§ 5. Анкета — основний інструмент дослідження

Саркастичне зауваження керівника Інституту демоскопії в м. Алленсбах (ФРН) професора Елізабет Ноель про те, що "на жодному етапі статистично репрезентативного дослідження про­фани не пропонують свої послуги так завзято, як під час складання анкети", досить актуальне за умов зрослого попиту на соціологічні дослідження.

Соціологів-початківців підготовка анкети приваблює, по-пер­ше, евристичністю, творчим характером; по-друге, одержанням наукового документа як свідчення своєї причетності до професій­ного співтовариства; по-третє, уявною легкістю складання її — запитання анкети за своєю формою максимально наближені до звичної повсякденної мови; по-четверте, можливістю майже після кожного запитання поставити крапку в роботі й вважати її вико­наною (не випадково в анкетах соціологів-початківців найбільш недоопрацьованим є блок "демографічних запитань").

Чим кваліфікованіший соціолог, тим більше труднощів він зазнає там, де дилетант справляється з творчим завданням без будь-яких проблем, тому що перший, формулюючи запитання, не створює "дещо" з "нічого", а виконує копітку роботу "перекладача", перекладаючи дослідницьке запитання з мови академічних ка­тегорій (в яких, власне, і відбувається аналіз явища, що вивчаєть­ся) на мову повсякденного спілкування, звичну для респондентів. Водночас він бачить помилки та обмеженість того чи іншого ва­ріанта формулювання, а також можливих варіантів відповідей і намагається уникнути їх. Формулюючи запитання, він одночас­но обмірковує та враховує можливості його статистичної обробки і коригує сукупність відповідей з урахуванням вимог, зумовле­них вибором методу статистичного аналізу, оскільки кожне ок­реме запитання не існує самостійно і надалі має знайти своє об­ґрунтоване місце в загальному контексті аналізу проблеми.

Оскільки анкета не є незалежним науковим документом, яким починається та яким закінчується творча робота, то й оцінювати її якість можна, лише зіставляючи з різними елементами про­грами (метою, запропонованими показниками, передбачуваними методами статистичного аналізу).

Хоча в цілому конкретне формулювання запитань, формуван­ня сукупності відповідей та загальна композиція анкети прак­тично завжди більшою мірою визначаються логікою, смаком, інтуїцією, досвідом дослідників, ніж деяким стандартним переліком правил, все ж у процесі підготовки анкети слід ураховувати ос­новні вимоги, ігнорування яких знецінює одержану на основі пев­ної анкети соціальну інформацію.

Основні вимоги до запитань анкети

За функціональним призначенням запитання анкети можна поділити на змістовні та допоміжні. Змістовні запитання є емпі­ричними індикаторами ознак явища, що вивчається.

Основні вимоги до змістовних запитань анкети такі: валідність (обґрунтованість), стислість та однозначність.

1. Валідність. Під валідністю розуміють міру відповідності запитання анкети показнику, що вивчається. Запитання можуть бути прямими або непрямими. Валідність запитання визначається точністю переведення показника у запитання. Наприклад, по­казнику "міра довіри політичному лідеру АР' відповідає пряме запитання: "Якою мірою Ви довіряєте N7". Однак запитання може бути і непрямим, якщо в прогностичному аналізі електо­ральної поведінки воно "працює" на інший показник, скажімо, "політичний вибір". Справді, чи можна ту або іншу відповідь на запитання: "Якою мірою Ви довіряєте N7" — інтерпретувати як політичний вибір?

Є три основні способи доведення (або спростування) валідності: логічний, емпіричний та статистичний.

У згаданому вище прикладі логічним обґрунтуванням інтер­претації міри довіри як віддання переваги (вибору) політичному лідеру може бути такий аргумент: чим вища міра довіри люди­ни до політичного лідера, тим більша ймовірність того, що вона віддасть на виборах свій голос саме цьому кандидатові. Однак автор запитання може зіткнутися з контраргументом: можлива ситуація, коли, більше довіряючи одному кандидатові, виборець під час виборів керується іншими мотивами — реальністю пере­моги кандидата, особливостями політичної ситуації, тиском мікро-соціального оточення тощо.

