79.Поняття власності і її форм

Власність — складна і багатогранна категорія, яка вира­жає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структу­ру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці

В економічній системі :

1. суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва

2. специфічність дій економічних законів певної економічної системи

3. цілі та мотиви виробництва

4. характер розподілу і споживання створеного продукту

5. класову і соціальну структуру суспільства

6. панівну систему політичної та економічної влади

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити

Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відно­син власності

Об’єкти власності :

1. Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства

2. Нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо)

3. Природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо)

4. Предмети особистого споживання та домашнього вжитку

5. Гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них

6. Інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо)

7. Культурні та історичні цінності

8. Робоча сила

Суб’єкти власності

1. Окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків

2. Юридичні особи — організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм

3. Держава в особі органів державного управління, муніци­палітети (органи місцевого управління та самовряду­вання)

4. Декілька держав або всі держави планети

Найскладнішою проблемою економічної науки є пробле­ма форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонталь­но-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої ево­люції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою Кожному етапу розвитку людського су­спільства відповідає певна форма власності, яка відбиває до­сягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основ­ного суб'єкта, який концентрує права власності. На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використо­вувало колективні форми власності, спочатку у формі пле­мінної, а потім — общинної власності. Низький рівень роз­витку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продук­тивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності — приватної. Ці два типи власності (суспільна, колективна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспіль­ства виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історич­них формах, відображаючи соціально-економічну природу панівного суспільного ладу (рис. 3.12).

Для первіснообщинної форми власності характерні од­накові права всіх членів общини на панівний об'єкт влас­ності — землю, а також на засоби праці й результати ви­робництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права влас­ності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосере­дженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіта­лістичного суспільства не означає рівності в розподілі й кон­центрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістич­них країнах і заміна її так званою загальнонародною влас­ністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби ви­робництва і результати їх використання спричинили роз­рив природно-еволюційного процесу розвитку відносин влас­ності, що стало однією з причин кризи і розвалу соціалі­стичної системи.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифі­кацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання праців­ника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробниц­твом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпоряджен­ня об'єктом власності та отримання доходу належить при­ватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індиві­дуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм влас­ності

Приватна власність в усіх її формах є потужним фак­тором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особис­того, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одно­часно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової влас­ності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використову­вати в господарстві й працю найманого робітника (постій­но чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійс­нення спільної підприємницької діяльності кожний учас­ник партнерського підприємства зберігає свою частку вне­сеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створе­ного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, при­дбане в результаті господарської діяльності.

Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одно­го боку, власники акцій є приватними власниками тієї ча­стки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають ре­ального права на участь у розпорядженні капіталом акціо­нерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто во­лодіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власники акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольно­го пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капі­талом акціонерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за межі індиві­дуальної класичної приватної власності і долає ті обмежен­ня, які їй притаманні. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приват­ної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспіль ної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивіду­ального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця. Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній

Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження влас­ністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфі­кується між окремими учасниками економічного процесу.

Власність необхідна державі для виконання економіч­них, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами держав­ної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фунда­ментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних за­садах для здійснення спільної діяльності. Власність коо­перативу формується в результаті об'єднання майна, гро­шових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляєть­ся відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за ра­хунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Власність громадських та релігійних об'єднань ство­рюється за рахунок власних коштів, пожертвувань грома­дян чи організацій або шляхом передачі державного май­на. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 3.15).

Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціону­вання виробництва відбувається процес об'єднання підпри­ємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створю­ються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і зако­нодавчо закріплені такі форми власності:

• приватна;

• колективна;

• державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на по­розі постіндустріального розвитку і характеризується ди­намізмом та новітніми тенденціями в розвитку відно­син власності.

Результатом цих процесів є:

1. подальше розширення плюралізму форм власності — приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоратив­ної, колективної, кооперативної, державної тощо. Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знахо­дить свою "нішу" продуктивного функціонування і макси­мальної реалізації можливостей, закладених у ній. Завдя­ки останньому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2. значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і вели­ким фірмам;

3. посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми влас­ності трудових колективів, збільшується частка акцій се­ред працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медич­ним обслуговуванням тощо;

4. прогресивна зміна структури об'єктів власності: пріо­ритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання, інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;

5. розширюються форми та об'єкти міжнародної влас­ності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економіки.