Соціометрія

Городяненко

Соціометричне опитування. Специфічними та особ­ливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії. Мала група є реально існуючим утворен­ням, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належ­ність до цього утворення. Термін «соціометрія» (лат.— спільність, суспільство і metria — вимірюван­ня) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках його почали використовува­ти наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосуван­ня при вивченні соціальних явищ математичних мето­дів. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів оброблення первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу-Леві Морено (1892—1974). Виробивши систему структу­рного аналізу малих груп, він сформулював і стратегічне завдання соціометрії, яке, на його думку, полягає у за­безпеченні таких умов на виробництві та в житловому приміщенні, за яких люди працювали б і жили в симпа­тичному і симпатизуючому їм оточенні.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опиту­вання, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.

Його застосовують для дослідження міжособистіс­них і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціаль­них груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шля­хом здобути майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання cоціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток ма­лих соціальних груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Головною ознакою малої групи є відчуття спільності, яке зміцнює взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосе­редніх особистих контактів. Вважають, що нижня межа чисельності малої групи — 3, верхня — 15—20 осіб.

У процедурному аспекті соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:

— вибір (виражене бажання індивіда до співробітни­цтва з іншим індивідом);

— відхилення — негативний вибір (небажання інди­віда до співробітництва з іншим індивідом);

— нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Після створення програми дослідження необхідно виробити соціометричні критерії, тобто питання, які ставлять усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.

Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати суб'єкта на вибір іншого члена групи для спільного вирішення певного завдання чи відхилен­ня його;

б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;

в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;

г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.

Соціометричні критерії поділяють на комунікативні, і поетичні, дихотомічні, ранжування. Комунікативні со­ціометричні критерії використовують для вимірювання І»чільних або уявних стосунків у групі, з'ясування бачен­ня кожним членом групи свого безпосереднього оточення. Гностичні соціометричні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її! думку, обере для цільного вирішення певного завдання саме її, а хто — знехтує. Якщо комунікативний критерій звучить так: «Кого б Ви обрали своїм старостою?», то гностичний відповідно: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою? ». В обох випадках критерії сфор­мульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясу­вання вибору. Проте існують і заперечні критерії, які фі­ксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені й дихотомічні (грец.— поділ на дві частини) критерії, які дають змогу точніше з'ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали» (запе­речна частина критерію)?

Ще одним різновидом соціометричних критеріїв є критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприєм­ство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т. д.?».

Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно до заданого критерію стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною.

Параметрична процедура передбачає вибір із завча­сно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8-ми осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

За соціометричного опитування кожному респондентові вручають соціометричну анкету (картку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують (наприклад, номером у списку групи). Соціометрична картка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається зі звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення картки, гарантують анонімність. Завершуючи опитування, дякують респонденту за співробітництво.

У картці повинно бути не більше 7—8-ми критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних (табл. 4.1).

Соціоматриця (лат. — джерело, початок) — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи.

У горизонтальних рядках зазначають тих, хто обирає, у вертикальних — кого обирають.

Таблиця 4.1.

Приклад соціоматриці

Кількість рядків відповідає кількості членів колективу. Вищенаведений приклад соціоматриці, заповненої результатами непараметричного соціометричного опитування групи із 5-ти осіб за дихотомним критерієм (« + » означає позитивний вибір; «—» — відхилення; «0» — нехтування, відсут­ність вибору; самовибір не передбачався, тому у відпові­дних клітинках проставлено «X»).

Навіть візуальний аналіз соціоматриці багато що мо­же дати для розуміння взаємин у групі: як і кого групи обирають, кого частіше за інших обирають, а кого від­хиляють.

Зручним для аналізу соціометричної інформації є графічний метод. Візуальне зображення взаємин у ко­лективі, виявлених на основі вибору, називають соціограмою. При побудові соціограм найчастіше використовують таку символіку:

-----> А — позитивний вибір члена групи А.

.......> А — відхилення (негативний вибір) члена групи А.

А <----> В — позитивний взаємовибір.

А <-.....>В — взаємно негативний зв'язок.

