Інтерв'ю

Пшеничнюк

Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосеред­ньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

• фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;

• фокусоване — різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;

• вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різно­вид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.

• квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформаль­них обставин.

Метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, у поєднанні з іншими методами - спостереженням, аналізом документів тощо.

Інтерв'ю в соціології

Одним із найбільш популярних методів отримання соціо­логічної інформації є інтерв'ю.

Інтерв'ю - це бесіда, вибудо­вана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'­юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей.

Коли формулювання запитань, їх порядок чітко визначені й інтерв'юер (людина, що проводить опитування) не має права відхилятися від них, мова йде про формалізоване інтерв'ю. Цей метод має як переваги, так і недоліки.

Переваги формалізованого інтерв'ю:

• можливість залучення для проведення інтерв'ю осіб без спеціальної підготовки;

• можливість опитування великої кількості осіб;

• упевненість у тому, що респондент (людина, яка відпо­відає на запитання соціолога) - саме той, котрого відібрано згідно з вимогами вибірки;

• порівняно невеликі фінансові витрати на опитування;

• можливість контролювати хід опитування інтерв'юером.

Недоліки формалізованого інтерв'ю:

• присутність інтерв'юера, що може заважати респон­дентам щиро відповідати на запитання;

• порівняно велика норма навантаження на інтерв'юера -12-15 респондентів;

• складність пошуку респондентів і складність переконання їх взяти участь в опитуванні;

• необхідність встановлення між інтерв'юером і рес­пондентом стосунків, які ґрунтуються на довірі, симпатії, що інколи потребує значних зусиль.

Отримані дані не завжди є об'єктивними. Причиною цього може бути й сам інтерв'юер за умов, коли:

• бажаючи прискорити процес опитування, він "під­штовхує" респондента до відповіді на запитання;

• не отримавши відповіді на якісь запитання, сам відпо­відає на них;

• не зустрівши потрібного респондента та не бажаючи витрачати час на інший візит, опитує будь-яку людину. Формулювання запитань має відповідати таким правилам:

- запитання мають бути короткими;

- необхідно уникати багатозначних понять;

- не поєднувати різні підстави в одному питанні.

У наш час набуло поширення телефонне інтерв'ю, що має такі особливості:

- за короткий час можна провести опитування великої кількості респондентів;

- не потребує часу та сил для пошуків респондентів;

- інтерв'юер не впливає на респондента, що дає можливість отримати більш об'єктивну інформацію.

До недоліків такого інтерв'ю можна віднести:

- неможливість сформувати репрезентативну вибіркову сукупність. Це пов'язане з різним ступенем телефонізації сільської та міської місцевості й різних соціальних верств;

- ускладнення в керівництві процесом формування вибір­кової сукупності. У вибірковій сукупності можливі зміщення за такими ознаками, як вік, стать, освіта.

Якщо визначено тему, план і основні запитання, а все інше домислює інтерв'юер, мова йде про нестандартизоване інтерв'ю. Усі запитання в ньому відкриті, результати його не піддаються статистичній обробці. Їх використовують для отримання інформації про незнайоме явище, для виявлен­ня деталей, поглиблення проблеми. Використовують таке інтерв'ю рідко, а кількість респондентів при цьому

Городяненко

Метод інтерв'ю. У практиці соціологічних опиту­вань метод інтерв'ю використовують все частіше.

Соціологічне інтерв'ю (англ. interview — зустріч, побачення) — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респонден­том з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає V формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом: питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує само­стійно, фіксуючи відповіді в ній. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респон­дентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, органі­зовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Для одержання одного й того самого обсягу інформа­ції при використанні методу інтерв'ю дослідник витра­чає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додатко­вих витрат вимагають підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних да­них за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних поми­лок. Участь інтерв'юера дає змогу максимально присто­совувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей ре­спондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видасться незро­зумілим.

Якість одержаної під час інтерв'ю інформації зале­жить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.

Інтерв'ю найчастіше проводять за місцем роботи, за­нять і за місцем проживання. Перший варіант доцільні ший при дослідженні виробничих або навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з їх діяльністю. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю. Вільне інтерв'ю є тривалою бесідою за загальної)і програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв’юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих ви питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення інтерв'ю класифіку­ють на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих же питань через пев­ні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати диску­сію у групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, гли­бока бесіда, мета якої — одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респонден­тів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, ме­та якої полягає в отриманні інформації про конкрет­ну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відпові­дальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.

