56 Охарактеризуйте категорії соціології праці та управління.

Соціологія праці й управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом. Основними категоріями соціологи праці є характер праці, її зміст та умови, а також мотивація, адаптація, соціально-психологічний клімат тощо.

Характер праці – категорія, яка виражає соціальну сутність праці як суспільне значимого процесу. Характер праці дає змогу уявити зв’язок між індивідуальною та суспільною працею, способи взаємодії працівників із засобами праці, включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв’язок між окремими видами праці, тип взаємовідносин учасників процесу праці.

Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільні відносини, соціальні відмінності.

Зміст та характер праці тісно пов’язані між собою, характеризують один і той самий вид трудової діяльності з двох боків, тому межують та частково накладаються одне на одне. Зміст праці є частковим поняттям щодо її характеру.

Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця — виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні.

Складна праця — кваліфікована праця, пов’язана із додатковими витратами на навчання робітника.

Творча праця — передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності.

УМОВИ праці – сукупність чинників, які впливають на працездатність, здоров’я працівника,

Ця категорія охоплює соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові умови.

До соціально-економічних умов належать тривалість робочого часу та робочого року, оплата та стимулювання праці, кваліфікаційна, спеціальна та загальноосвітня підготовка Робітників.

До санітарно-гігієнічних умов належать температурний Режим, загазованість, запиленість, забрудненість повітря, освітлення, шум, вібрація тощо.

Організаційні умови характеризують розпорядок праці, забезпечення матеріалами, сировиною та інструментами.

До соціально-побутових умов відносять забезпечення працівників побутовими приміщеннями, їдальнями, медичним та санаторно-курортним обслуговуванням тощо.

Соціологічний аналіз мотиваційної сфери та систем мотиваційного регулювання людської поведінки передбачає вив-

чення змісту компонентів мотивації, форм та механізмів переходу мотиваційного чинника у чинник поведінки.

Існує багато визначень поняття «мотив». У них, незважаючи на їх зовнішню відмінність, простежуються й спільні риси — тісний зв’язок мотивів і потреб, їх свідомий характер і множинність.

Мотив — свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини, який зумовлює здійснення нею різноманітних потреб,

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, який характеризується активною взаємодією особистості й трудового середовища.

Функції адаптації працівника полягають у сприянні стабільності колективу, зміцненні його згуртованості; створенні умов для самовираження і самореалізації особистості, розвитку її творчих, соціальних нахилів; забезпеченні умов для соціалізації молоді.

Основними видами адаптації працівника є професійна та соціально-психологічна.

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для певно/ групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу через спілкування між людьми.

На нього впливають дві групи чинників. До першої належать чинники макросередовища: суспільно-економічна формація, умови життя людини, особливості великих соціальних груп суспільства, які різняться віком, соціальним станом, національністю. Другу групу становлять чинники місцевого (локального) характеру: виробничі (зміст і характер, рівень організації, умови праці); соціальні (система оплати, стимулювання праці, організація суспільного життя, система інформування); соціально-психологічні (особливості окремих членів колективу, діяльність керівника тощо).

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

До сфери його дії належать:

– визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх здійснення;

– розподіл завдань на окремі операції;

– розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

– удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

– оптимізація процесів прийняття рішень;

– пошук адекватної мотивації діяльності;

• виявлення ефективних стилів керівництва.

Всі ці чинники взаємопов’язані і найефективніше діють тільки тоді, коли вони гармонійно поєднані. Але кожен з них окремо має свою власну цінність і часто спрацьовує, не дивлячись на те, що інші чинники можуть не діяти. Так, часто робітник із-за матеріальної зацікавленості нехтує всіма іншими чинниками або, навпаки, працює, бо має моральне задоволення від праці, її змісту, сенсу, не дивлячись на те, що не отримує за це адекватної матеріальної винагороди. Бувають випадки, коли попри відсутність багатьох інших чинників людину утримує на даному місці лише сам колектив, відносини у ньому.