logo search
26

1.2.1. Пояснення основних категорій теми через структурно-логічні схеми та таблиці

Перша половина XIX ст. – період бурхливого промислового розвитку передових країн, пов’язаного з використанням досягнень науки й техніки, фундаментальними відкриттями. Відбуваються складні та масштабні соціально-політичні конфлікти у Франції, Англії, Нідерландах, в результаті яких виявилось серйозне відставання знань людей про самих себе та про суспільство, де вони живуть і працюють. Так, високий рівень соціально-політичних відносин у Франції викликав необхідність та став сприятливою умовою формування соціології як самостійної науки, засновником якої став Огюст Конт (1798-1857).

Етапи розвитку соціології

Людина в процесі своєї трудової діяльності поступово набувала більш досконалих рис життя, об’єднуючись в колективи, групи, нації, що дозволило не лише зберегтись їй як біологічному виду, а й створити основу й певні умови для перетворень в людину соціальну вже у первісному суспільстві.

Стародавні політичні та соціальні вчення в Єгипті, Індії, Китаї, Греції та інших регіонах Землі відображали лише основні характеристики ранніх типів суспільства, що прийшли на зміну первісному суспільству.

Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди Платона, Аристотеля, Т.Мора, Т.Гоббса та інших вчених тісно перепліталися з філософськими, моральними та релігійними уявленнями про розвиток суспільства.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів – безперервний та послідовний процес. Досягнення всіх наук – філософії, історії, теорії політики, права, природознавства – мали в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку XIX ст., підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки. Можна виділити три основні періоди розвитку соціології, або три стадії пізнання суспільства:

Основні праці представників класичної соціології

Автор

Праці

О.Конт (1798-1857)

„Курс позитивної філософії”, „Система позитивної політики”, „Загальні ідеї позитивізму”

Дж.Міль (1806-1873)

„Система логіки соціологічної та індуктивної”

Г.Спенсер (1820-1903)

„Соціальна статика: умови, необхідні для людського щастя”, „Людина і держава”, «Основи соціології», «Вивчення соціології»

К.Маркс (1818-1883)

„Німецька ідеологія”, „Критика Готської програми”

Е.Дюркгейм (1858-1917)

„Про поділ суспільної праці”, „Метод соціології”, „Елементарні форми релігійного життя”

М.Вебер (1864-1920)

„Протестантська етика і дух капіталізму”, „Місто”, „Методологія соціальних наук”, „Соціологія релігії”, „Економіка і суспільство”

Г.Зіммель (1858-1918)

„Філософія грошей”, „Основні питання соціології”, „Про соціальну диференціацію”

В.Парето (1848-1923)

„Трактат по загальній соціології”, „Трансформація демократії”

П.Сорокін (1889-1968)

„Система соціології”, „Соціальна мобільність”. „Соціальна і культурна динаміка”, „Суспільство, культура і динаміка”, „Суспільство, культура і особистість”, „Соціологічні теорії сучасності”

У.Томас (1863-1947) і Ф.Знанецький (1882-1938)

„Польський селянин в Європі і Америці”

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської соціології, спрямованої на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Він вважав, що лише позитивні знання, які ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним, допоможуть подолати кризове становище, в якому тривалий час перебували цивілізовані народи.

О.Конт вперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Соціальна статика - частина соціології Конта, яка вивчає структури, що забезпечують соціальний порядок та цілісність суспільства, рівновагу його елементів, умови існування й закони функціонування суспільної системи. Основними соціальними інститутами, що забезпечують консенсус у суспільстві, Конт вважав сім’ю, державу та релігію.

Соціальна динаміка – інша частина соціології Конта, яка описує розвиток, зміну, еволюцію будь-якого соціального явища (соціальної системи, структури, відносин та ін.) під впливом сил, що діють на нього, у результаті чого це явище відхиляється від попереднього стану. В сучасній соціології соціальна динаміка розглядається як універсальна властивість соціальних явищ, що обумовлює їх зміну у прогресивному чи регресивному напрямках.

Закон про три стадії розвитку суспільства – Конт вважав, що суспільство у процесі свого розвитку (соціальної динаміки) проходить послідовно три стадії.

Контівська ієрархія наук - визначення місця і послідовності наук за принципом складності об’єктів, які вони досліджують у відповідності з історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються низкою концептуальних положень та висновків.

  1. Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

  2. Розвиток суспільства визначається об’єктивними, загальними та специфічними законами.

  3. У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняють гостру класову боротьбу. У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба безумовно веде до диктатури пролетаріату.

  4. Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К.Маркс та Ф.Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціальні дослідження.

Треба визначити, що марксизм розглядає ідеї в комплексі соціально-культурних цінностей суспільного розвитку, що існували тоді в реальному житті суспільства. Неправомірно ототожнювати погляди К.Маркса та Ф.Енгельса з ленінізмом, троцькізмом, сталінізмом, маоізмом тощо. Однак слід чітко визначати й аналізувати категоричні помилки марксизму, його висновки про абсолютність класової боротьби, неминучість диктатури пролетаріату, роль насильства в історії, які не підтвердились історичним розвитком і призвели до великих втрат у багатьох країнах світу.

