logo
Ispit

34.Народонаселення як природне явище

Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст {демографічний фактор), як один з природних чинників історичного процесу.

Можна виділити два основних .напрямки в ро­зумінні ролі народонаселення в розвиткові суспільства.

Перший напрямок. Здавна існували теорії, в яких доводилося, що розвиток суспільства визначається зростанням народонаселення, його густотою, що це необхідна умова успішної життєдіяльності будь-якої держави. Автори цих теорій (В. Петті, Дж. Мілль та ін.) вважали, зокрема, що народонаселення, його густота, визначає соціальні відносини і сприяє зростанню про­дуктивності праці.

Слід підкреслити, що на початку свого виникнення та поширення (XVII—XVIII ст.) ці теорії виражали іде­ологію буржуазії, яка виступала проти дворянства, ду­хівництва, величезного чиновничого апарату, аристо­кратичної монархії в цілому. Російський соціолог М. Ко-валевський у книзі "Розвиток народного господарства в Західній Європі" (1.899) стверджував, що "...головним фактором всіх змін економічного устрою є не що інше, як зростання населення..." Твердження М. Ковалевсько-го виражали деякі антикріпосницькі тенденції і запере­чували думку про абсолютну монархію як визначальну силу в історії.

Другий напрямок мав значну кількість прихильни­ків і отримав назву "мальтузіанство" за прізвищем засновника — англійського економіста і священика Т. Мальтуса (1766—1834). Його прибічники вважали зростання народонаселення злом, що породжує злидні та страждання.

У книзі "Досвід про закон народонаселення..." Т. Мальтус сформулював закон, згідно з яким насе­лення має тенденцію до зростання в геометричній про­гресії, а засоби до існування — в арифметичній. На­слідком цього є абсолютне перенаселення, що спричи­няє голод, злидні, страждання.

Обґрунтовуючи свою думку, Т. Мальтус абсолюти-' зує біологічний фактор та деякі тенденції виробницт­ва, зокрема, уповільнення темпів зростання засобів виробництва, зменшення родючості ґрунтів, змен­шення ефективності витрат в промисловості тощо.

Сучасні прибічники Т. Мальтуса, "неомальтузі-анцГ, прагнуть відновити його концепцію, дещо змінив­ши її. Але сутність цієї концепції залишається не­змінною: людство, на їхню думку, принципово не може збільшити обсяги засобів існування для задоволення потреб населення, що зростає. Навіть назви праць нео-мальтузіанців свідчать про негативне ставлення до зро­стання народонаселення. Так, соціолог У. Фогт пише книгу під назвою "Люди! Закликаю до урятування" (1960), французький соціолог Г. Бутуль — "Перенасе­леність" (1964), "Відкладене дітовбивство" (1970).

Як і Мальтус, його послідовники єдину мож­ливість позбутися перенаселення вбачають у регла­ментації шлюбів, скороченні дітонародження, але лише серед трудящих мас та в країнах низького інду­стріального розвитку.

Як зазначалося вище, мальтузіанці абсолютизу­ють біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства, його соціальної політики, рівня еконо­мічного стану, культури, освіти, виховання тощо знач­ною мірою залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.

Народонаселення, його зростання, густота, тобто демографічний фактор, постає як передумова та суб'єкт історичного процесу. Він відіграє надзвичай­но велику роль у суспільному житті. Надмірна чисельність населення, безумовно, може викликати ве­ликі суспільні труднощі. Проте, і повільність зростан­ня його може.спричинити старіння нації, нестачу ро­бочих рук.

Так, наприклад, англійські соціологи стверджу­ють, що англійська нація "старіє". Зростає кількість одиноких старих людей. За останні 10 років кількість осіб старшого віку зросла на 10 % . А кількість моло­дих людей до 16 років скоротилася на 12 % . Майже кожний шостий — пенсіонер, 1/3 з них віком до 75 ро­ків і старше.

В цілому, у світі картина народонаселення виглядає парадоксально. Логічно було б сподіватися, що мате­ріальне благополуччя — це найважливіша передумова для народження дітей. Одначе, найбільш висока наро­джуваність спостерігається в країнах бідних, а благопо­лучні країни (Скандинавські, Франція та ін.) стурбо­вані зниженим рівнем народжуваності. Найбільш висо­кими темпами відтворюється населення в мусуль­манському світі. В країнах, де переважає православне та протестантське населення, ці темпи набагато нижчі.

В Україні демографічна ситуація перебуває у кри­зовому стані. Починаючи з 1993 р. крива приросту чи­сельності населення незмінно падає. Якщо у 1989 р. населення нашої країни становило майже 52 млн осіб, то сьогодні воно скоротилося більш ніж на 4 млн.