Якщо під час обговорення анкети обґрунтованість запитання викликає сумнів і як наслідок пропонується інше формулюван­ня, то до анкети краще занести обидва варіанти запитання, щоб пізніше аналізувати кожний із запропонованих індикаторів.

Емпіричне доведення — це перевірка обґрунтування шля­хом зіставлення прогнозу, зробленого на підставі одержаної інформації, з реальними соціальними фактами (масовою поведінкою, статистичними даними тощо). Щодо розглянутого вище при­кладу, то в ньому можна зіставити прогноз результатів виборів, зроблений на основі аналізу міри довіри, з реальними підсум­ками виборів.

Статистичне доведення — це визначення міри зв'язку між даними, одержаними за допомогою непрямого запитання, яке учасники дослідження вважають більш обґрунтованим. У нашо­му прикладі можна підрахувати коефіцієнт кореляції між даними, одержаними на підставі відповідей про міру довіри та міру го­товності голосувати за певного кандидата на виборах.

Якщо валідність запитання нічим не підкріплена, крім логі­ки автора, то в наукових документах (статтях, монографіях, ана­літичних звітах, таблицях, що публікуються, тощо) поряд з на­звою показника (наприклад, "рейтинг політичних лідерів") слід навести повне формулювання запитання, яке містилося в анкеті. Це дає змогу авторові виявити методичну делікатність, а іншим дослідникам — пропонувати власну інтерпретацію запитання або, зіставивши з іншими даними, робити висновок щодо обґрун­тованості авторської інтерпретації.

2. Стислість. Немає потреби наводити всі аргументи, що містять­ся в соціологічній літературі та спрямовані на обґрунтування принципу стислості у формулюванні запитань. Практично кож­ному соціологу зрозуміло, що чим довше запитання, тим важче респонденту зрозуміти його зміст. Як правило, у процесі спри­йняття довгого і складного запитання респондент дуже часто немовби забуває першу його частину, поки дочитає або дослухає останню. Читаючи (або слухаючи) запитання повторно, людина намагається виділити основні (ключові) слова, що визначають сутність запитання. Якщо респондент і за другим разом (а тим більше — за третім) не зрозумів смисл сказаного, він або пропус­кає запитання, або відмічає будь-який варіант, створюючи види­мість відповіді.

Як довели експерименти в галузі міжособистісного спілкуван­ня, для більшості людей 11—13 слів є межею сприйняття фрази без суттєвого викривлення її основного змісту. Однак потреба соціо­лога конкретизувати запитання для одержання необхідної інфор­мації часто призводить до значного збільшення його довжини.

Що можна зробити в цьому разі?

По-перше, слід переконатися, що запитання не можна скоро­тити шляхом викреслення окремих слів (див. приклад 1).

Організація та проведення соціологічного дослідження громадської думки 413

По-друге, якщо запитання набуває вигляду складного речення, можна розділити його на кілька речень, а головне з них виділити іншим шрифтом (див. приклад 2).

По-третє, підкреслити ключові слова, фокусуючи увагу рес­пондента на основному змісті запитання (див. приклад 3).

Приклад 1

1-й варіант

"Зараз я зачитаю Вам кілька думок, що стосуються Росії, Укра­їни та СНД. Будь ласка, скажіть, якою мірою Ви згодні з кож­ним із тверджень, використовуючи вирази: так; скоріш так; скоріш ні; ні. Так само Ви відповідаєте на кожне запитання".

2-й варіант

"Зараз я зачитаю Вам кілька думок. Скажіть, будь ласка, якою мірою Ви згодні з кожним твердженням?".

Приклад 2

1-й варіант

Що Ви зробите, якщо вам потрібно купити певну річ і Ви саме по неї поїхали в магазин, що знаходиться далеко від Вашого дому, а коли зайшли до магазину, побачили, що там велика черга?

2-й варіант

Припустимо, Ви хочете придбати певну річ. Ви саме по неї поїхали в магазин, що знаходиться далеко від дому. Зайшовши до магазину, побачили, що там велика черга.

