58.Основні форми наукового пізнання

В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відобра­жає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує бага­то функцій, основними з яких є: 1) підсумовування досві­ду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знан­ня в цілісну систему; 3) виконання ролі активних еври­стичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Ідея одно­часно є і формою осягнення в мисленні явищ об'єктив­ної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й про­ектування подальшого розвитку пізнання та практич­ного перетворення світу.

Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнан­ня і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвит­ку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Як пошу­ковий метод проблема включає в себе нове знання, але воно має характер припущення І поряд з істинними положеннями містить також і оману.

Це також початковий етап становлення наукової теорії. Розвиток пізнання можна уявити як перехід від постановки од­них проблем до їхнього вирішення, а потім до постанов­ки нових проблем та подальшого вирішення їх.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не вста­новлена. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної про­блеми з метою пояснення нових експериментальних да­них або ж для усунення суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення, Після цього гіпотеза перетворюється в на­укову теорію або замінюється новою гіпотезою. Вису­нення нової гіпотези, як правило, спирається на резуль­тати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результа­ти були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою, стає необхідним історичним і логічним етапом станов­лення нової.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнан­ня в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Кон­цепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному дове­дений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого до­ведена і перевірена практикою. Від інших видів досто­вірного знання теорія відрізняється своєю точною логіч­ною організацією і своїм об'єктивним змістом, а.відповідно і своїми пізнавальними функціями.

Усі форми наукового діалектично взаємопов'язані, і взаємообумовлюють одна одну.

Метод наукового пізнання — це спосіб побудови та обгрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. На емпі­ричному рівні застосовують такі методи:

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах, Структурними компонентами спостереження є: сам спо­стерігач, об'єкт дослідження, умови та засоби спостере­ження. Отримані в результаті спостереження дані у подальшому аналізу­ються, класифікуються.Метод спостережен­ня є обмеженим, оскільки за його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій роз­витку

Вимірювання – це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик дослі­джуваного об'єкта за допомогою вимірю­вальних приладів та апаратів, про­цес визначення відношення однієї кількісної характе­ристики об'єкта до іншої, прийнятої за одиницю виміру.

Експеримент — це метод емпіричного рівня науко­вого пізнання, коли явища вивчають за допомогою доціль­но обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Метод дає можливість досліджувати об'єк­ти в чистому вигляді; в екстре­мальних умовах, що сприяє більш глибокому проник­ненню в їхню сутність; важливою перевагою експерименту є його повторюваність.

Аналіз — це. процес поділу у думці або фактично предмета на складові з метою всебічного вивчення цих ча­стин і предмета як цілого. Однією із форм аналізу є класифікація предметів і явищ. Аналіз явища у процесі розвитку дозволяє встановити різні етапи цього процесу, виявити суперечливі тенденції тощо.

Синтез — це процес поєднання в єдине ціле частин предмета, роз'єд­наних у процесі аналізу. Аналіз і синтез діалектично взаємообумовлені методи наукового дослідження. Синтез допов­нює аналіз і перебуває з ним у нерозривній єдності.

Абстрагування — це відволікання від певних власти­востей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів, перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.

Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого вста­новлюється обгрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з од­них положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних законо­мірностей.

Моделювання — це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його копії, яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, що є предметом наукового інтересу. Розрізняють дві групи моделей: матері­альні та ідеальні. Матеріальні моделі — це об'єкти, що підпорядковуються у своєму функ­ціонуванні природним закономірностям. Ідеальні існу­ють у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки, які, зрештою, є відображенням матері­ального світу.

Ідеалізація — це спосіб логічного моделювання, за­вдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалі­зація спрямована на побудову уявних об'єктів.

Аксіоматичний метод — це метод дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логіч­ними правилами. Необхідною умовою істинності знання, отриманого за допомогою аксіоматичного методу, є внутрішня несу перечливість. Гіпотетико-дедуктивний метод — це метод науко­вого дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпо­тез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані резуль­тати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням.

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивно­го процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усі­ма її особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній по­слідовності та конкретності.

Логічний метод — це метод, за допомогою якого мислення відтворює реальний процес розвитку об'єкта пізнання. За допомогою логічного методу відображу­ються основні етапи історичного розвитку об'єкта, його якісні зміни.

Методи обумовлюються особливостями об'єкта та предмета пізнання, законами їх розвитку, за­фіксованими у свідомості суб'єкта пізнання. Метод пізнання має спрямовувати наукову думку відповідно до природи досліджуваного об'єкта, бути адекват­ним йому. Метод формується та розвивається в про­цесі активного впливу суб'єкта на об'єкт, твориться суб'єктом, але визначається об'єктом пізнання.