В останні роки інтенсивно використовують телефон­не інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформа­цію про певний процес. Воно може бути тільки коротко­тривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому це вважається репрезентативним.

Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер, від особистості якого ба­гато в чому залежать достовірність і надійність одержа­ної інформації. Він повинен бути ерудованим, товарись­ким, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре знати тему і техніку веден­ня інтерв'ю.

Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного пи­тальника і дотримання правил його застосування.

Питальник — документ, у якому сформульовані й тематично згру­повані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До питальників додають так звані протоколи інтерв’юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на короткотривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.

Однак організація і проведення інтерв'ю наштовху­ються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психоло­гічного контакту з респондентом; значними матеріаль­ними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.

Особливості інтерв'ю зумовили його широке викори­стання в проблемних дослідженнях, при вивченні гро­мадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.

Жоль

У практиці соціологічних досліджень інтерв'ювання використо­вують рідше, ніж різні форми анкетування. Це передусім зумовлене недостатнім розвитком мережі постійних інтерв'юерів зі спеціаль­ною підготовкою і без претензій на роль партнерів соціологів, які розробляють запитальник.

• Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'юванням по­лягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Так, якщо при анкетуванні їх спілкування опосередковане анкетою, то при інтерв'юванні контакт між дослідником та респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який організовує бесіду, ставить запитання, передбачені дослідником, і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією, а не згідно з власним баченням суто дослідницьких завдань.

У прикладній соціології розрізняють три різновиди інтерв'ю: 1) формалізоване (стандартизоване), 2) фокусоване, 3) вільне.

Формалізоване інтерв'ю — найпоширеніший різновид інтерв'ю­вання. У цьому разі спілкування інтерв'юера та респондента регла­ментоване докладно розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв'юера. У формалізованому інтерв'ю зазвичай переважають закриті запитання.

Фокусоване інтерв'ю — доволі пом'якшений варіант формалізо­ваного інтерв'ю. Має на меті збирання думок, оцінок з приводу конкретних ситуацій, подій, їхніх причин та наслідків. У цьому разі респондентів заздалегідь ознайомлюють з предметом бесіди.

Вільне інтерв'ю відрізняється мінімальною регламентацією пове­дінки інтерв'юера. Цей різновид опитування застосовують у тих випадках, коли дослідник тільки береться до визначення кола дослід­жуваних питань, уточнює дослідницькі позиції та царину досліджен­ня. Як правило, вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготов­леного запитальника або розробленого плану бесіди. Визначають тільки тему інтерв'ю, яку пропонують респондентові для обговорення.

Поряд з особистими інтерв'ю, соціологи практикують також те­лефонні, які зазвичай застосовують для коротких опитувань (скажімо, інтерв'ю з діловими людьми).

Макєєв

Формалізоване інтерв'ю

Формалізоване інтерв'ю можна розглядати і як один з різно­видів інтерв'ю, і як перехідну від інтерв'ю до анкетування форму. Так, якщо під час роздавального анкетування анкетер зустрічаєть­ся з респондентом, котрий сам неспроможний заповнити анкету (малограмотний, не володіє мовою опитування, поганий зір не дає можливості самостійно заповнити анкету тощо), в такому разі анкетер виконує функції інтерв'юера, опитуючи респондента за анкетою і пристосовуючи його відповіді до набору наперед сфор­мульованих відповідей на запитання. При цьому ні порядок, ні формулювання запитань не зазнають змін.

Перевагами цього опитувального методу насамперед є:

1) можливість залучення як інтерв'юерів осіб без спеціальної підготовки;

2) впевненість дослідника в тому, що на запитання відповідає саме той респондент, який відібраний згідно з вимогами вибірки;

3) те, що інтерв'юер контролює ситуацію під час опитування і може спробувати переконати респондента продовжити опитуван­ня у разі його відмови.

