59 Проаналізуйте функції соціального управління, визначте сутність управлінських рішень.

Соціальне управління є одним із основних видів управління, що полягає в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем; формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об’єкта, розробці і застосуванні методів вирішення проблем, що виникають; досягнення запланованих параметрів у розвитку соціальних відносин і процесів суспільства.

Соціальне управління здійснюється за допомогою регулювання відносин між окремими спільнотами людей у відповідності з головними завданнями розвитку суспільства. Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів їх вирішення є цільовою функцією соціального управління. Вона полягає в усуненні суперечностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів різних соціальних груп.

Згідно з концепцією процесного підходу на підприємстві існують шість груп функцій: технічні, комерційні, фінансові, охоронні, облікові та адміністративні.

Аналіз сучасної літератури з управління дає можливість навести сучасний перелік функцій управління: прогнозування, планування, аналіз, інформування, організація, розпорядництво, керування, контроль, мотивація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу тощо. Практично кожен автор наводить певний перелік функцій, який тією чи іншою мірою може відрізнятися один від одного.

Прогнозування – функція, що дає керівнику інформацію про можливий майбутній стан системи та керованих об’єктів, передбачає вивчення її стану у минулому та сьогодні.

Планування – передбачає визначення стратегії системи, конкретних цілей наступної діяльності та засобів їх досягнення з метою послідовного розвитку системи.

Організація – функція, спрямована на формування в системі відповідних відносин, підтримання їх на відповідному рівні. Здійснюється за допомогою проектування організаційних структур, створення системи інформації, підбору, навчання та виховання кадрів, координування діяльності матеріального, технічного, фінансового та інших видів забезпечення.

Регулювання – забезпечення оперативності управління, ефективності функціонування системи в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх впливів на неї, передбачає розробку та організацію виконання оперативних управлінських рішень, їх коригування, навчання спеціалістів діями у конкретних ситуаціях.

Контроль – функція, що оцінює виконану роботу та визначає шляхи підвищення її ефективності. Включає спостереження за діяльністю, зіставлення її результатів з діючими нормативно-правовими актами, а також вжиття заходів, спрямованих на усунення недоліків та порушень.

Функції втілюються в управлінському рішенні — засобі управлінського впливу, організованої взаємодії суб’єкта та об’єкта управління. Управлінські рішення класифікуютьсяза:

* структурою об’єкта управління (державні, обласні, районні тощо);

* структурою суб’єкта управління (суспільні та колективні, єдиноначальні та колегіальні);

* характером здійснення управлінського впливу (адміністративний, економічний, соціально-психологічний).

Зміст процесу опрацювання й реалізації управлінських рішень зумовлюється їхньою соціальною специфікою. Підготовка і прийняття рішень, організація і контроль виконання це елементи єдиної цілісної системи управління, бо тільки сукупність цих дій забезпечує ефективність соціального управління.

В основі підготовки управлінського рішення лежить пошук проблеми, яку потрібно розв’язати, та способів її розв’язання. Соціологічними методами розробки рішення є «мозгова атака», ділова гра, дискусія тощо, а методами організації виконання — регламент (економічний, адміністративний), самомотивація.

Регламент — це сукупність правил, що визначають діяльність державного органу, установи, організації.

Тренд (від англ. trend — тенденція, відхил) — домінуючий напрямок в розвитку будь-якого явища, процесу, досить стійкі переваги певних суджень в громадській думці.

Процес соціального управління є безперервним. Після реалізації розроблених заходів розпочинається збирання нової інформації про соціальні параметри того самого об’єкта управління, але вже такого, що за своїм станом якісно відрізняється від попереднього.

Значне місце в системі управління соціальним розвитком трудової організації належить соціально-психологічним методам, які призначені для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Специфіка цих методів полягає в орієнтації на використання неформальних відносин, щонайповніше врахування в процесі управління потреб та інтересів окремих груп і осіб.

Соціальне самопочуття працівника багато в чому визначається тим, наскільки активно він бере участь в управлінні. Демократизація виробничих відносин, самоуправління — обов’язкова умова ефективного функціонування виробничої організації.

Важливою функцією самоуправління є розвиток структури, формування складу колективу. Це виборність деяких керівників, набір працівників у штат, їхнє звільнення, пересування по службі. Тут важлива роль належить громадським організаціям.

Функція забезпечення режиму й ритму роботи трудової організації передбачає участь працівників у вирішенні питань організації праці, технологічної дисципліни тощо.

Самоуправління, безумовно, має виконувати функцію планування, яка характеризує участь членів організації в плануванні її життєдіяльності на всіх стадіях розвитку.

Контрольна функція самоуправління може різною мірою реалізовуватися через всі інші перелічені функції. Наприклад, участь колективу у вирішенні виробничих питань, активність у висуванні пропозицій для вирішення інших життєво важливих питань діяльності організації.