Що Ви зробите?

Приклад З

1-й варіант

Скільки днів (приблизно) протягом останнього року Ви хворіли так, що доводилося брати лікарняний листок або дотримуватися постільного режиму?

2-й варіант

Скільки днів (приблизно) протягом останнього року Ви хво­ріли так, що____________________________

доводилося брати лікарняний листок або_________________________________________ дотримуватися постільного режиму

3. Однозначність. Під вимогою однозначності мають на увазі однакове розуміння респондентами змісту запитання. Порушення однозначності — найпоширеніша помилка в анкетах соціологів-початківців.

Перша група помилок, які є наслідком порушення принципу однозначності, — це помилки у формулюваннях запитань та відпо­відей. Друга група помилок випливає з порушення вимог до набору відповідей на запитання анкети.

Помилки формулювань.

Невизначеність або неоднозначність понять, що використо­вуються. Якщо поняття не визначене і не доведене до емпірич­ного аналога на етапі підготовки програми дослідження, то соціо­лог іноді своє завдання намагається (часто цього не усвідомлю­ючи) перекласти на респондентів. Так, не визначивши в межах дослідження поняття "адаптація", інтерв'юер запитує у респон­дентів, як відбувається процес адаптації до нового колективу. Мається на увазі, що респондент сам повинен не тільки знати, що таке адаптація, а й дати оцінку успішності цього процесу. Соціолог не враховує, що окремі респонденти, оцінюючи процес адаптації, мають на увазі різні аспекти свого становища та умов життєдіяльності. В інших випадках введені категорії здаються соціологу надто очевидними й однозначними лише тому, що він особисто до них звик і, складаючи анкету, не враховує, що в суспільній думці ця категорія не має того значення, яке має на увазі автор дослідження. Досить типовим прикладом неодно­значного запитання є таке формулювання: "Як Ви оцінюєте рівень соціальної напруженості у Вашому регіоні?"

У цьому запитанні наявні одразу два невизначені терміни: "соціальна напруженість" та "регіон". Поняття "соціальна на­пруженість" не має однозначного визначення ні у соціальній науці, ні в повсякденному житті. Соціолог і респондент можуть по-різно­му тлумачити цю категорію. (На практиці, зіткнувшись із невизначеними або неоднозначними термінами, респонденти часто за­питують інтерв'юерів: "Що мається на увазі?" Інтерв'юери да­ють власне тлумачення слова, що використовується.) Отже, соці­олог повинен у програмі дослідження визначити поняття соці­альної напруженості, виділити його складові компоненти (на­приклад, "страйки", "невдоволення умовами життя" тощо), сфор­мулювати самостійне запитання щодо кожного індикатора і лише в процесі аналізу інтегрувати дані, які він отримав.

Термін "регіон", який для автора запитання, можливо, цілком однозначний (а типологія регіонів передбачена програмою дослі­дження), не може бути однаково зрозумілий для різних респон­дентів. У цьому разі слід конкретизувати цей термін на підставі адміністративно-територіального поділу (населений пункт, район, область тощо).

Неконкретність. Оцінюючи ставлення, слід чітко визначити критерій оцінювання. Наприклад, у запитанні "Як би Ви оціни­ли сучасну політичну ситуацію в Україні?" потрібно уточнити, за яким критерієм слід оцінювати її (стабільність, демократич­ність, перспективи розвитку чи за будь-яким іншим критерієм, що цікавить авторів дослідження). Під конкретизацією розумі­ють, що запитання має формулюватися так, щоб можна було отримати однозначну інформацію. Нерідко одне запитання міс­тить у собі одразу кілька неконкретизованих значень. Напри­клад, природне у звичайній розмові запитання "Як Ви розподі­ляєте залежно від міри важливості такі статті витрат сімейного бюджету: харчування, одяг, лікування тощо?" зовсім непридатне для стандартизованої анкети. У звичайній розмові, як і під час нестандартизованого інтерв'ю або клінічної бесіди, припускається, що людина, яка відповідає на запитання, може уточнити, про що власне йдеться. У межах стандартизованого опитування з по­дальшою статистичною обробкою за стандартною програмою таке запитання є неякісним, оскільки містить неконкретизовані по­няття, і різні респонденти можуть інтерпретувати їх по-різному.

