58. Дайте характеристику трудового колективу як соціальної організації.

Соціальна організація підприємства характеризується такими основними ознаками:

• наявність єдиної мети, яка полягає у виробництві продукції або наданні послуг;

• існування систем влади, управління, що зумовлює відносини керівництва-підпорядкування в процесі праці;

• розподіл функцій (повноважень і обов'язків) між групами працівників, що перебувають у взаємодії

Трудовий колектив як соціальна організація належить, на думку спеціалістів, до найскладнішого типу організаційних систем. Це пов'язано з тим, що він виступає не тільки середовищем предметної діяльності, вирішенням цільових завдань, а й середовищем спілкування. Відбувається немовби накладання на заздалегідь створену цільову організацію мережі міжособистісних відносин. На цій основі в соціальній організації підприємств розрізняють формальну і неформальну організації.

Формальна (офіційна) організація будується на основі формалізації (регламентації) зв'язків, статусів працівників і норм трудової поведінки. Необхідність цієї організації зумовлена поділом праці, вимогами спеціалізації трудової діяльності. Офіційна організація виступає об'єктивною основою і необхідною передумовою для виконання трудовим колективом своїх виробничих і соціальних завдань.

Формальна організація підприємства охоплює:

1. Систему розподілу функцій між цільовими групами та окремими працівниками. Усі функціональні завдання розподіляються між членами організацій так, щоб уникнути повторення і дублювання.

2. Систему соціальних позицій індивідів-посад, які визначають обсяг і міру відповідальності в прийнятті рішень на різних рівнях управління.

Посадові позиції упорядковані в ієрархічну структуру. Залежно від подібності функціональних завдань працівники об'єднані в різні організаційні підрозділи. А за принципом керівництва-підпорядкування вони групуються в сходинки залежностей, де статус кожної сходинки характеризується правами керувати (стосовно нижчої сходинки) і обов'язком підкорятися (стосовно вищої сходинки).

У посадовій структурі трудового колективу соціологи розрізняють кілька основних груп:

• робітники;

• рядові службовці;

• рядові фахівці;

• старші службовці і фахівці;

• керівники первинних колективів (бригадири, майстри, керівники груп, бюро в складі відділів);

• керівники автономних підрозділів (цехів, відділів, самостійних бюро й секторів);

• керівники колективів підприємства.

Уявлення про кількісні пропорції різних посадових груп у трудовому колективі можна скласти на прикладі усередненої структури машинобудівного підприємства. Робітники там зазвичай складають близько 70 %, службовці та спеціалісти всіх категорій — 15%, керівники різних рангів — близько 15 %. На інших підприємствах, в інших галузях питома вага кожної категорії в загальній чисельності працівників коливається залежно від виробничих завдань і конкретних умов.

3. Систему комунікацій, що утворюють канали організаційних зв'язків. Передавання інформації цими каналами іде згори донизу (розпорядження, вказівки, завдання), знизу нагору (звіти, рапорти, зведення про виконання завдань), а також по горизонталі (обмін функціональною інформацією). Сукупність каналів забезпечує циркулювання ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії.

4. Сукупність різного роду регуляторів, які нормують і планують діяльність трудової організації. До них належать норми і зразки трудової поведінки, програми діяльності, принципи і форми винагороди, стимулювання і примусу. Ці регулятори служать для регламентації трудової поведінки на робочих місцях, для забезпечення чіткої координації взаємодії і взаємозалежності працівників. Трудова організація, як відомо, будується на чітко встановленому і нормативно закріпленому порядку трудової поведінки її учасників. Так, майстер підкоряється безпосередньо начальникові цеху, він же керує роботою бригадирів і робітників. У кожній соціальній організації підприємства складається певна ідеальна модель взаємодії або система ролей, завдяки якій регламентуються стосунки працівників згідно з жорсткою ієрархією підпорядкування і комунікації, зумовлених вимогами трудового процесу.