58.Основні форми наукового пізнання
В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Ідея одночасно є і формою осягнення в мисленні явищ об'єктивної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу.
Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Як пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, але воно має характер припущення І поряд з істинними положеннями містить також і оману.
Це також початковий етап становлення наукової теорії. Розвиток пізнання можна уявити як перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого вирішення їх.
Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення, Після цього гіпотеза перетворюється в наукову теорію або замінюється новою гіпотезою. Висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою, стає необхідним історичним і логічним етапом становлення нової.
На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.
Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.
Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єктивним змістом, а.відповідно і своїми пізнавальними функціями.
Усі форми наукового діалектично взаємопов'язані, і взаємообумовлюють одна одну.
Метод наукового пізнання — це спосіб побудови та обгрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. На емпіричному рівні застосовують такі методи:
Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах, Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та засоби спостереження. Отримані в результаті спостереження дані у подальшому аналізуються, класифікуються.Метод спостереження є обмеженим, оскільки за його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій розвитку
Вимірювання – це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою вимірювальних приладів та апаратів, процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої, прийнятої за одиницю виміру.
Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Метод дає можливість досліджувати об'єкти в чистому вигляді; в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; важливою перевагою експерименту є його повторюваність.
Аналіз — це. процес поділу у думці або фактично предмета на складові з метою всебічного вивчення цих частин і предмета як цілого. Однією із форм аналізу є класифікація предметів і явищ. Аналіз явища у процесі розвитку дозволяє встановити різні етапи цього процесу, виявити суперечливі тенденції тощо.
Синтез — це процес поєднання в єдине ціле частин предмета, роз'єднаних у процесі аналізу. Аналіз і синтез діалектично взаємообумовлені методи наукового дослідження. Синтез доповнює аналіз і перебуває з ним у нерозривній єдності.
Абстрагування — це відволікання від певних властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.
Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів, перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.
Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обгрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.
Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.
Моделювання — це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його копії, яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, що є предметом наукового інтересу. Розрізняють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі — це об'єкти, що підпорядковуються у своєму функціонуванні природним закономірностям. Ідеальні існують у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки, які, зрештою, є відображенням матеріального світу.
Ідеалізація — це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на побудову уявних об'єктів.
Аксіоматичний метод — це метод дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами. Необхідною умовою істинності знання, отриманого за допомогою аксіоматичного методу, є внутрішня несу перечливість. Гіпотетико-дедуктивний метод — це метод наукового дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням.
Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.
Логічний метод — це метод, за допомогою якого мислення відтворює реальний процес розвитку об'єкта пізнання. За допомогою логічного методу відображуються основні етапи історичного розвитку об'єкта, його якісні зміни.
Методи обумовлюються особливостями об'єкта та предмета пізнання, законами їх розвитку, зафіксованими у свідомості суб'єкта пізнання. Метод пізнання має спрямовувати наукову думку відповідно до природи досліджуваного об'єкта, бути адекватним йому. Метод формується та розвивається в процесі активного впливу суб'єкта на об'єкт, твориться суб'єктом, але визначається об'єктом пізнання.
- 1.Соціокультурна зумовленість філософії
- 2.Філософське мислення і його специфіка
- 3.Своєрідність предмету філософії
- 4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- 5.Будова системи філософського знання
- 6.Поняття методу
- 7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- 8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- 9.Основні функції філософії
- 10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- 11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- 12.Характерні риси стародавньої філософії
- 13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- 14.Особливості філософії епохи Відродження
- 15.Філософія Нового часу
- 16.Класична німецька філософія
- 17.Своєрідність філософії українського духу
- 18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- 19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- 20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- 21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- 22.Філософські ідеї психоаналізу
- 23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- 24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- 25.Структура світогляду
- 26.Історичні типи світогляду
- 27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- 28.Основні рівні буття:
- 29.Філософський зміст категорії «матерія»
- 30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- 31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- 32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- 33.Поняття природи
- 34.Народонаселення як природне явище
- 35.Поняття біосфери і ноосфери
- 36.Поняття глобалізації та форми її існування
- 37.Глобальні проблеми сучасності
- 38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- 39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- 40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- 41.Основні форми діяльності людини
- 42.Проблема сенсу життя людини
- 43.Проблема свободи і відповідальності
- 44.Свідомість як найвища форма відображення
- 45.Феноменологічна концепція свідомості
- 46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- 47.Евристична і творча функція інтуїції
- 48.Поняття і форми суспільної свідомості
- 49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- 51.Гносеологія та епістемологія
- 52.Можливості та межі пізнавального процесу
- 53.Проблема істини в теорії пізнання
- 54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- 55.Проблема критеріїв істини
- 56.Істина і правда
- 57.Поняття методології
- 58.Основні форми наукового пізнання
- 59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- 60.Функції мови
- 61.Поліструктурність мови
- 62.Поняття соціокультурної комунікації
- 63.Об'єкт і предмет філософії історії
- 64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- 65.Періодизація історії та її критерії
- 66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- 67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- 68.Основні характеристики суспільства
- 69.Соціальна структура суспільства
- 70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- 71.Нація як соціальний феномен
- 72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- 73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- 74.Духовність та її призначення
- 75.Цінності як ядро духовного світу
- 76.Гуманізм філософії
- 77.Поняття філософії економіки
- 78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- 79.Поняття власності і її форм
- 80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- 81.Поняття політики
- 82.Поняття політичної системи та її структури
- 83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- 84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- 85.Поняття культури
- 86.Масова культура, контркультура і антикультура
- 87.Поняття цивілізації
- 88.Спадкоємність і традиції у культурі
- 89.Новаторство і гуманізм культури
- 90.Поняття міжкультурної комунікації