Якщо повернутися до згаданого вище прикладу, то можна побачити, що одне запитання містить цілий ряд неконкретизова­них понять. По-перше, не конкретизовано критерій оцінки важ­ливості (міра важливості — за часткою у бюджеті, за першочер­говістю придбання чи за якимось іншим значенням). По-друге, не конкретизовано суб'єкта (для кого важливо: особисто для респондента чи для більшості членів сім'ї, для глави сім'ї, який розпоряджається бюджетом, та ін.). По-третє, не конкретизовано слово "розподіляєте". Чи розподіляє респондент реально бюджет сім'ї, чи повинен уявно розподілити в ситуації опитування. Якщо йшлося про реальний розподіл, то не конкретизовано час — останній рік, півроку, місяць, тиждень. Навіть за стабільних еконо­мічних умов розподіл бюджету в сім'ї може з часом зазнавати істотних змін, а за умов інфляції він зазнає істотних змін протя­гом досить короткого проміжку часу в багатьох сім'ях.

Якщо запитання стосується дій респондента, актів поведінки, воно має обмежуватися певним відрізком часу. Якщо йдеться про оцінювання, то необхідна конкретизація критерію оцінки. Часто конкретизація запитання міститься у запропонованих иідповідях. Однак у будь-якому разі слід контролювати, чи всім зрозумілі запитання та перелік відповідей.

Складність підготовки запитання полягає в тому, що вимога конкретності та вимога стислості запитання суперечать одна одній і автору доводиться шукати компроміс між цими двома вимогами.

Два запитання в одному. На жаль, надто часто в анкетах наво­дяться запитання, формулювання яких містить у собі два, а то й більше запитань. Нижче наведено приклади досить типових формулювань поєднання двох запитань, на які звичайно пропону­ється лише одна шкала відповідей.

1. "Як часто Ви відчуваєте потребу послухати музику, відвідати театр, кінотеатр, почитати художній твір?"

2. "Які Ваші прогнози стосовно наслідків аварії на Чорнобиль­ській АЕС для України та для Вас особисто?"

3. "Ви є прихильником чи противником експлуатації й по­дальшого будівництва АЕС у Вашій області?"

Як правило, подібна помилка викликана тією обставиною, що для автора дослідження не має значення, на яку з наведених ним альтернатив одержати позитивну (чи негативну) відповідь. У запропонованій ним класифікації не важливо, чи відчуває людина потребу піти до театру, кіно, почитати книгу чи послухати музику. Кожний з цих вчинків він розцінює як, припустимо, по­требу в духовній діяльності, не враховуючи, що конкретна люди­на, яка відповідає на запитання, може відчувати потребу читати художню літературу, але їй не подобається ходити до кінотеатру. Вона може мати різні прогнози щодо наслідків аварії стосовно себе особисто та України: припустимо, стосовно себе вважає, що "все обійдеться", а стосовно України — що "найгірше ще попере­ду". Вона може бути прихильником експлуатації АЕС, що вже діють, і при цьому противником подальшого будівництва інших. Подібні запитання дуже дратують респондентів і, природно, не дають достовірної інформації.

Набагато рідше, але все ж трапляються випадки, коли автор ставить два запитання в одному формулюванні. Наприклад: "Чи хочете Ви виїхати з Вашого населеного пункту і чи збираєтеся це зробити?" У принципі допускається, якщо з якихось методич­них міркувань автор робить таке поєднання свідомо. В цьому разі слід лише проконтролювати, щоб перелік відповідей містив усі можливі комбінації відповідей на перше та друге запитання: "хочу і збираюсь", "хочу, але не збираюсь" тощо. У більшості випадків таке поєднання недоцільне. Краще поставити два запитання.

