39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини

Здатність людини реалізовуватися духовно зумовлює зміни уявлень людини, до яких насамперед належать плани майбутньої діяльності. Саме ці уявні плани майбутніх дій ціле-спрямовують життя людини. Цілеспрямована діяльність людини являє собою таку специфічну силу природи, яка спроможна змінювати саму себе, ставати якісно новою обставиною дійсності, що спричиняє нові зміни у світі.

Почуттями називають індивідуально-суспільно створену форму безпосереднього переживання людиною дій­сності.

Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні. Так, здатність бачити красу (естетичні почуття) є результатом естетичного виховання людини, яке здій­снюється відповідно до певних історично даних уявлень суспільства про прекрасне. Тому одне коло людей красивим може визнавати такі форми тіла, які іншим людям здаються огидними. Вам, очевидно, знайомі почуття любові й нена­висті, поваги і зневаги. У своєму ставленні до інших людей і природи ми й виявляємо свої почуття.

Інтелект (від латинського intellectus – пізнання, розуміння, розум) – здатність мислення, раціонального пізнання, на відміну від таких здатностей душі, як почуття, воля, інтуїція, уява тощо. Термін “інтелект” від початку є латинським перекладом давньогрецького філософського поняття “нус” (розум) і за своїм змістом є ідентичним йому. “Нус” – це одне з основних понять доктрини Аристотеля та Платона, вища, надіндивідуальна розумна частина людської душі. У схоластиці термін “Інтелект” вживався як протилежний терміну “раціо” – як вища пізнавальна здатність надчуттєвого осягнення духовних сутностей. Кант вживав термін “Інтелект” у противному значенні: як здатність утворення понять, тим часом як розум є здатністю утворення метафізичних ідей. Подібна до Кантової і доктрина Гегеля: інтелект у якості здатності до абстрактно-аналітичного розбору понять є передумовою вищого “розумного”, конкретно-діалектичного розуміння. Існує більш загальне розуміння цього поняття: розум, мислення. У сучасній науці інтелект – це питома величина, різна для кожної людини, яка може змінюватися якісно (а деякі дослідники вважають, що і кількісно) і залежить як від внутрішніх (фізичних, духовних), так і від зовнішніх (культурних, соціальних) факторів. (Велика радянська енциклопедія, т. 10).

Згідно з “Філософським словником”, інтелект – це суб’єктивна здатність живих істот здійснювати доцільну орієнтовану діяльність, що виражається у пристосування до середовища та його творчій зміні. Інтелект дає можливість передбачати події – природні, соціальні, щоб, діючи адекватно об’єктивному характеру подій, забезпечувати організму прогресуючий життєвий оптимізм. Інтелект протиставляється інстинкту та навичці як здатність, що дозволяє вищим живим істотам активно досягати поставленої мети. Поряд з емоціями і волею інтелект виступає головним компонентом психологічної діяльності, виражаючи взаємодію таких психічних здатностей людини, як сприйняття, уява, пам’ять, мислення тощо.

Отже, поняття "інтелект" вживають для означення ак­тивного процесу мислення, який здатний перебудовувати, змінювати людину на якісно нову силу дійсності. Воля — це властивість людської душі цілеспрямовувати діяльність тіла незалежно від безпо­середніх фізіологічних потреб власного організму. Здатність мати волю принципово змінює дані природою можливості організму, дає змогу людині виявляти саме людські якості, що, як зазначено вище, можуть заперечува­ти природні потреби, бажання тіла. Людина з розвиненою волею, здатна до самоконтролю і свідомого спрямування своїх вчинків, "володіє собою". Ім­пульсивна, слабодуха, слабовольна людина, навпаки, часто-густо постає як свавільна, егоцентрична особа, що перетво­рюється на раба своїх тілесних бажань, конформіста, який легко впадає в залежність від людей, котрі вміють пов'язу­вати свої егоїстичні цілі

Воля. Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення. Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля. Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам. Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер.

Людина з розвиненою волею, здатна до самоконтролю і свідомого спрямування своїх вчинків, "володіє собою". Ім­пульсивна, слабодуха, слабовольна людина, навпаки, часто-густо постає як свавільна, егоцентрична особа, що перетво­рюється на раба своїх тілесних бажань, конформіста, який легко впадає в залежність від людей, котрі вміють пов'язу­вати свої егоїстичні цілі

Пам’ять – одна із найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять – це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам’ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, уміння, звички). Людська пам’ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції упродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами й інстинктами та передається спадково.

Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).