Спостереження

Пшеничнюк

Спостереження у соціології

Одним із методів, яким користуються соціологи для отриман­ня інформації, є спостереження.

Спостереження - це метод, за допомогою якого від­бувається пряма реєстрація подій свідками. Знання, отримане через спостереження, має такі особливості:

• пов'язаність із дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;

• фіксування отриманої інформації в щоденниках або про­токолах;

• необхідність контролю за обґрунтованістю та сталістю отриманих даних.

Найбільш поширеною є класифікація спостережень за­лежно від становища спостерігача, згідно з якою спостережен­ня поділяють на включені та прості.

Включене спостереження передбачає входження в соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження є стимулювальне спо­стереження. Якщо мета дослідження пізнавально-аналітич­на чи практична й передбачає прийняття управлінських рішень, активне втручання соціолога в події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити щось неможливе у звичайній ситуації.

Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна від­нести те, що дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію та перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Просте спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником.

Залежно від програми дослідження, його гіпотез спо­стереження може здійснюватися за орієнтовним планом, що надасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, ознаки, функції.

Просте спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, що реагують на по­ведінку спостерігача.

Для того, щоби звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:

- досягти того, щоб люди не знали, що за ними спостеріга­ють або забули про це;

- створити в людей хибне уявлення про мету спо­стереження.

Просте спостереження передбачає поступове входження в об'єкт таким чином, щоб люди звикли до спостерігача, пере­стали його помічати та не відчували недовіри до нього.

Яким би не було спостереження, необхідно щоденно за­нотовувати, систематизувати й упорядковувати (згідно з про­грамою дослідження) отримані дані, записувати в картки, фіксувати у протоколі та комп'ютерному файлі.

Для підвищення надійності даних спостережень необхідно виконувати деякі правила:

• детально класифікувати елементи подій;

• прагнути, щоб усі, хто здійснює спостереження, порівню­вали свої враження, визначалися з оцінками й інтерпретацією подій, використовуючи однакову методику;

• спостерігати об'єкт у різних ситуаціях і з різних боків;

• не змішувати опис подій з їхньою інтерпретацією. Спостереження особливо корисні при дослідженні системи

організації, діяльності підприємств і установ, тобто порівняно автономних соціальних одиниць. У прикладних досліджен­нях - це метод роботи соціолога-консультанта, що завжди комбінує спостереження, інтерв'ю та вивчення документів організації.

Городяненко

Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціальної інформації

Спостереження як один з найважливіших чинників людського існування допомагало первісній людини вижити за несприятливих умов, сприяло її фізичному їм розумовому розвитку, створило передумови для появи та подальшого розвитку техніки, науки, мистецтва то­що. Сучасна людина постійно спостерігає те, що відбу­вається навкруги, запам'ятовує, аналізує та пояснює по­бачене. Тобто спостереження є невід'ємним елементом сучасного людського життя, зміст якого полягає у безпе­рервному зв'язку із навколишнім середовищем. Водно­час спостереження є одним з найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямів (технічних, природознавчих, гуманітарних) з метою отримання інформації про певні факти, явища, процеси, притаманні живій і неживій природі. Наукове спостереження характеризується підпорядкованістю дослідницькій меті та завданням; використанням зазда­легідь розробленої методики; обов'язковим фіксуван­ням даних спостереження у протоколах або спеціальних бланках за встановленою схемою; контролем інформа­ції, отриманої шляхом спостереження, щодо обґрунто­ваності і стійкості.

Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими соціоло­гічними методами є синхронність з досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часо­вому просторі («саме те», «саме тут», «саме зараз»). За допомогою соціологічного спостереження вивчають дія­льність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті. Процеду­ра його передбачає здобуття детальної, первинної інфор­мації, оскільки дані спостереження повніше віддзерка­люють живу соціальну реальність.

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах — на виробництва (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), у навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу,

що викладається, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), у громадському житті (участь населення у різних фор­мах суспільно-політичної діяльності — зборах, мітин­гах, демонстраціях, страйках тощо), у дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвіл­ля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо).

