Проаналізуйте освіту і науку як соціальні інститути.

Освіта як соціальний інститут, з одного боку, є сукупністю певних установ, осіб, що забезпечені певними матеріальними засобами і виконують відповідні соціальні функції, а з другого — це система ідей, правил, норм, стандартів поведінки учасників освітянської діяльності. Освіта —

це один з найдавніших і найважливіших інститутів суспільства.

Соціальний інститут освіти надає сталості та визначеності суспільним відносинам стосовно нагромадження та передавання знань, соціального досвіду, відтворення та розвитку культури, цілеспрямованого формування особистості, інтелектуального потенціалу суспільства.

У соціологічній науці існує кілька концептуальних підходів до визначення змісту і функціонального значення діяльності інститутів освіти. Представники функціонального підходу (Кларк, Херн) особливого значення надають позитивній функції освіти. Ще Е. Дюркгейм наголошував, що головною функцією освіти є передача цінностей домінуючої культури. Проте культурна спрямованість та культурні цінності суттєво різняться в різних суспільствах, навіть у різних соціальних групах того самого суспільства, що зумовлює суттєві відмінності у змісті різних систем освіти. Залучаючи молодь до суспільних культурних цінностей та ідеалів, освіта сприяє підтримуванню соціального порядку, а забезпечуючи втілення в життя нових технологій, наукового переосмислення існуючого знання — сприяє соціальним змінам, розвитку суспільства.

Отже, згідно із зазначеною теорією інститут освіти постає насамперед як засіб соціального контролю, як механізм регулювання соціальних відносин для створення однакових можливостей соціальної мобільності.

Наука — складний багатогранний феномен, який можна розглядати з різних точок зору. З культурологічної — це компонент культури, форма передачі позитивного досвіду, яка забезпечує прогрес суспільства, спадкоємність його розвитку.

З логіко-гносеологічної точки зору — це система знання, особлива форма суспільної свідомості, яка різниться від інших форм метою, глибиною, способом відображення світу.

З діяльносної точки зору наука — це особлива діяльність, спрямована на одержання і застосування знань.

З практичної — це безпосередня виробнича, практична сила суспільства, яка перетворює не лише матеріальне виробництво, але й духовну сферу. Наука — це велика духовна, моральна й інтелектуальна сила суспільства. Чим більше розвивається суспільство, тим більше його прогрес забезпечується розвитком і застосуванням науки.

З інституціональної точки зору — це особливий соціальний інститут, що надає сталості й визначеності суспільним відносинам і, разом з тим, прискорює суспільний розвиток. Інституціональний характер діяльності означає, що в сучасну епоху наукова діяльність є ієрархізованою діяльністю, має складні організаційні форми, спирається на спеціальну матеріальну базу, систему спеціальних методів.

З інформаційної точки зору — це система, створена для збирання, аналізу й переробки інформації.

Таким чином, наука — це не просто система знань, але й процес їх одержання і застосування, це й результат спеціалізованої діяльності, яка цільовим чином організована і має матеріальне й методичне забезпечення.

З якої б точки зору її не розглядати, наука залишається продуктом світового розвитку і носить загальнолюдський характер. Безперечно, розвиток науки в окремих країнах має свою специфіку й вимагає спеціального аналізу, особливо її інституціональні форми. Проте важливо пам´ятати про глобальний, світовий її характер, про неприпустимість абсолютизації та протиставляння часових і просторових кордонів (радянська, українська наука і т. п.).

У складній природі науки містяться внутрішні протиріччя, які є джерелом її розвитку. Наука не лише система знання, але й безкінечний процес його розвитку, а значить, заперечення старого. Науці внутрішньо притаманний інноваційний характер. Разом з тим, п інституціональні форми слугують закріпленню того, що потім долається, руйнується.

Наука пройшла складний і довгий шлях розвитку. Перші її прояви можна віднайти в глибокій давнині. Це знання в галузі астрономії, математики, механіки, медицини, котрі мали практичне застосування уже в давньому Єгипті, Греції, а також у країнах далекосхідної цивілізації. Процес нагромадження і застосування знань триває протягом усієї історії. Поступово створюються і організаційні, й нормативно-ціннісні форми наукової діяльності.