Герберт Спенсер (1820-1903) - англійський філософ та соціолог, прихильник позитивістської соціологічної теорії. Прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом. Стверджував, що безперервний розвиток суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом. Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно. Ідеї Спенсера згодом використані й далі розвинуті сучасною західною соціологією, зокрема структурним функціоналізмом Т.Парсонса.

Органічна школа в соціології – виникла у другій половині XIX ст. Засновником школи вважається Спенсер. Представники цієї школи ототожнювали суспільство і біологічний організм, процеси інтеграції та диференціації у суспільстві і біологічному організмі для пояснення функцій і структури елементів суспільної організації, для встановлення їх місця і ролі у збереженні соціального цілого.

Функціоналізм – один з напрямків макросоціологічного підходу до аналізу і розуміння механізмів суспільства, його функціонування і розвитку. Згідно з теорією функціоналізму, суспільство – це нерозривний організм, який складається із взаємозалежних елементів, що виконують певні функції. Останні спрямовані на задоволення суспільних проблем і забезпечують цілісність і сталість суспільства.

Еміль Дюркгейм (1858-1917) - соціолог і філософ, засновник французької соціологічної школи. Його численні праці впливали і продовжують впливати на розвиток соціологічної думки. Особливо вагомий внесок Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позиції структурного функціоналізму. Суть його в тому, що структура суспільства – це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти, як предмет соціології, за Дюркгеймом, існують поза людиною та впливають на людину примусово.

Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він стверджував, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність людей на основі одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеціальну функцію, формується новий тип органічної солідарності. Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, в якому формується органічна солідарність людини з певними духовними та моральними цінностями.

Звідси Дюркгейм стверджує, що нормальний стан суспільства повинен базуватись на спеціалізації функцій, професіоналізації, розвинутому економічному плануванні. Ненормальний стан суспільства він пов’язує зі зростанням протиріч між працею та капіталом, анархією виробництва і аналізує його прояв як аномію.

Аномія – дезінтеграція суспільства й особи, відсутність чіткої моральної регуляції поведінки індивідів у перехідному становищі суспільства.

Соціальні факти – дії, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, матеріальні і духовні продукти людської діяльності, погляди, думки, оцінки людей, їх взаємодія. Завданням соціології є дослідження соціальних фактів, встановлення їх впливу на соціальні дії особистості.

Макс Вебер (1864-1920) - німецький соціолог, що вважається засновником «розуміючої соціології» та теорії «соціальної дії». Головна ідея соціології Вебера – обґрунтування можливості максимальної раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей. Щоб з’ясувати справжні причинні зв’язки явищ у суспільстві та дати осмислене тлумачення людської поведінки, Вебер вводить поняття ідеального типу – зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але яка використовується як модель дослідження.

Ідеальний тип – як методологічний засіб, на думку Вебера, дозволяє: сконструювати явища або людські дії такими, якими вони були б в ідеальних умовах; розглядати явища або дію незалежно від локальних умов. Ідеальними типами для Вебера є, наприклад, «економічна людина», «церква», «християнство», «капіталізм», які в ідеалі ніде не існують: конкретні країни мають різновиди цих типів, наближені і віддалені від ідеалу. Соціологія, вважає Вебер, є «розуміючою» наукою, оскільки вивчає поведінку особи, яка вкладає в свої дії певний сенс. Такі дії людини набувають характеру соціальної дії.

Соціальні дії – соціальні вчинки та дії індивідів, групи індивідів, які передбачають два моменти: суб’єктивну мотивацію індивіда чи групи та орієнтацію на іншого (інших), яку Вебер називає «очікуванням».

Вебер розрізняє чотири типи соціальної дії: традиційну (визначається звичкою); афективну (визначається емоціями та почуттям); ціннісно-раціональну (визначається свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну тощо цінність поведінки незалежно від її результатів); цілераціональну (визначається очікуванням певної поведінки людей і використанням цього очікування як засобу для досягнення раціонально регульованих цілей з метою досягнення успіху).

З цих чотирьох типів соціальної дії лише дві останні є суто соціальними та раціональними, характерними для сучасного суспільства.

Вебер обґрунтовував необхідність, умови та можливості максимальної раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляються у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками Вебер завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в XIX – початку XX ст.

Основні ідеї західноєвропейської соціології (XIX–XX ст.)

Автори

Країни

Основні соціологічні ідеї

Огюст Конт

Франція

Засновник соціології позитивізму. «...Соціологія мусить бути такою ж точною наукою, як і природничі науки»

Карл Маркс

Німеччина

Завдання полягає в тому, щоб не тільки пояснити світ, а й змінити його шляхом революції

Герберт Спенсер

Великобрита-нія

Шлях розвитку: суспільна еволюція – поступові зміни

Еміль Дюркгейм

Франція

Основне завдання соціології – ретельне вивчення соціальних фактів

Макс Вебер

Німеччина

Засновник «розуміючої» соціології

У даній схемі представлені тільки найвідоміші соціологи Західної Європи та їх основні соціологічні ідеї, але вони вказують, що головною особливістю західноєвропейської соціології є глибокі теоретичні розробки, пов’язані із соціальними реаліями XIX–XX ст.