Існує багато різних видів графічних структур соціограм. Одну з найпростіших подано на рис. 4.2.

Соціограма відкриває дослідникові особливості сто­сунків у колективі, висвітлює його лідерів і тих, хто перебуває в ізоляції. З наведеної соціограми відносин симпатій та антипатій (у групі з 6-ти осіб) можна дійти висновку, що А — лідер колективу, який разом з Б і В є

його ядром. Е і Д перебу­вають у взаємній неприя­зні, Г — ізольований еле­мент, ні з ким із членів колективу не контактує.

Рис. 4.2. Структура соціограми

Соціограма — графічне зоб­раження зв'язків усередині групи, що визначається на ос­нові соціометричного опиту­вання.

Результати соціомет­ричного опитування у кількісній формі можна також виразити за допомогою обчислення соціометричних індексів.

Соціометричний індекс — число обрань певного виду, поділене на загальну кількість можливих обрань цього ж виду.

Існують персональні (відображають індивідуальні соціально-психологічні властивості особистості, які ви­являються щодо членів групи) та групові (характеризу­ють групу загалом) соціометричні індекси.

Серед персональних індексів найчастіше використо­вують соціометричний статус. Позитивний статус інди­віда обчислюють за такою формулою:

ПСі = Число індивідів, що вибрали і

N -1

де і — індивід соціометричний, статус якого визнача­ється; N — число індивідів у досліджуваному колективі. Прикладом одного з групових соціометричних індексів є індекс взаємності, який вимірює згуртова­ність колективу, виявляючи кількість взаємних позитивних зв'язків і обчислюється за формулою:

Кількість взаємних позитивних зв'язків Загальна кількість можливих позитивних зв'язків

Соціометрична техніка допомагає проникнути у не видимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Особливо надійні дані надав соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в іншому разі – і малих виробничих колективів, часто неможливе без проведення попередніх соціометричних опитувань.

Однак жоден з методів опитування не можна вважати універсальним. Перед їх вибором з'ясовують, який метод найкраще відповідає програмним цілям дослідження.

Піча

* Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад,студенстської групи).

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним - ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитуван­ня. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опиту­вання (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язано з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892'1974 рр.). Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "восіик" - друг, товариш і "теігшп" - вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія " означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

Повсякденний життєвий досвід свідчить про те, що в процесі сумісної діяльності індивідів завжди наявними є почуття симпатії і антипатії один до одного. Одні індивіди прагнуть (позитивний вибір) співпрацювати з певними людьми в якійсь конкретній ситуації, в процесі якогось досить визначеного виду діяльності, інші індивіди, навпаки, висловлюють небажання (негативний відбір) взаємодіяти з цими особами. Процес інтерперсопальних позитивних або негативних виборів є невід'ємною характеристикою повсякденної життєдіяльності групи. Соціометричний тест якраз і має своєю метою виміряти почуття симпатії або антипатії, що проявляються у міжособистісних відносинах. Отже, цей тест являє собою спеціальну техніку виміру досить конкретного виду міжо­собистісних відносин, які виражаються в різних оцінках і судженнях одних членів груп відносно інших в плані бажання або небажання взаємодіяти один з одним. Соціометрич­ний тест дозволяє дати кількісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності. Він є достатньо ефективним методом опису і оцінки соціально-психологічного стану міжособистісних відносин, психологічної структури групи і її загального психологічного клімату.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інфор­мацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

Інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:

— поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спостере­жень, а потім аналізуючи їх;

— вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин між індивідами, ті, яким вони надають перевагу.

Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин (наприклад:

"З ким із членів студентської групи Ви бажали б відзначити свій день народ­ження?", "Разом з ким Ви бажали б проживати в одній кімнаті гуртожшпкуТ, "Хто із членів студентської групи, на Ваш погляд, повинен бути старостою?" і т. п.). Вибір того чи іншого способу конструювання тесту визначається як завданнями дослідження, так і характеристиками групи, що вивчається. Згідно Як. Морено, тест має відповідати таким вимогам:

► межі групи, в якій проводиться тест, мають бути чітко визначеними;

► індивіди повинні робити необмежене число виборів;

► індивіди повинні бути опитані з метою виявлення їх вибору в термінах певного критерію,

► результати соціометричного тесту повинні бути згодом використані для того, щоб реконструювати групу;

► всі вибори членами групи повинні здійснюватися самостійно;

► питання повинні формулюватися таким чином, щоб вони були в рівній мірі зрозумілими всім членам групи

Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв'язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.

