87.Поняття цивілізації

Подібно суспільно-економічній формації і культурі, цивілізація являє собою одну з найбільш загальних і найбільш важливих форм людської дійсності. Найчастіше цивілізація розглядається як синонім культури. Багато які дослідники дотримуються точки зору, згідно з якою цивілізація охоплює лише матеріально-технічні цінності і блага, тоді як культура охоплює духовну сферу, творчі процеси. Під цивілізацією розуміється також сукупність форм існування людства, його діяльності, духовного світу, взаємовідношення з природою.

Цивілізація являє собою організаційно-регулятивний аспект людської дійсності. Її, як і всі феномени людської життєдіяльності, потрібно розглядати через призму взаємозв'язку категорій суті і дійсності. Субстанціональною основою цивілізації є суть людини. Тому вона і з'являється як одна з форм людської дійсності, одна з найважливіших аспектів прояву людської суті. У той же час цивілізацію потрібно розглядати з точки зору її власної суті і конкретних форм її вияву насправді.

Термін цивілізація (від лати. civil - цивільний, державний) з'явився в XVIII віці. Він був вжитий Мірабо в роботі "Друг людей або трактат про народонаселення" (1757р.).

Важливу думку відносно специфіки цивілізації висловив І.Кант. Він зазначив, що цивілізація безжалісна до окремої людини, але одночасно представляє безперечний прогрес по відношенню до всього людського роду. Звичайно, беззастережно погодитися з цим твердженням важко. Хоч суспільство і стає в певному значенні чужим по відношенню до індивіда, до соціальної групи, змушуючи їх підкорятися виробленим в даному суспільстві нормам, законам, але воно, регламентуючи за допомогою цих законів і системи відповідних органів життєдіяльність соціальних суб'єктів, забезпечує своє існування як цілісність. До того ж, не завжди цивілізація безжалісна до індивіда, до окремої людини або соціальної групи. У рамках цивілізації організаційно-регулятивна функція направлена на забезпечення необхідних взаємовідносин між соціальними суб'єктами, а також їх взаємовідносин з суспільством.

Але цивілізація - це не тільки система організації і управління, це і показник міри забезпечення можливостей здійснення індивідом, групою, класом своїх прав і свобод, а також умов виконання ними своїх обов'язків. Отже, цивілізація з'являється як така форма інтеграції, яка характеризує цілісність і стійкість суспільства в поступальному історичному розвитку.

Не можна зрозуміти суті цивілізації, не враховуючи рівень розвитку матеріального виробництва, економічного ладу суспільства. Саме рівень розвитку матеріального виробництва, техніки, технології, самої людини - головної продуктивної сили, характер економічних відносин є основою, без якої неможливе здійснення життєдіяльності людей.

Однак цивілізацію не можна ототожнювати зі способом виробництва, з суспільно-економічною формацією загалом.

Відмінність місця і положення соціальних суб'єктів в суспільному житті зумовлює різну їх роль в становленні і розвитку цивілізації, у визначенні її специфіки на різних етапах історії. Особливо важливу роль тут грає глибина соціальної диференціації і гострота внутрішніх протиріч між соціальними суб'єктами. Як правило, сила, що стоїть при владі, прагне представити свої інтереси як загальні, як інтереси всього суспільства. Це знаходить своє вираження в загостренні протиріч між соціальними суб'єктами, в різному їх відношенні до суспільства, до проблем його становлення і розвитку. Тому з'ясування специфіки змісту поняття цивілізації передбачає необхідність обліку рівня розвитку особистої і суспільної свободи, здібностей і потенцій індивіда, групи, класу суспільства опановувати досягненнями в області матеріального виробництва, в розвитку суспільних відносин, в області духовного життя суспільства. Цивілізація характеризується рівнем розвитку демократії, залучення індивідів, маси до участі в рішенні насущних задач суспільного розвитку.

Міра цивілізованості суспільства виявляється не тільки в рівні розвитку виробництва, суспільних відносин, духовного життя суспільства, але і в мірі шанобливого відношення людини до людини, до суспільства, суспільства до людини (особливо до жінки, до дітей, стариків), в забезпеченні захисту і реалізації особистих прав і свобод громадян. Тим самим поняття цивілізації виражає єдність і поступовість історичного процесу, єдність, взаємозв'язок особистого і суспільного, загальнолюдського в цьому процесі.

З сказаного можна зробити висновок, що цивілізація виникає на певному рівні розвитку суспільства на основі розвитку виробництва, суспільного розподілу праці, ускладнення соціальної структури суспільства і взаємовідносин між соціальними суб'єктами, розширення і поглиблення обміну між індивідами, соціальними групами, класами, між суспільством і особистістю, між людиною і природою, тобто на основі диференціації у всіх сферах життя суспільства. Ці диференційні процеси обумовили виникнення потреби в інтеграції різних сторін життя суспільства для забезпечення його життєдіяльності як цілісності. Як засіб для реалізації цієї потреби з'явилася публічна влада, держава і інші інститути, система установок, норм, законів. І оскільки суспільство розвивається не автоматично, тільки внаслідок дії об'єктивних законів, а являє собою діяльність переслідуючої свої цілі людини, то цивілізація з'являється як той аспект людської дійсності, який забезпечує самоорганізацію, саморегулювання, здійснюване шляхом регламентації взаємовідносин між людьми, людиною і природою за допомогою установок, норм, законів і системи інститутів, організацій.

Тому можна сказати, що цивілізація - це рівень розвитку суспільства, його самоорганізації і саморегуляції, що характеризується тим, що взаємовідносини між соціальними суб'єктами, між різними сторонами життя регламентуються, регулюються за допомогою вироблених установок, норм, законів, а також організацій і установ, що забезпечують життєдіяльність суспільства в його поступальному розвитку.

Координати культурного процесу визначаються цивілізацією, її нормами. Культура міцно укорінена в цивілізації, вона її плоть від плоті. Зв'язок і взаємозалежність культури і цивілізації настільки великі, що багато філософів і вчені ототожнюють ці поняття. І це не випадково: при нормальному стані суспільства вони практично нерозрізнених. Цивілізація і культура єдині: не існує цивілізації без своєї культури, не існує і культури без цивілізації. І культура, і цивілізація мають нормативну природу. Розходження між ними складається в тому, що цивілізація створює передумови культурного процесу, регламентує його. У свою чергу, культура створює умови розвитку цивілізації, являючись творчістю нового. Але культура не тотожна цивілізації, як цивілізація не тотожна культурі. Культура є вільна діяльність, що припускає втілення, реалізацію соціальних норм, що предписуються цивілізацією. Вона складає ціннісне надбання суспільства, сукупність матеріальних і духовних благ

У розвитку цивілізації, так само як це має місце в суспільно-економічній формації, культурі, людстві, спостерігаються тенденції, характерні для розвитку окремих країн, регіонів, так і товариства загалом. Ці тенденції виявляються передусім в тому, що у всіх сферах життя посилюються інтеграційні процеси, які зумовлюють необхідність створення органів, що виконують функцію забезпечення життєдіяльності суспільства. Крім того, посилення взаємозв'язків у всіх сферах життя в світовому масштабі сприяє зближенню способів життєдіяльності в різних країнах, виробленню загальнолюдських цінностей і цілей, посиленню взаєморозуміння між людьми. Сам хід історії все більше і більше переконує, що в цивілізаційному розвитку суспільства, в близькій і віддаленій перспективі людина стає вищою цінністю і метою суспільного розвитку.