Використання методу спостереження ефективне у таких випадках:

1. У процесі отримання попередньої інформації, не­обхідної для уточнення напрямів запланованого дослі­дження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися від традиційного підхо­ду до вирішення соціальної проблеми.

2. Для отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.

3. За умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей до­слідження, перевірки вироблених гіпотез.

Загалом соціологічне дослідження, в якому застосо­вують спостереження, планують і проводять у такій са­мій послідовності, як і інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення й розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямова­ність кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежать від особливостей досліджуваної проб­леми та самого методу спостереження.

Плануючи використання цього методу, звертають увагу на його сутнісні характеристики, які одночасно є його перевагами, оскільки спостереження:

— фіксує дані, що характеризують об'єкт: кількість осіб, що беруть участь у досліджуваній ситуації, соці­ально-демографічна структура групи, особливості сто­сунків, розподіл у ній тощо;

— описує місце проведення спостереження, типову поведінку членів групи, а також відхилення у ній;

— встановлює мету діяльності групи, а також спін відношення загальної мети з цілями учасників групи;

— описує соціально-психологічний клімат у групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників;

— встановлює частоту і тривалість елементів дослі­джуваної ситуації, їх повторюваність, унікальність, ти­повість і на цій підставі складає висновки щодо випад­ковості чи закономірності соціальної ситуації, яка під­лягає дослідженню.

Водночас спостереженню властиві певні об'єктивні та суб'єктивні недоліки. До об'єктивних недоліків спо­стереження належать обмеженість, локальність виснов­ків стосовно досліджуваної соціальної ситуації, що уск­ладнює узагальнення отриманих даних, поширення їх на великі масиви. Нерідко буває складно, а то й немож­ливо повторно зареєструвати один і той самий соціаль­ний об'єкт, оскільки на нього весь час впливають різно­манітні соціальні чинники, які змінюють його, додають йому інших ознак.

Група суб'єктивних недоліків зумовлена тісним зв'язком спостерігача з об'єктами спостереження, ос­кільки він спостерігає факти, події, явища і процеси, притаманні суспільству, до якого належить сам. Крім того, спостерігач має певний світогляд, соціальний ста­тус, інтереси, що позначаються на сприйнятті, розумін­ні, оцінці спостережуваних явищ, процесів дійсності й, відповідно, на його висновках щодо побаченого.

Певну роль відіграють емоційність, попередні уста­новки спостерігача щодо досліджуваної ситуації. Якщо він ще до спостереження має певні думки, міркування про об'єкт дослідження (вони можуть бути позитивні або негативні), це може суттєво вплинути на процедуру спостереження, знизити об'єктивність отриманих да­них. Зниження об'єктивності інформації можливе, як­що об'єкти дослідження, знаючи, що за ними ведеться спостереження, істотно змінюють характер своїх дій, поводяться нетрадиційно. На результати спостережен­ня впливають настрій, здоров'я спостерігача, інші си­туативні чинники, які дуже важко передбачити і вра­хувати.

Види спостереження розрізняють, використовуючи різні критерії.

За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження.

Структуроване спо­стереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, на­дати чіткі інструкції спостерігачам.

Неструктуроване спостереження передбачає лише визначення загальних рис ситуації, а не чіткий план дій спостерігача. Найчас­тіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

За місцем проведення виокремлюють польове та ла­бораторне спостереження.

Польове спостереження за­стосовують у реальній життєвій ситуації, використову­ючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо.

Лабораторне спостереження перед­бачає, що умови його проведення визначає і створює до­слідник. Часто його проводять з використанням допо­міжних технічних засобів: фотоапаратів, магнітофо­нів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній си­туації розрізняють невключене і включене спостере­ження.

За невключеного спостереження дослідник пе­ребуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Таким є спосте­реження за масовими процесами (зборами, демонстра­ціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на до­статній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафік­сувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого — описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу в студентській групі. За включеного спостереження до­слідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослід­ник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставитися. Існують різні типи включеного спо­стереження. Одним з найпоширеніших є такий, коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він спостерігає. На виробництві він може виступа­ти як практикант чи стажер, а спостерігаючи за лекці­ями, зборами, дискусіями — як звичайний учасник. В іншому разі дослідник, не приховуючи своєї ролі, за згодою колективу спостерігає за його життям протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися а його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Незважаючи на форму, включене спосте­реження завжди мусить бути морально обґрунтованим. Не можна спостерігати за фактами, подіями, явищами, які люди спеціально приховують від сторонніх. Необ­хідно також уникати оприлюднення здобутої у спосте­реженні інформації.