Проте такому методу збирання соціологічної інформації вла­стиві також суттєві недоліки:

1) присутність інтерв'юера (анкетера). На жаль, присутність інтерв'юера не завжди сприяє підвищенню якості одержаної інформації. Іноді респондентам заважає відверто відповідати на запропоновані запитання присутність сторонньої особи. Однак для деяких респондентів цей недолік перетворюється на перевагу: заповнення анкети в присутності інтерв'юера дисциплінує;

2) бажання провести опитування у стислі строки вимагає за­лучення до опитування досить великої кількості інтерв'юерів (норма навантаження на одного інтерв'юера не повинна переви­щувати 12—15 інтерв'ю протягом опитування). Інтерв'ю — це досить трудомісткий вид роботи. Кожному інтерв'ю, як правило, передує значна підготовча робота, пов'язана з пошуком респон­дента, переконанням його взяти участь в опитуванні тощо. Не виключені випадки, коли інтерв'юер змушений повторно відвідати респондента, оскільки останній не завжди буває вдома. Як показує досвід, тільки трохи більше 50 % інтерв'ю беруться за першим відвіданням респондентів. Близько 20 % респондентів опитують­ся після повторних відвідань, опитування 15—18 % респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10 % респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження;

3) іноді причиною перекручення соціологічних даних є сам інтерв'юер. Мається на увазі не його вплив на опитуваного, а те, що інколи інтерв'юери свідомо деформують одержану під час опитування інформацію. Про свідомі перекручення йдеться тільки тоді, коли інтерв'юер: а) бажаючи скоротити обсяг робіт, пов'язаних з опитуванням, сам заповнює кілька опитувальних документів; б) з'ясувавши після опитування (у разі роздавального анкетування), що респондент з якихось причин не відповів на запитання, інтерв'юер, не розшукуючи цю людину, самостійно відповідає на пропущене запитання; в) не зустрівшись із потріб­ним йому респондентом і не бажаючи витрачати час на повторні візити до нього, інтерв'юер опитує першу ж людину, яку зустріне, а основні соціально-демографічні характеристики, зазначені в завданні, переносить на опитану ним особу, тобто інтерв'юер свідо­мо йде на обман дослідників.

Слід підкреслити, що під час організації будь-якого опитуван­ня — інтерв'ю чи роздавального анкетування — з боку організато­рів дослідження має здійснюватися хоча б вибірковий контроль за роботою залучених до опитування інтерв'юерів та анкетерів. Це, з одного боку, дисциплінує інтерв'юерів, а з іншого — дає змогу оцінити якість їхньої роботи.

Телефонні опитування

Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі інтенсив­ніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу зав­дань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу полягає в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно зі зви­чайним, переваг:

а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окре­мі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно ниж­че, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опиту­вання та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опи­тування порівняно зі стандартизованим інтерв'ю на 15—20 %;

б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8—10 запитань) може опитати ЗО—40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опиту­ванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна про­вести за один вечір протягом 2—3 годин. При цьому 15—20 інтерв'юерів можуть опитати 200—300 респондентів;

в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;

г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.

Проте принаймні два недоліки заважають широкому викори­станню телефонних опитувань:

а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розви­нених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку не­можливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешко­джає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких — проаналізу­вати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;

б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки "всере­дині" телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення не тільки за ознакою "соціальне становище" опитува­них, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.

Семке. Шпаргалка

Інтерв'ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати від­повіді на питання, передбачені програмою дослідження. Переваги інтерв'ю над анкетним опитуванням, можливість урахувати рівень культури опитуваного, його ставлення до теми опитування або окре­мих проблем, яке виражається інтонацією або мімікою, гнучко міняти формулювання питань з урахуванням особистості опитуваного й змісту попередніх відповідей, ставити додаткові, тобто уточнюючі, контрольні, навідні, пояснюючі та інші питання. Незважаючи на гнучкість інтерв’ю воно проводиться за передбаченим програмою дослідження планом у якому фіксуються всі основні питання й різні варіанти додаткових, уточнюючих.

Існує безліч різновидів інтерв'ю. За змістом бесіди розрізняють документальне інтерв'ю (вивчення подій минулого уточнення факт) і інтерв’ю думок, мета якого — виявлення оцінок, поглядів, суджень.

За технікою проведення істотно відрізняються вільні й стандар­тизовані інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — це тривала бесіда без жорстко⁷ деталізації питань, але за загальною програмою. Стандартизоване інтерв'ю передбачає детальну розробку всієї процедури включаючи загальний план бесіди, послідовність і конструкцію питань, варіанти можливих відповідей.