Тенденційні пояснення до запитання. У деяких випадках пояснення до запитання є не конкретизацією, а підказкою відповіді, що відбиває авторську гіпотезу. Це так звані тенденційні запитання. Такі запитання "надто однозначні", оскільки їх ре­зультат можна впевнено передбачити заздалегідь.

Приклад: "Чи вважаєте Ви достатньою міру соціальної захи­щеності мешканців Вашого міста (району) з урахуванням робо­ти атомної електростанції у Вашій області?"

У цьому формулюванні тенденційність автора виявляється вже в тому, що замість прохання оцінити міру соціальної захище­ності (нейтральне формулювання, необхідне для одержання об'єктивної інформації) він використовує модальну частку "чи", основна мовна функція якої — підкреслювати суб'єктивний характер фрази, висловлювати сумнів. Друга ж частина запитан­ня — прохання врахувати діючу атомну електростанцію — не залишає сумніву щодо змісту інформації, яку буде одержано в результаті відповідей на це запитання.

У таких формулюваннях виявляється не тільки суб'єктивна позиція автора, а й необізнаність його з методикою дослідження. Природно, що соціолог є людиною і громадянином з певною особистісною позицією. І якщо автора дослідження хвилює пробле­ма впливу атомної електростанції на почуття соціальної захи­щеності, він має право вивчити міру такого впливу. Для цього насамперед треба одержати об'єктивну інформацію щодо само­оцінки рівня соціальної захищеності населення певного регіону, не вказуючи респондентам на обставини, які можуть реально впливати на неї. Адже ті, кого не опитували, могли й не пов'язу­вати соціальну захищеність з роботою АЕС. Визначити вплив АЕС на міру соціальної захищеності можна шляхом порівняль­ного аналізу оцінок населення, що проживає поблизу АЕС, з оцін­ками населення іншого регіону. Некваліфікованість соціолога і цього разу виявляється в тому, що свою проблему — аналіз впливу АЕС на рівень соціальної захищеності — він перекладає на респондентів.

Поряд з порушенням принципу однозначності, зумовленим помилками у формулюваннях, соціологи-початківці часто вда­ються до помилки, формуючи віяло (набір) відповідей.

Помилки формування віяла (набору) відповідей

Найпоширенішою під час формування переліку відповідей є логічна помилка — порушення принципу відповідності запи­тання і відповіді. Сутність її полягає в тому, що деякі варіанти відповіді не адекватні ключовому слову запитання і фактично є варіантами іншої низки відповідей (відповідями не на поставлене запитання, а на інше).

Приклад 1

Чи збираєтеся Ви виїхати з Вашого населеного пункту?

1. Так, я хочу виїхати.

2. Ні, я залишуся жити тут.

3. Я ще не вирішив остаточно.

Перший варіант, по суті, є відповіддю на запитання про бажання респондента виїхати (хоча запитується не про бажання, а про наміри). Цілком імовірною є ситуація, коли людина не хоче їхати, але внаслідок певних обставин (зокрема радіоактивне забруднення, сімейні обставини тощо) збирається це зробити.

Другий варіант відповіді більшою мірою відповідає на запитан­ня, хоча точнішим формулюванням було б "я не збираюся виїж­джати", оскільки формулювання "я залишуся жити тут" надто категоричне і може бентежити педантичного респондента — "вза­галі не збираюся, але хто знає, як складеться життя".

Третій варіант — це вже відповідь на запитання про твердість намірів.

У кінцевому підсумку, відповідаючи на альтернативне, на думку автора, запитання, що припускає вибір тільки одного варіанта відповіді, респонденти можуть міркувати по-різному. Один з них відповість: "Так, я хочу виїхати, але ще не вирішив остаточно", другий респондент: "Я хочу виїхати, але змушений залишитися жити тут". Третій запитає: "А якщо я не хочу виїжджати, але обставини мене змушують, яку відповідь я повинен відмітити?"

Приклад 2

Як регулярно Ви стежите за діяльністю Верховної Ради України?

1. Постійно отримую інформацію.

2. Стежу тільки тоді, коли на сесії обговорюються питання, що цікавлять мене.

3. Отримую інформацію час від часу.