Процедура содіометретного от

визначення проблеми, вибору об'єкта дослідження, ознайомлення з величиною і різними соціально-демографічними характеристиками групи;

входження дослідника в прямий контакт з членами колективу і вияву довір'я до

—► себе, а також з встановлення змісту соціометричних тестів;

—► власне опитування (інструктування респондентів, роздача соціометричних карток, заповнення їх респондентами, збір карток);

—► обробки інформації і представлення й в аналітичному вигляді, ~^ формулювання висновків і рекомендацій.

Соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети - інтерв'ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх за­повнення, а потім збирає їх. У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.

Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціомет­ричного опитування, які можна поділити на дві групи: 1) графічні методи (соціограми); 2) кількісні методи (індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз).

Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі. При її побудові користуються такими графічними

символами:_______________________________________

-►Б - взаємний позитивний вибір -►Б - однобічний позитивний вибір

А А —

А-4- - - ->-Б-взаємний негативний вибір

А-----►Б - однобічний негативний вибір

А <---►Б - несумісний вибір (Б заперечує А, А вибирає Б)

А Б-взаємна байдужість.

Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побу­дова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. Стан байдужого ставлення індивідів один до одного зазвичай позначається нулем або взагалі не позначається (тоді клітинка в таблиці залишається порожньою). На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і гру­пові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу інди­віда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтег­рація, групова стійкість і групова експансивність.

Позначення

+ - позитивний вибір - - негативний вибір © - взаємний позитивний вибір О - взаємний негативний вибір

Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньогрупових відносин - вста­новити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т. д.

Пшеничнюк

Поряд із двома основними типами опитування - анкету­ванням та інтерв'ю - існує й такий специфічний його різно­вид, як соціометричне опитування.

Соціометрія - це різновид опитування, спрямований на вимір соціальних дистанцій між членами певної групи. Уперше в соціології описав цей метод і використав його практично Я. Морено - американський психіатр та соціаль­ний психолог, представник Колумбійської школи в соціології. Здійснюючи кількісний і якісний аналіз емоційних взаємин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособистісної взаємодії.

Основним документом у соціометрії є соціометричний тест, мета якого - виміряти ступінь згуртованості-роз'єднаності групи, виміряти соціальні відстані між людьми в ко­лективі, що зумовлені відносинами симпатії-антипатії, притягання-відштовхування тощо.

У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери в колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "від­чужені члени колективу". Ця методика дає можливість до­слідити стан соціально-психологічного клімату в колективі й виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення, її широко застосовують у соціальній психології при вивченні міжособистісних стосунків у групах, при виявленні особли­вих підсистем - групових утворень всередині більш широ­ких груп, при дослідженні неформального лідерства.

Вибірка

Пшеничнюк

Генеральна та вибіркова сукупності в конкретному соціологічному дослідженні. Різновиди вибірок

Усі конкретні соціологічні дослідження умовно можна поділити на дві великі групи: суцільні, коли об'єкт до­слідження вивчається повністю, без будь-яких виключень; вибіркові, коли досліджується лише певна частина об'єкта, відібрана за спеціальними ознаками, а висновки поширю­ються на весь об'єкт. Класичними прикладами суцільних до­сліджень є загальнонаціональні переписи населення чи ре­ферендуми. Суцільні дослідження, зазвичай, мають обмежене використання та застосовуються у прикладній соціології досить рідко, лише в тих випадках, коли об'єктом досліджен­ня є невелика кількість людей (наприклад, студенти певного навчального закладу, працівники певного підприємства тощо).

Більшість же конкретних соціологічних досліджень мають не суцільний, а вибірковий характер. Він дає змогу забез­печити економічність досліджень і їх надійність за умов ви­користання специфічної методики й техніки.