За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження.

Систематизовані про­водять регулярно протягом певного періоду. Вони мо­жуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад два рази на тиждень — у понеділок і середу.

Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуа­ції, дослідження якої не планувалося.

За метою, характером об'єкта спостереження поді­ляють на монографічні, пошукові, самоспостереження.

Монографічні спостереження охоплюють велику кіль­кість різноманітних взаємопов'язаних соціальних явищ.

Пошукові спостереження використовують з ме­тою пошуку певних фактів, необхідних для досягнення поставлених цілей і розв'язання завдань дослідження.

Цікавою формою спостереження є самоспостереження, яке здійснює сам об'єкт дослідження, здатний до конт­ролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соці­альною поведінкою тощо. Воно є цінним методом, ос­кільки дає змогу заглянути у приховану сферу дослі­джуваного соціального процесу.

Вибираючи для дослідження конкретний вид спо­стереження, враховують як загальні його особливості, так і позитивні та негативні ознаки.

Жоль

Метод спостереження у соціології та його зв'язок із соціологічним експериментом

контексті соціології під спостереженням розуміють не саме тіль­ки візуальне спостереження, а й інформацію, отримувану шля­хом безпосереднього реєстрування тих чи тих подій на підставі даних, повідомлених свідками в особі дослідників.

• Спостереження у соціології — багатофункціональний інстру­мент, який слугує не тільки для збирання матеріалу поряд з іншими методами, а й для здійснення контролю стосовно по­передньо отриманих даних. Розуміння контролю має доволі широкий діапазон у межах неконтрольованих та контрольова­них спостережень. Неконтрольовані спостереження належать до попереднього етапу соціологічних досліджень, а контрольо­вані підпорядковано детально розробленій процедурі. Залежно від стосунків між спостерігачем та спостережуваним, визначуваних метою соціологічного дослідження, розрізняють кіль­ка типів спостережень, а саме: звичайне (просте); включене; спосте­реження, яке бере участь.

За звичайного спостереження спостерігач перебуває поза спосте­режуваною групою, хоча його дослідницька позиція найчастіше не є таємницею для її членів (відкрите спостереження). Проте у деяких ситуаціях є сенс використовувати приховане спостереження, щоб, наприклад, не впливати на поведінку спостережуваних осіб.

Включене спостереження поділяють, як і звичайне, на два різно­види —- спостереження, яке бере часткову участь, та спостереження, яке бере цілковиту участь.

Спостереження, яке бере часткову участь, полягає в тому, що дослідник спостерігає за групою немовби зсередини або сам (безпо­середнє спостереження), або за допомогою інформаторів—членів спостережуваної групи (побічне спостереження).

Спостереження, яке бере цілковиту участь, полягає в тому, що дослідник як активний учасник включається у діяльність спостере­жуваної групи, цілком приймаючи відповідні "правила гри".

Артефакти та фікції у контексті філософії та соціології

Використання спостережень в емпіричній соціології як технічно­го інструменту базоване на певних методологічних припущен­нях, пов'язаних з поняттям "артефакт" (від лат. аrtе — штучно + factus — зроблений) явища або процеси, які виникають при дослідженні об'єкта внаслідок впливу на нього умов дослідження).

Початок дослідження артефактів пов'язують з історією, яка відбулася на початку XX ст. Кінь на прізвисько "Розумний Ганс" мав дивовижну "здатність" виконувати арифметичні дії, читати то­що. Джерелом цього артефакту виявилися непомітні сигнали, що їх експериментатор передавав тварині. Після цього випадку досліджен­ня артефактів активізувалися, особливо у соціальних науках, оскіль­ки тут об'єкт та суб'єкт дослідження здатні справляти мимовільний вплив один на одного, змінюючи смисл експерименту.