Залежно від особливостей процедури, інтерв'ю може бути ін­тенсивним («клінічним», тобто глибоким, що триває іноді годинами) і фокусованим на виявленні вузького кола реакцій опитуваного Мета клінічного інтерв'ю — одержати відомості про внутрішні спонукання

мотиви, схильності опитуваного, а фокусованого — витягти Інформацію про реакції суб'єкта на заданий вплив. З його допомогою вивчають, наприклад, якою мірою людина реагує на окремі компоненти інформації (з масового друку, лекції й т.п.).

Андрущенко

Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відпові­дей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як пра­вило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв'юерів напочатку бесіди вдаються до нерефлекторного слухання. Особливо корис­но застосовувати такий прийом в ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хоче­те працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти співрозмов­нику у самовираженні. Нерефлекторне слухання також корисно для розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з'ясування того, що ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корис­но при веденні комерційних переговорів. Формулюючи запитання і можливі відповіді, варто дотримуватись того, щоб, по-перше, запи­тання і відповіді формулювати по можливості коротко, без перекру­чення змісту; по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не варто об'єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим формам викладу.

Піча

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Іпіегл'іеш). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) {респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дос­лідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях (згадайте хоча б телепередачу "П'ятий кут" українського телебачення).

^Інтерв'ю - це метод одержання необхідної інформації шляхом безпо­середньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження

Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтер­в'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одер­жуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При прове­денні інтерв'ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.

воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;

інтерв'ю часто використовується для розробки методики великих опитувапь-обстежень;

воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці,

інтерв'ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д ;

накінець, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

Види інтерв'ю:

вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т д Таке інтерв'ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження,

глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одер­жати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію бу­дуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.___________________________

Сферазжтт*-,-11-. -і'-"

На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтер­в'юерів.

> Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).

> Використання коротких пауз.

> Повторення основного запитання.

> Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вва­жають, що...".

> Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як... Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі...", "Отже, Ви щойно сказали, що... Уточніть, будь-ласка...".

> Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, наприклад:

- Ви зауважили, що зазвичай виникають суперечки в сім'ї з питань розподілу домашньої праці?

- Ні, я сказав "іноді".

- Пробачте, я, мабуть, не розчув.

> Вказівки на протиріччя у відповідях, наприклад: "Ви тільки що говори­ли, що... А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?".

> Повторення останніх слів респондента (метод "луни"), наприклад, рес­пондент говорить: "Я приймав цей курс лікування протягом шести місяців і не відчув полегшення". Інтерв'юер: "Ви не відчули полегшення⁷".

> Нейтральна вимога додаткової інформації, наприклад: "Це дуже цікаво, я хотів би знати більше про шляхи раціонального використання Вами вільно­го часу. Чи не могли б Ви розповісти про це дещо детальніше?"

> Вимога певної додаткової інформації, наприклад: "Чому Ви вважаєте саме так? Як Ви дійшли до цього висновку? Коли?"

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення: "Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво" і т. д.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним: а) чи дійсно незнання; б) нерозуміння змісту запитання; в) невміння висловити свою думку: г) побоюван­ня висловити це вголос; д) побоювання дати "неправильну" відповідь. В залеж­ності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою дик­тофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв’ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає: Ч> ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі ізначення збору первинної соціологічної інформації;

— засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування; % навчання їх техніці інтерв'ювання;

— надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю; Ч> набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

—Фокусоване групове інтерв'ю - якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х рр. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.

Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо - з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування фокусованого групового інтерв'ю стимулює виникненню нових запитань, а предмет розмови може набувати несподіваних обрисів (у цьому виявляється гнучкість методу). Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутим, обмеженим часом, відчував увагу до себе, зумів настроїтися на тему, що цікавить дослідника, мав можливість трохи відпочити в ході дискусії тощо. Збирання інформації відбувається у процесі спостереження за обговоренням пропонованих питань, а також за невербальною поведінкою. Зазвичай з однієї теми проводять три-чотири фокус-групи. У поєднанні з іншими методами фокусоване групове інтерв'ю може виступати як пілотажне або як додаткове дослідження для перевірки результатів, одержаних за допомогою інших методів.