4. Діяльність Верховної Ради мене не цікавить.

Якщо перший і третій варіанти відповідають запитанню про регулярність, то другий варіант є скоріше відповіддю на запитан­ня про причини, а четвертий — про інтерес до діяльності Верхов­ної Ради. Таким чином, означені варіанти становлять три не­повні шкали оцінювання (регулярність, причини, зацікавленість).

Людину може не цікавити діяльність Верховної Ради, але вона постійно стежить за її роботою, оскільки вважає за необхідне бути обізнаною з прийнятими політичними рішеннями та зако­нами. Інший може одержувати інформацію час від часу, коли члени сім'ї дивляться або слухають трансляцію. Відповідь "стежу лише тоді, коли на сесії обговорюються питання, що мене цікав­лять" нічого не говорить про регулярність одержання інформації і перехрещується або з першим варіантом ("постійно"), або з третім ("час від часу").

Неповнота множини варіантів відповіді також є типовою помилкою при формуванні сукупності відповідей. Перелік відпо­відей має включати всі можливі варіанти.

У разі, коли використовується оцінна шкала ("позитивно — негативно") або шкала згоди ("згоден — не згоден"), автори анкети нерідко припускаються грубої помилки у наборі відповідей.

Щодо запитань, спрямованих на вивчення мотивів, причин, проблем, які викликають занепокоєння ("Які проблеми турбу­ють Вас найбільше сьогодні?"), дуже важко, а іноді й неможливо передбачити всі варіанти відповіді. Проте не включивши будь-який можливий варіант до переліку відповідей, автор припус­кається подвійної помилки. Позбавивши респондента можли­вості відповісти на запитання, соціолог формує у нього, по-перше, почуття незадоволення, а по-друге, враження, що запитання можна залишити без відповіді. Тому в таких запитаннях обов'язковою вимогою є "заключна тріада" — обов'язкове включення до загаль­ного переліку відповідей таких трьох варіантів:

а) доповнення ("інша відповідь"______________);

б) заперечення ("жодні проблеми не турбують");

в) уникнення відповіді ("важко відповісти").

Включення до набору відповідей варіанта "важко відпові­сти" — традиційна форма надання респонденту можливості уник­нути відповіді на це запитання. Автор може поставити запитан­ня у більш "жорсткій формі" і не внести до переліку відповідей означений варіант, змушуючи респондента вибрати ту чи іншу конкретну відповідь. Однак у такому разі, по-перше, він має усві­домлювати, що неминуче збільшиться частка респондентів, які не відповідатимуть на це запитання, а по-друге, обов'язковою умовою під час аналізу матеріалу є перевірка вірогідності даних, одержаних за допомогою цього запитання.

Варіант "інша відповідь", крім того, що дає можливість кож­ному респондентові висловити власну думку, допомагає оцінити якість запитання в цілому. Якщо цей варіант вибрали більше 5 % респондентів, запитання вважається неякісним і потребує доопрацювання — розширення переліку на підставі вивчення конкретних відповідей, написаних у рядку "інша відповідь".

Неповнота множини може бути викликана непродуманістю, яка межує з недбалістю.

Приклад 1

"Яка частина людей, які мешкають по сусідству з Вами, — росіяни?"

1. Всі.

2. Більшість.

3. Деякі з них.

4. Мало хто.

5. Ніхто.

6. Не знаю.

Приклад 2

"Як часто за останні три роки Ви брали участь у голосуванні, виборах?"

1. Жодного разу.

2. Час від часу.

3. Часто.

4. Не знаю.

У прикладі 1, крім того що важко диференціювати варіанти "деякі з них" і "мало хто", не передбачено відповіді "приблизно половина", яку намагалися знайти респонденти і, не знайшовши, взагалі відмовилися відповідати як на це, так і на аналогічні запитання, що стосувалися колег, родичів, друзів та ін.

