logo search
Ispit

70.Сім’я як соціальна ланка суспільства

Соціалізація

Виховання і становлення людини відбувається у прямій залежності від зовнішніх факторів. Процес входження людини в соціальне середовище, інтеграція в систему соціальних зв’язків, тобто стосунків між людьми називається соціалізацією. Соціалізація – процес і, одночасно, результат засвоєння і активного відтворення людиною соціального досвіду, що відбувається у спілкуванні і діяльності. Соціалізація може відбуватися, як в умовах стихійного впливу на особистість різних умов життя, незалежних від нього, так і в умовах спеціально направленого на особистість впливу, наприклад, виховання. Тобто соціалізація це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її, як особистості, включення її у суспільне життя, як активної дійової сили.

В процесі взаємодії з іншими людьми маленька людина переймає звички, набуває нових знань, з’являються уявлення про світ, про інших людей, а потім і про себе, як особистість. Вивчаючи світ, ми постійно пізнаємо себе, порівнюючи себе з кимось. Ми набуваємо знань про те, як потрібно вести у суспільстві, тобто про норми поведінки, про цінності прийняті у суспільстві. Навіть рідну мову ми вчимо спілкуючись змалку зі своїми батьками, рідними людьми, товаришами. В процесі соціалізації відбувається самоствердження людини. Зростаючи, ми розуміємо, що в цьому світі ми щось сприймаємо беззаперечно. А до чогось ми не готові і сприймаємо критично. Адже все це відбувається у взаємодії з оточуючим світом. І зростаючи, ми також розуміємо, що світ не такий простий. І ми повинні навчитись, співставляючи себе і свою поведінку з поведінкою інших людей у всіх випадках керуватись принципами заснованими на демократичних цінностях.

Як ми бачимо соціалізація – це двосторонній процес. З одного боку вона передбачає пристосування людини до суспільних вимог, а з іншої сторони соціалізація дозволяє людині змінювати ці вимоги і збагачувати їх. Процес соціалізації стосується тільки людей, тому що тільки серед людей існують соціальні зв’язки, а серед тварин їх немає. Саме людина усвідомлює своє минуле, теперішнє і майбутнє. Людина відчуває себе ЛЮДИНОЮ.

Коли в Росії робили опитування в 1991 році школярів з питання: "Хто справляє на Вас найбільший вплив?", то на 1 місці учні шкіл поставили своїх однолітків, на 2 місці були батьки, на 3 – вчителі. (Мабуть, результати і в Україні будуть схожі. Адже тоді ми ще не стали незалежною державою.) Як видно з цих даних одним з основних факторів, що впливає на становлення особистості є сім’я. Крім того, вплив суспільства на людину відбувається також і через школи, засоби масової інформації, неформальне і формальне оточення однолітків.

Що таке сім’я

На сучасному етапі, коли наше суспільство переживає суттєві зміни у всіх сферах життя: соціально-економічній, політичній, культурній, величезного значення набувають впливи педагогічного характеру, в першу чергу сім’ї. Саме там починається процес соціалізації підростаючого покоління, закладається підвалини їх громадянської позиції. Потенціал сім’ї багато в чому визначає ефективність громадянської свідомості своїх членів. Сім’я є первинною ланкою підготовки людини до життя у суспільстві.

Сім’я, що є складовою будь-якого суспільства будь-якої країни, завжди мала велике значення у житті людини. Згадайте, на початку цивілізації сім’я необхідна була людини, щоб вижити. Тільки об’єднавшись в родину можна було здобути їжу і захистити свій дім. За багато років багато що у сім’ї змінилося. Але як і в давні часи, члени сім’ї (батько і мати, брати і сестри, дідусі і бабусі) живуть разом і ведуть спільне господарство, що є головною ознакою сім’ї. Сім’я є першим кораблем, якщо можна так сказати, у бурхливому морі життєвих випробувань, на якому діти вчаться перемагати труднощі. Сім’я є місцем де плекається єдність, де батько і мати є взірцем для дітей, а діти є надією для батьків. В сім’ї з покоління в покоління переймаються звички, стиль життя, відбувається орієнтація цінностей. Дуже важливо, щоб члени сім’ї надавали один одному допомогу. Адже діти починають сприймати навколишнє середовище з народження і розібратися у цьому світі без допомоги старших їм буде важко. Узагальнюючи сказане, ми просто скажемо, що сім’я – це мала група суспільства, його частина, в якій людей поєднують родинні зв’язки, спільне ведення господарства і моральна відповідальність одне перед одним.

Сім’я: традиції і зміни

Часто взірцем дітям у процесі соціалізації (процесі регуляції поведінки у суспільстві і набуттю суспільного досвіду) є батьки. Здавна в українській сім’ї цінувалась роль батьків. І щасливими вважалися ті сім’ї, де цінувалися любов, повага, взаємодопомога між батьком і матір’ю, між батьками і дітьми. Тепер це також залишається актуальним. Авторитет батьків не міг будуватися на силі, а тільки на доброзичливих стосунках між усіма членами сім’ї. Мати завжди була порадницею батька, берегинею сімейного вогнища, а інколи і сама брала на себе керівництво сімейними справами. І це природно віддзеркалювалось у дітях. В першу чергу це стосувалось моральних рис. Саме у сім’ї дитина отримувала перші уроки поваги до предків і любов до Батьківщини. Щоб пересвідчитися у цьому лише згадайте сторінки української історії. Родина ставала основою формування характеру майбутнього захисника, майбутнього громадянина. У сім’ї формувалась і демократична особистість, яка не могла терпіти фальші у сімейних стосунках, яка поважала інших і вимагала поваги до себе.

Але бували сім’ї де панували ворожнеча і конфлікти. І тоді дитина виробляла зовсім інші риси характеру. Через відсутність прагнення старшого покоління бути щирими, відвертими і мудрими у вихованні своїх дітей їм на зміну приходили такі, про яких говорять: "Що посієш, те й пожнеш ".

Українська сім’я в усі часи, з давніх давен переживала впливи: економічні, політичні, іноземні. Не дивлячись на це завжди значна роль відводилась батькові, як годувальнику і захиснику. Авторитет батька у давній сімейній традиції будувався на його вимогливості і справедливості. Завжди значну роль у вихованні дітей відігравали жінки. Але в наш час все більше дітей вони вирощують без чоловіків. Кожна десята сім’я неповна, тобто дитину виховує тільки один з батьків, в основному це мати. Майже половина сімей мають одну дитину, а значний відсоток взагалі не мають дітей.

Сім’я є дуже чутливою до змін, що відбуваються у суспільстві, яке перебрало на себе ті функції, що раніше належали сім’ї. Українська сім’я втрачає свій патріархальний уклад, що відбивається і на вихованні. Навчання і виховання відбувається за межами сім’ї і відпочиваємо ми все частіше поза родиною. Навіть розвиток транспорту впливає на зменшення контролю старших над дітьми. З іншої сторони втрачається дух авторитаризму, жінки все частіше виступають на рівних з чоловіками у справі виховання дітей. На зміну приходить демократична взаємодія.