1.Соціокультурна зумовленість філософії

Філософія - (грец. phileo - люблю и sophia - мудрість) – наука про загальні закономірності, якім підчинені як буття (тобто природа і суспільство), так і мислення людини, процес пізнання.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення сучасного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу.

Питання: що таке людина, всесвіт, свобода, людські цінності, істина, добро, мудрість, гармонія життя, смерть? Філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність, світ і людину разом

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моноїстичне, дуалістичне, плюралістичне

Основні функції філософії: світоглядна, онтологічна (вчення про буття), гносеологічна (гносеологія це теорія пізнання), методологічна (вчення про методи дослідження і їх використання у процесі пізнання), логічна, практично – перетворювальна, праксеологічна (аналіз і узагальнення своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому), аксіологічна (аксіологія – вчення про цінності, теорія загальнозначущих принципів які визначають вибір людьми напряму діяльності) та ін

Методи філософії: метафізика і діалектика. У науки з філос спільним є те що вони обидві ґрунтуються на теоретичному способі аргументації, мистецтві логічного оперування поняттями

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нормального куль­турного середовища. Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти лю­дині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емо­ційно чуйній, розумній істоті.

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана про­аналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку цивілізації. Нині, на межі тися­чоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, за­побігання глобальній катастрофі людства. Сучасна філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, має бути філософією життя, і в цьому полягає її покликання. Хоч зв'язок філософії з політикою, навіть філософське осмислення політики, не дають ніяких підстав для того, щоб змішувати, ототожнювати ці якісно різні форми суспільної свідомості. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання — дати найбільш загальні уяв­лення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, кінцевий він чи безкінечний, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Спираючись лише на філо­софські знання неможливо побудувати ні автомобіль, ні літак, ні навіть стіл чи стілець — для цього потрібні знання точних наук або принаймні досвідне (практичне) знання. Філософія може дати лише найбільш загальні уявлення про світ. Це теж необхідно для людства: щоб оптимально організувати суспільне життя, треба мати правильні загальні уявлення про світ, знати максимально точно принципи буття, законо­мірності розвитку природи, суспільства, властивості самого мислення людини тощо.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософії, розгляне­мо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'яз­ково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти макси­мального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають кри­терії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

В індивідуальному аспекті цінність філо­софії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики та суспільного поступу в майбут­ньому. Якщо у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідо­мості, самоусвідомлення буття, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити її не можна.

Сократ сформулював два фундаментальні принципи філософії: "Пізнай самого себе" та "Я знаю, що я нічого не знаю". Його ж видатний учень Платон у діалозі "Тімей" розцінив філософію як такий дарунок богів смертному людському роду, кращого за який не було і не буде. Сказати: "Я не знаю" — означає знайти в собі мужність взяти під сумнів завер­шеність, остаточність своїх суджень. Отже, філософія вимагає не­впинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.