Розрізняють генеральну та вибіркову сукупності.

Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну су­купність ще називають популяцією.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, що відображає та відтворює основні характеристики остан­ньої і є її зменшеною моделлю. Наприклад, соціолог має на меті вивчити політичні вподобання студентської молоді України. Генеральна сукупність визначається цілями до­слідження, а отже, її складають усі представники студентської молоді України. Вибіркова ж сукупність визначається за допо­могою математичних методів і повинна репрезентувати за своїми основними характеристиками генеральну сукуп­ність. Приміром, американський Інститут суспільної думки Дж. Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, прибуток, професійна приналежність, раса, місце проживання, величина населеного пункту тощо), отримує достовірні дані про все американське населення.

Вибіркове опитування значно зменшує кошторис соціо­логічного дослідження та скорочує строки його проведення.

Розрізняють кілька типів вибірки, розглянемо основні з них.

Імовірнісна вибірка - варіант випадкової вибірки, що застосовується, коли відбір здійснюється на основі прин­ципу випадковості, що забезпечує рівні можливості кожному з елементів генеральної сукупності потрапити до вибіркової сукупності.

Найчастіше ймовірнісну вибірку формують, користуючись таблицею "випадкового числа", лотерейним методом, за алфавітним списком, добором за датами народження, за прізвища ми, що починаються з певної літери тощо.

Гніздова вибірка - це варіант випадкової вибірки, за якою відібрані об'єкти нагадують гнізда (кластери) більш дрібних одиниць. Гніздова вибірка має широке застосування при по­будові територіальної вибірки. Після відбору невеликої кількості територіальних об'єктів (населених пунктів, районів, житлових кварталів, вулиць, будинків, під'їздів) проводиться суцільне опитування їхніх мешканців. Бажано, щоб розбіж­ності між гніздами були мінімальними, а одиниці, що їх склада­ють, по можливості неоднорідними, до того ж більша кількість малих гнізд доцільніша за невелику кількість великих.

Систематична цілеспрямована неймовірнісна вибірка за­стосовується, якщо відбір людей з генеральної сукупності здійснюється на основі заданого принципу. Наприклад, при проведенні електоральних досліджень у певному регіоні вибіркова сукупність становить, припустимо, 2000 осіб, а генеральна - 200 000 осіб. Крок вибірки визначається поділом генеральної сукупності на вибіркову. У наведеному прикладі він дорівнює 100.

Це означає, що, починаючи з будь-якого номера загального списку (визначається довільно), опитується кожний сотий виборець.

Стратифікована розшарована районована вибірка за­стосовується, якщо відбувається попередній розподіл гене­ральної сукупності на більш-менш однорідні частини, шари, верстви, а потім здійснюється відбір одиниць усередині цих частин.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної називають репрезентативністю. Вислів "репрезентативне соціологічне дослідження" означає, що вибіркова сукупність, яка досліджувалася, відображає основні параметри генеральної сукупності та є її зменшеною моделлю, а висновки дослідження вибіркової сукупності можуть бути поширені на всю генеральну сукупність.

Різниця розходження, що об'єктивно існує між характери­стиками генеральної та вибіркової сукупностей, називаються помилкою репрезентативності.

Ймовірність помилки репрезентативності зменшується завдяки збільшенню обсягу вибірки, а також унаслідок удоско­налення процедури складання вибірки із застосуванням математичних методів.

Городяненко

Вибірка у соціологічному дослідженні

На етапі збирання первинних матеріалів суб'єкт со­ціологічного дослідження повинен з'ясувати кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто є носієм ін­формації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб от­римати достовірну картину соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об'єкт кількіс­но невеликий (не перевищує 300—500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприк­лад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

Однак соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єк­том досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч лю­дей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостере­ження», «репрезентативність», «помилка репрезентатив­ності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.

Визначення генеральної сукупності передбачає кон­кретизацію характеристик об'єкта, його найважливі­ших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структу­рою генеральної сукупності за основними якісними ха­рактеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Такими елементами є поселення, підприємства, різ­номанітні спільноти.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціаль­ні групи.