У другому прикладі не передбачена відповідь "завжди". Вра­ховуючи, що участь у виборах звичайно бере більшість дорослого населення, можна було передбачити, яка частина респондентів висловить протест, не знайшовши на шкалі "своєї" відповіді. Побудувати шкалу відповідей на запитання щодо регулярності будь-якої діяльності авторові завжди важко. Якщо полярні точки шкали, такі як "постійно" ("завжди", "регулярно") і "практично ніколи", не викликають утруднень, то проміжні ("часто", "іноді", "зрідка" тощо) у зв'язку з невизначеністю одиниці вимірювання зумовлюють бурхливі дискусії. Тому якщо дослідження не спря­моване на вимірювання саме суб'єктивного аспекту сприйняття, то краще подібне запитання (або варіанти відповіді) конкрети­зувати — "Скільки разів за останній рік (місяць, тиждень) ..?"

Оцінки шкали. Застосовуючи оцінні запитання ("Як Ви ста­витеся..?", "Як Ви оцінюєте..?") або запитання про згоду, варіант відповіді "важко відповісти" краще ставити всередині шкали, а не наприкінці.

Приклад 1

"Чи згодні Ви з такими висловлюваннями?"

1. Зовсім не згоден.

2. Швидше не згоден.

3. Важко сказати, згоден чи ні.

4. Швидше згоден.

5. Повністю згоден.

Приклад 2

"Як Ви розцінюєте діяльність Верховної Ради України?"

1. Швидше позитивно.

2. Важко сказати, позитивно чи негативно.

3. Швидше негативно.

Яку шкалу краще вибрати — трибальну чи п'ятибальну? Це залежить від того, який вид аналізу застосовуватиметься. Якщо передбачається розрахунок індексів та коефіцієнтів зв'язку, кра­щою буде п'ятибальна. Якщо ж для автора достатньо зіставити групи людей (задоволених і незадоволених, згодних чи не згод­них з певною думкою), слід користуватися трибальною шкалою. Однак у цьому разі слід пом'якшити категоричність відповідей: "Швидше згодний", "Переважно позитивно".

Останнім часом в анкетах часто застосовуються десяти- та одинадцятибальні шкали. Наприклад: "Оцініть своє ставлення до деяких відомих політичних лідерів. Свою оцінку позначте на шкалі термометра (від нуля до десяти). Чим більше число, тим тепліше й доброзичливіше Ви ставитеся до цієї особи. Чим менше число, тим холоднішим та неприязнішим є Ваше ставлення. Якщо Ви не відчуваєте ні доброзичливості, ні неприязні, виберіть оцінку 5". Це приклад одинадцятибальної шкали з так званим фіксова­ним нулем, де, на думку соціолога, оцінки вище п'яти балів станов­лять позитивну вісь шкали, а оцінки нижче п'яти балів — негативну.

Ми радимо з великою обережністю застосовувати одинадцяти й особливо десятибальні шкали. Аналіз звітів інтерв'юерів свідчить про те, що далеко не всі респонденти "відчувають" такі шкали. Передусім це стосується осіб, що не мають вищої освіти. Наприклад, оцінюючи Сталіна, респондент каже: "Я ставлюся до нього в цілому позитивно, він багато зробив, але зовсім трохи позитивно, зовсім трохи, оскільки він був жорстоким. Відмітьте, будь ласка, 1 бал". На думку автора, "зовсім трохи позитивно" — це 6 балів, але респондент категорично відмовився дати 6 балів — "це занадто багато".

Ще складніше відбуваються опитування за десятибальними шкалами, так званими шкалами без фіксованого нуля. Від одно­го до п'яти балів — шкала негативна, від шести до десяти — позитивна. Багато респондентів, що займають нейтральну пози­цію, не можуть знайти її на шкалі. Вони вимагають, щоб інтерв'ю­ери обвели одночасно 5 і 6 балів або ставлять між цими позиці­ями позначку і обводять її (якщо самі заповнюють анкету). Якщо автор не контролює кожне інтерв'ю і введення даних з кожної анкети, то він одержує результати, "відкориговані" інтерв'юера­ми та операторами, що зайняті введенням даних. Тому 10- та 11-бальні шкали краще залишати для ґрунтовних досліджень, де кваліфікація соціолога дасть йому змогу оцінити якість інфор­мації, одержаної за допомогою цих шкал.