Зазвичай артефакт розглядають як невдачу у застосуванні мето­дології дослідження, як наслідок технічної "пастки" або помилки. Часто-густо артефакт є також наслідком методологічних помилок, оскільки теоретичні твердження та конкретні експерименти неспіввідносні безпосередньо, позаяк теоретичні твердження — це логіко-лінгвістичні "сутності", а емпіричні експерименти — ні. Але подібні помилкові погляди також можуть прислужитися на користь науці. Ще Кант підкреслював, що людина, намагаючись абстрактне інтер­претувати у термінах чуттєвого досвіду, співвідносить мисленнєві конструкції зі своїм життєвим та науковим досвідом за допомогою аналогії, супроводжуючи її (за наявності критичного підходу) використанням "принципу фіктивності" (нім. Als ob — начебто, немовби, нібито). Особливо багата на побічні зображення за анало­гією побутова мова.

Зазначені кантівські ідеї у другій половині XIX ст. стали засадовими для доктрини фікціонізму (фікціоналізму) відомого німецько­го філософа Г. Файхінгера (1852—1933), викладеної в його капі­тальній праці "Філософія немовби" (1876—1877, видана у 1911 р.). За словами К. С. Бакрадзе, цей твір Файхінгера справив великий вплив як на філософів, так і на представників спеціальних наук, зокрема соціологів. Було навіть створено філософський часопис за редакцією самого Файхінгера та його послідовника Р. Шмідта, у якому друкували статті фізиків, математиків, психологів, соціологів, лінгвістів та філософів, які дотримувалися ідей фікціонізму.

Свою філософську позицію Файхінгер визначав як ідеалістичний (або критичний) позитивізм (інструменталізм). Йдучи слідом за Д. Юмом, Дж. С. Міллем та Г. Спенсером, Файхінгер розширив по­няття аналогії до універсального логіко-філософського принципу, згідно з яким поняття є метафорою, що спирається на чуттєву ана­логію. Згідно з Файхінгером, загальному поняттю ніщо не відповідає в об'єктивній дійсності, й у цьому розумінні загальне поняття — це фікція, яка, проте, може виконувати у науці корисну функцію, до­помагаючи орієнтуватися в емпіричному матеріалі.

• Одне з головних завдань теорії пізнання німецький вчений вбачає у дослідженні відмінності між гіпотезою та фікцією. На відміну від гіпотези, фікція має не стільки теоретичну цінність, скільки практичну. Якщо гіпотеза постає у ролі пізнавальної мети, то фікція — це засіб (своєрідна модель) для досягнення цієї мети. Використання фікцій у науковому пізнанні завжди виправдовує себе як допоміжний засіб.

З часом фікція має бути усунена з мови науки й замінена істин­ним визначенням. Проте це стосується не всіх різновидів фікцій, оскільки є такі, які ніколи не можуть бути відкинуті, позаяк без них раціональне наукове мислення просто неможливе.

Якщо гіпотеза має бути підтверджена відповідним досвідом, то фікція має бути виправдана тим, що вона слугує цілям дослідної науки, допомагає науковому мисленню як найважливіший допоміж­ний засіб пізнання. Навіть найпереконливішу та найгармонійнішу гіпотезу може спростувати один-єдиний факт, натомість фікції бай­дужі як протест з боку логіки, так і протиріччя з досвідом.

Наявність раціонального смислу у "принципі фіктивності" під­тверджує сучасний аналіз так званих хибнісних структур мислення. Наприклад, відомий російський логік та методолог Б. В. Бірюков вважає, що дослідження такого роду структур має велику пізнаваль­ну цінність не тільки для філософії чи психології, але також для кібернетики, теорії інформації, лінгвістики. Суть проблеми у цьому разі полягає в тому, що у людини, поряд з рухом думки шляхом пізнання істини, присутні у мисленні й хибнісні структури, які вира­жають відносність людських істин та реальність помилкових погля­дів у процесі пізнання. Ці "хибнісні структури" у певному розумінні є співзвучними файхінгерівським "фікціям".

Збирання даних, зокрема соціологічних, передбачає наявність у дослідника образу певної реальності, який регулює взаємовідносини між спостерігачем та спостережуваною системою.