Для побудови вибірки конкретного соціологічного до­слідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, мож­на переносити на генеральну сукупність); дібрати тип ви­бірки, найбільш адекватний меті й завданням досліджен­ня; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, за­безпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на пред­мет репрезентативності щодо всього об'єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні Відхилення від неї.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупнос­ті за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Чим більша величина відхилень, тим значніша по­милка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головним завданням на цьому етапі соціологіч­ного дослідження є врахування помилки репрезентатив­ності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отрима­ної в результаті емпіричного дослідження, окрім репре­зентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів до­слідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неод­норідності досліджуваного контингенту. Чим однорідні­ший контингент обстеження і чим більший обсяг вибір­кової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і, відповідно, вища якість отриманої інформа­ції. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахува­ти за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною ви­падкової помилки (знаходять її за допомогою математич­них формул), яка дає змогу врахувати її під час поши­рення висновків, зроблених на підставі вибіркового до­слідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність резуль­татів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.

До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки ви­бірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок не правильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому вони значно погіршують результати досліджень і взагалі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід враховувати, що надійність і валідність є самостійними параметрами, які не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов'язково їх треба визначати окремо.

Перед тим як обрати тип вибірки, визначаються що­до методу (ймовірнісний або цілеспрямований) відбору одиниць аналізу.

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Він передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згі­дно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупно­сті. Цей метод покладений в основу випадкового та меха­нічного типів вибірки. Випадкова вибірка є досить по­ширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її по­лягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад працівників підприємства, фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих гене­ральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбира­ють необхідну кількість елементів вибіркової сукупно­сті. Крок відбору визначають за допомогою спеціаль­ної формули:

К = N: п,де Я — крок відбору, ІУ — величина генеральної сукуп­ності, п — величина вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибір­ка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджу­ваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослі­дження.

Стратифікаційна (районована) вибірка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними ознаками, змістові характеристики яких здійснюють вплив на досліджуване явище. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою осві­тою можна передбачити, що форма навчання (держав­на, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчаль-434 Організація, методика і процедури емпіричних соціологічних досліджень

них закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває ви­щу освіту у державних вищих навчальних закладах. То­му ймовірність потрапляння їх у вибірку за механічно­го відбору досить низька. У такому разі всі вищі закла­ди поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропо­рційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за націо­нальними вибірками, первинна стратифікація здійс­нюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.

«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження бе­руть групи, колективи. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотипні під сукупності, то при «гніздо­вій» вибірці генеральну сукупність розбивають на одно­типні групи («гнізда»), всередині яких містяться різно­рідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між «гніздами», подбати про максимальну ідентичність за параметрами основних характеристик «гнізд». Зручність, доступність і простота виокремлення «гнізд» роблять цей метод раціональним та економним. Один н формальний підхід до виокремлення гнізд може при звести до спотворення реальної картини досліджуваного об'єкта.

Серійну вибірку використовують для розподілу генеральної сукупності на однорідні частини (серії) за повни ми ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елемвИ тів у ній) відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. кількість елементів, які належить, вибрати окремо з кожної серії, визначають за допомогою формули: п₁ = (Иі. п) : N.

де п₁ — кількість елементів, які належить вибрати з певної серії; Nі — кількість одиниць у серії; п – вибіркова сукупність; N — генеральна сукупність. Поряд з ймовірнісним методом до побудови вибірки застосовують цілеспрямований, який не передбачає ви­користання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до почат­ку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найва­жливіші пропорції генеральної сукупності, а на підста­ві цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інфор­мацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше вико­ристовують показники за статтю, віком, освітою, ти­пом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитуван­ня читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «сні­гова куля». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських орга­нізацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо ко­жен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, лісі належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кіль­кості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка формується поступово, як снігова куля.

Усі наведені типи вибірок відносять до однощаблевих. У сучасній практиці масових великомасштабних досліджень застосовують складні багатощаблеві вибір­ки, що поєднують різні методи до їх формування.

