Ч. Кулі. «Первинні групи»

Під людською природою я розумію ті почуття й пориви, які є людськими тому, що вони перевершують такі в нижчих тварин, а також тому, що вони властиві людству в цілому, а не якій-небудь окремій расі або епосі. Мова йде про такі почуття, як любов, обурення, амбіції, марнославство, преклоніння перед героями, почуття соціальної справедливості й несправедливості. У цьому змісті людська природа - порівняно стійкий елемент суспільства. Завжди й усюди люди домагалися пошани й уникали глузувань, зважали на суспільну думку, піклувалися про благо дітей, захоплювалися мужністю, шляхетністю й успіхом. Можна із впевненістю стверджувати, що люди були й залишаються людяними. Чим більше вникаєш у життя дикунів, навіть тих, що стоять на самому нижчому щаблі, тим більше людяними й схожими на нас вони виявляються.

Візьміть для прикладу корінних жителів центральної Австралії, описаних Г.Спенсером. У них немає ніякого управління або культу, вони ледь здатні рахувати до п'яти. Вони великодушні один до одного, прагнуть чесноти, як вони її розуміють, прихильні до дітей і жінок. Порівнюючи між собою народи й історичні епохи, ми переконуємося в тому, що їх розходження коріняться в соціальній організації й ієрархії відносин, і аж ніяк не в природі людини і її здібностей.

Вертаючись до первинних груп, скажу: позиція, що тут відстоюється, полягає в тому, що людська природа - щось таке, що не існує в окремому індивіді. Це групова природа або первинна фаза суспільства, простий стан соціального розуму. З одного боку, це щось більше, ніж просто інстинкт, з іншого - щось менше, ніж витончено розвинені ідеї й почуття, що породили сучасні інститути.

Людська природа розвивається й виражає себе в тих міжособистісних групах, які до певного ступеня подібні у всіх суспільствах - у спортивно-ігрових, сімейних, сусідських. Їхня подібність - основа для подібності ідей і почуттів людської душі. Тут і знаходиться людська природа. Ми не одержуємо її від народження; вона здобувається тільки через товариські відносини. В ізоляції вона занепадає.

Суспільство й індивід - нероздільні сторони єдиного цілого. Де ми виявляємо індивідуальний факт, скрізь повинні вказати на супутній йому соціальний факт. Якщо особистості властива універсальна природа, то повинне бути щось універсальне також у спілкуванні людей. Чим ще може бути людська природа, як не характерною рисою первинної групи?

Кравченко А.И. Основы социологии. Екатеринбург. М., 1999. – С. 272-274.