Таким чином, при проведенні соціальних досліджень вчені ство­рюють особливу реальність, усередині якої конструюють гіпотези, збирають інформацію та інтерпретують у тій чи тій методологічній манері отримані результати. Дослідник несвідомо використовує при­ховані теоретико-пізнавальні та соціальні артефакти для підтверд­ження своїх поглядів та гіпотез. Ці артефакти він вважає самооче­видними істинами. Отже, конструюванню особливої наукової реаль­ності неодмінно передують неусвідомлені та приховані припущення.

Класичне розуміння артефакту базується на розгляді його як джерела помилок, отримуваних у результаті ігнорування ретельного

й суто адресного застосування техніки дослідження. Іншими слова­ми, для того, щоб усунути або мінімізувати джерела помилок, дослідник повинен суворо дотримуватися правильних процедур. Але артефакти, яких він при цьому цурається, є всього-на-всього окре­мим випадком відхилення від істини. Категорії "правильне", "не­правильне", "істинне", "хибне" неадекватно відображають специфі­ку наукового пошуку та результатів досліджень. Інколи доречніши­ми бувають категорії "корисно" та "даремно". Справа в тому, що у більшості випадків дослідник та його колеги не сприймають супе­речності у змісті наукової роботи, якщо її результати отримано за допомогою "об'єктивних методів" і вони не дуже конфліктують з "корисними" забобонами.

Кожний метод збирання даних, у тому числі соціологічний метод спостереження, та метод їх аналізу тематизує та підкреслює певний аспект реальності. Для абсолютно точного вибору цього аспекту не­має алгоритмічних правил. Дослідження та отримані результати стають осмисленими тільки у певних рамках та з певної точки зору. Неправильна інтерпретація смислових рамок також веде до арте­фактів.

Артефакт, як і метафора, виникає тоді, коли рамки співвіднесен­ня смислу перешкоджають правильній інтерпретації результатів наукових досліджень. З цього приводу професор соціології Торонтського університету (Канада) Б. Ериксон писав, що більшість со­ціальних досліджень пояснює індивідуальні установки з точки зору особистих якостей людини. Наприклад, численні дослідження про­цедури виборів пов'язують прихильність до тієї чи тієї партії з рівнем доходів, зі статтю респондентів тощо. Витоки подібного підходу по­лягають у неправильній постановці самої проблеми. По-перше, предметом дослідження громадської думки має бути не окрема лю­дина, а соціальна система. По-друге, справжнім предметом аналізу та пояснення має бути не індивідуальна установка, а рівень злагоди між людьми у рамках певної соціальної структури.

Вчені у рамках своєї дисципліни утверджують специфічну реаль­ність і здійснюють відповідний цій реальності експеримент, безпо­середніми або побічними результатами якого можуть стати артефак­ти, тобто факти, які нам бажано мати як вірогідні, але які не завж­ди є достатнім підтвердженням перевірюваної гіпотези й несуть на собі відбиток чогось штучного, суб'єктивного.

Споживачі соціологічної інформації повинні мати на увазі, що певна інформація не завжди вірогідна. Це можна пояснити не тільки помилками у формулюванні вихідної гіпотези, відповідно до якої розробляють, наприклад, анкети. Треба пам'ятати і про присутність у світі, в якому живуть соціологи, величезної кількості артефактів (політичних, ідеологічних, релігійних, етичних тошо), які так чи так впливають на нашу поведінку, вподобання, симпатії, антипатії тощо. Тому вивчення артефактів є одним з важливих завдань соціології.

Нестуля

Наступним методом соціологічного дослідження є спостере­ження. Спостереження являє собою цілеспрямоване та система­тизоване сприйняття процесу або явища, що вивчається, риси, якості та особливості якого фіксуються дослідником. Форми фік­сації можуть бути різні: щоденник спостереження, фотоапарат, відеокамера або інші технічні засоби.

Особливість спостереження як виду дослідження полягає, по-перше, в можливості аналізувати життєвий процес у всьому його розмаїтті, проявляти різні враження про досліджува­ний об'єкт, по-друге, в неможливості повторювання спостере­ження.