Допоміжні запитання

Допоміжні запитання виконують різні функції: дають змогу жорстку стандартизовану форму опитування наблизити до діа­логу, зібрати додаткову інформацію, а також розвинути інтерпре­тацію одержаних результатів тощо. Найпоширенішими серед допоміжних запитань є запитання-фільтри та відкриті запитання.

Запитання-фільтри. Під запитанням-фільтром мають на увазі запитання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується на­ступне запитання. Наприклад, запитанню "Чи відвідують Ваші діти музичну школу?" має передувати запитання-фільтр "Чи маєте Ви дітей шкільного віку?". Запитанню "Хто за національністю Ваша дружина (чоловік)?" має передувати запитання-фільтр "Чи маєте Ви дружину (чоловіка)?".

Оскільки будь-яке запитання займає певне фізичне місце і перед автором анкети завжди стоїть проблема, які запитання можна опустити без суттєвих втрат для змісту та якості інфор­мації, то слід ураховувати, що в багатьох випадках немає потреби ставити пряме запитання-фільтр. Достатньо, ставлячи основне запитання, включити до переліку відповідей варіант типу "Я не маю дітей шкільного віку" або "Я не маю дружини (чоловіка)" тощо. Така форма зменшує загальний обсяг анкети, а також є більш зручною при аналізі одержаних даних, оскільки дає змогу порівнювати різні групи респондентів. Крім того, контролюють­ся також якість заповнення анкет і введення даних.

Відкриті запитання. Відкритим називають запитання, щодо якого автор не пропонує респондентові перелік підготовлених відповідей, а залишає місце для відповіді у довільній формі.

Приклад 1

"Що таке демократія?"___________________________

Приклад 2

"Якщо Ваше здоров'я погіршилося, то які, на Вашу думку, ос­новні причини цього?"____________________________

Звичайно соціолог ставить відкриті запитання з двох причин. По-перше, і найчастіше, тому, що не має достатнього уявлення про предмет дослідження. Він припускає, що, одержавши відповіді респондентів, вивчить їх і на підставі цього складе класифікатор і кодифікатор (перелік відповідей), відкриті запитання будуть закодовані й таким чином перетворені на стандартизований набір відповідей для подальшого аналізу.

По-друге, соціолог наперед має кодифікатор, але хоче приховати його від респондента з тим, щоб визначити, яка частка респонден­тів напише певну відповідь, якщо остання не підказана в анкеті (у цьому разі відкрите запитання є не допоміжним, а змістовим).

Як показує досвід, на відкриті запитання відповідають не біль­ше третини респондентів. До того ж відповіді є або надто стерео­типними і загальними, або дуже конкретними. Відповіді загаль­ного характеру звичайно малоінформативні. Класифікація ж конкретних формулювань є настільки трудомістким і тривалим процесом, що у більшості випадків її важко здійснити.

З цього, однак, не випливає, що від відкритих запитань треба відмовитися. їх слід застосовувати з таких причин.

1. У респондента, який відповідає на закриті запитання анкети, може виникнути бажання детальніше висловитися з приводу предмета опитування, особливо якщо він займає певну позицію або у його житті були конкретні епізоди, що мали відношення до предмета дослідження (наприклад, причини звільнення з роботи або звернення до органів влади тощо). Він незадоволений занадто стандартними відповідями, передбаченими в анкеті. Відкрите запитання є своєрідною віддушиною, що дає змогу людині висловитись, якщо в неї виникла така потреба. Нерідко в анкетах, де відкритих запитань немає, люди пишуть свої коментарі на полях анкети або між рядками запитань.

2. Відповіді на відкриті запитання не обов'язково аналі­зувати за стандартною програмою. Можна використовувати методи контент-аналізу. Іноді автору анкети досить уважно про­читати всі відповіді. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання допомагає соціологу "відчути" живих людей, що стоять за цифрами, одержаними в результаті статистичного аналізу. Окремі найтиповіші чи найяскравіші коментарі можуть бути введені в текст звіту або іншого наукового документа.