Жоль

Усі ці опитування мають справу із "законом великих чисел", тобто із статистикою. Надійність статистичного висновку залежить не тільки від обсягу (масштабу) вибірки, але також і від співвідношення вибірки та величини досліджуваної групи. Обсяг вибірки залежить від того, яка точність розв'язання посталого перед дослідником завдання є необхідною та досяжною.

Правило отримання коректної вибірки з певної сукупності говорить: кожний елемент сукупності повинен мати рівні можливості потрапити до вибірки. Це передбачає, що вибірковий метод можна завжди застосовувати там, де наявна сукупність однорідних, але розрізнюваних одиниць.

Математична витонченість та відносна простота зазначеного методу достатньо очевидні. Але практичне застосування його до сус­пільства та соціальних груп насправді не таке уже й просте завдан­ня. Якщо, наприклад, потрібно отримати вибірку населення Украї­ни, то знадобляться точні та повні дані про те, як розподілене насе­лення за областями, районами, містами, селами та як людей реєстру­ють або враховують відповідні офіційні установи.

Практична складність полягає в тому, що у реальному житті важко отримати точні дані про всю сукупність людських "одиниць". Тому вибіркову сукупність визначають у процесі напруженої та копіт­кої праці. Тільки по її завершенні можна переходити до опитувань.

Ідея репрезентативної вибірки полягає в тому, щоб створити на ґрунті групи людей, яка цікавить соціологів, зменшену, але рівно­цінну модель усієї сукупності "одиниць".

Одразу після того, як сформульовано завдання соціологічного дослідження, необхідно визначитися з тим, яка група (сукупність, "популяція", "універсум") осіб має бути досліджена та описана.

Зазвичай фахівці розрізняють два способи побудови репрезента­тивної вибіркової сукупності. Перший передбачає використання математичних ймовірнісних методів, які ' спираються на теорію ймовірностей. Теоретико-ймовірнісні методи призначені для того, щоб максимально виключити суб'єктивний чинник при відборі. Другий спосіб полягає у застосуванні методу квот (від середньолат. — частина, яка припадає на кожного, від лат. — скільки; частка, частина, пай), який приписує інтерв'юерові виокремити пев­ну кількість опитуваних у різних групах населення.

Деякі соціологи виокремлюють чотири головних типи вибірки: 1) проста; 2) стратифікована; 3) територіальна; 4) багатощаблева.

Стратифіковану вибірку застосовують тоді, коли генеральна су­купність, яку соціологи хочуть дослідити, не є однорідною. У цьому разі виокремлюють різні страти, які мають більшу однорідність, і потім здійснюють подальший відбір усередині цих страт, щоб змен­шити сферу розсіювання, яка тим менша, чим більша однорідність вихідної сукупності.

Багатощаблеву вибірку будують на вибірці "гнізд" ("осередків") з усієї генеральної сукупності за допомогою способу систематичної випадковості, для чого вся аналізована сукупність має бути репрезентована у певний спосіб у формі, доступній для процедури вибір­ки. Всередині "гнізд" відбір здійснюють за принципами простої вибірки.

Відбір за методом квот передбачає, що відомі деякі важливі про­порції генеральної сукупності (наприклад, розподіл за віковими та професійними групами). За відомими даними обчислюють квоти, які розподіляють серед інтерв'юерів. Останні, у свою чергу, здійсню­ють вибір респондентів відповідно до заданих їм квот. Суть цих квот полягає в тому, щоб допомагати інтерв'юерові у проведенні випад­кового відбору. За такого відбору кожний член вихідної сукупності повинен мати практично однакову з іншими можливість потрапити до вибірки. Забезпечити дотримання цієї умови непросто хоча б тому, що у інтерв'юерів є неусвідомлена тенденція відбирати тих осіб, які їм здаються особливо компетентними (й це за умови, що їм наказано здійснювати тільки статистично нейтральний відбір). Щоб забезпечити виконання зазначеної умови при застосуванні квотного методу, рекомендують або замаскувати предмет дослідження тема­тично різноманітними комплексами запитань, або включити досліджувані питання до "багатотемного опитування", яке послідов­но торкається різних тем.

Макєєв