Спостереження рекомендується для вивчення ступеня актив­ності людей на мітингах, інтересів слухачів у процесі навчан­ня, поведінки учасників масових суспільно-політичних заходів тощо.

На завершення слід відмітити, що в практиці соціологічних досліджень достатньо широко використовуються такі методи, як соціометричний та експертні опитування, тестування та багато інших засобів, придатних для специфічних форм аналізу. Отже, соціологічне дослідження дає можливість формувати конкретні заходи щодо вдосконалення соціальної дійсності.

Семке. Шпаргалка

Спостереження являє собою цілеспрямоване й систематизова­не сприйняття досліджуваного процесу або явища, риси, властиво­сті й особливості якого фіксуються дослідником Форми й прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження фото- або кіноапарат й інші технічні засоби.

Особливість спостереження як методу збору первинної інформа­ції — можливість аналізувати й одержувати різнобічні враження про досліджуваний об'єкт. Тут можуть фіксуватися характер поведінки, жести, міміка особи, вираження емоцій окремих людей і цілих ко­лективів (груп).

Виділяють два основні різновиди включене й невключене спос­тереження. Якщо поведінка людей вивчається соціологом як учасни­ком групи, то він проводить включене спостереження. Якщо соціолог вивчає їхню поведінку збоку (у спеціальному бланку реєструє всі типи дій. реакції, форми спілкування тощо), то він проводить невключене спостереження.

Андрущенко

Спостереження

Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість.

Існують особливості спостереження.

Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої сам належить, часткою якої є, під якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, виступаючи одночасно часткою суспільства. Нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостережений накладає відбиток і на його адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів.

Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв'яз­ків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Якщо явища неживої природи можуть не викликати емо­цій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття і інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість спостереження за будь-яких досліджень має враховуватися як одне з джерел можливого перекру­чення даних спостережень.

Третя особливість спостереження — складність повторного спос­тереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соці­ального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бу­вають ідентичні. Тому лише старанне і багаторазове спостережен­ня якогось соціального явища може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретації даних. Соціологу часто необхідна інфор­мація про такі явища і процеси, що недоступні ніякому спостере­женню і не знаходять досить повного відображення в різних документах, що аналізуються, відбираються для дослідження.

Піча

♦ Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником! і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

В якості характерного прикладу включеного спостереження можна вказати дослідження, проведене американським соціологом Н. Андерсеном і викладене ним у книжці "Волоцюги" (1923 р.). Для збору матеріалу про життя волоцюг Андерсен сам протягом багатьох місяців блукав з ними країною. Інше дослід­ження того ж роду викладено у книзі І. Уайта "Суспільство вуличних кутів" (1937 р.). Ця книга присвячена життю одного із кварталів американського міста, в якому автор, який поставив мету вивчити процес виникнення рекету (в Україні він тільки зароджується), поклик серед молоді, прожив в цьому середовищі три з половиною роки, повністю поділяв їх спосіб життя.

Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об'єкта, що досліджуєть­ся. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, яку він спостерігає, сам починає реагувати у відпов­ідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу;

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження: 1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні і 2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмету і процедури спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним є тих же умовах з тим же об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється - первинним спостережувачем або будь-яким іншим.

Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю:

Соціологічне спостереження - це планомірне цілеспрямоване простежування за розвитком явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксується дослідником і потім перевіряються

Особливості застосування соціологічного спостереження

—воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації такими, як аналіз документів, опитування і т.д.:

—його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкрет­ними деталями, живі, безпосеред­ні враження про об єкт, що досліджується, а не в спогадах та інтерпретації респондента

— спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку

> Польове спостереження - спостереження, яке здійснюється у реальній життєвій ситуації

>Лабораторне спостереження - спостереження, умові проведення якого створюються спеціальне

ДОСЛІДНИКОМ

>Невключене спостереження - спостереження, зї якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем котрі вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем

>Включене спостереження - спостереження за яког< дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес

/^Систематичні - проводяться заздалегідь суворе розробленим планом вивчення об'єкта протягом певного часу

> Несистематичні (короткочасові) проводяться іншими способами (за допомогою опитувань документів тощо)

1) спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів іт. п.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є до­сить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.