21.«Філософія життя»: загальна характеристика
“Філософія життя” — напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії. Представники — Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.
Основа життя – воля, воля до влади.
Ніцше – поняття надлюдини.
Шпенглер – розгляд культурних утворень і цівілізації.
На основі критики філософських спекулятивних систем виросли три напрямки, які відіграли домінуючу роль в інтелектуальному житті Європи та Америки з другої половини ХІХ ст., - позитивізм, неокантіанство і "філософію життя". Неокантіанство і філософія життя були орієнтовані більш аксіологічно, ніж гносеологічно, тобто в основу своїх досліджень ставили завдання осягнення вищих людських цінностей - істини, добра і краси, - хоча й розуміли їх по-різному. Неокантіанство зберігало у собі залишки кантівського раціоналізму, проте, допускаючи "ірраціональний залишок" у пізнанні світу, тобто думку про те, що світ не можливо адекватно описати і вичерпати за допомогою понять. Ось за цей "ірраціональний залишок" і вхопилася "філософія життя", знаходячи в ньому порятунок від нівелюючої сцієнтиської ідеології. Саме цей "ірраціональний залишок" вона й трактувала як світ культури, припускаючи, що тут людина свобідна від впливу зовнішніх сил, влади суспільства (нормативні настанови та диктат мови).
Нарешті, одним з найбільш яскравих історико-філософських явищ 19-початку 20 ст. стала так звана “філософія життя” (А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Ніцше, З.Фрейд, В.Дільтей та ін.), яка поставила в центр своєї уваги проблеми співвідношення буття людини і буття світу. “На противагу класичній традиції, що розглядала дійсність як жорстко детерміновану первінним упорядковуючим началом (сукупністю механічних законів, розумом, богом тощо) систему, представники “філософії життя” оцінюють навколишній світ як “хаотичний потік життя”, нестримно активний життєвий універсум”[Бичко,161].
Незважаючи на несхожість поглядів різних представників “філософії буття”, іх спільною рисою стає намагання протиставити раціоналістичній традиції Просвітництва свою ірраціоналістичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свідомість відіграють у бутті людини скромно, суто технічну роль, позаяк основні життєво важливі для неї процеси (зачаття, розвиток організму, загоювання ран тощо) відбуваються без участі інтелекту. З.Фрейд відводить свідомості лише підпорядковану роль “механізму захисту” від руйнівних впливів зовнішнього середовища, а основним стимулом всіх дій людини він вважає сферу несвідомих потягів, нестримних, алогічних, аморальних.
Подібне тлумачення “філософія життя” пропонує і для буття світу. За своєю сутністю він є нерозумним, алогічним, ірраціональним. Упорядковуючу функцію у хаотичному потоці буття здійснює “світова воля”. Пізнання прибічники “філософії життя” розуміють не як традиційне пояснення, що зводить невідоме до відомого, а як так звану герменевтику – витлумачення тексту, орієнтоване на його імманентне розуміння. Фрейд широко застосовував герменевтику для тлумачення сновидінь, заміни вихідних принципів теорії міфологічними елементами і т.і.
“Філософія життя ” як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття “життя” в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначне: воно трактується в біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844-1900); космологічному (Анрі Бергсон, 1859-1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833-1911; Геогр Зіммель, 1858-1918; Освальд Шпенглер, 1880-1936) планах. Цей поділ дуже умовний тому що вказані моменти співіснують досить часто в рамках однієї концепції.
Основа життя, за концепцією Ніцше, – це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі - волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування, якщо відсутня воля до влади, істота деградує.
Поняття “ життя ” використовувалось також для побудови нової картини світу. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А.Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя – це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.
У культурно-історичному плані інтерпретує поняття життя О.Шпенглер. Життя для нього – це “доля”, “душа” культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій. У своїй праці “Присмерк Європи” Шпенглер висунув концепцію культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя. Культура трактується ним як організм, який з одного боку, характеризується твердою органічною єдністю, а з другого – відокремлений від інших культурних утворень.
- 1.Соціокультурна зумовленість філософії
- 2.Філософське мислення і його специфіка
- 3.Своєрідність предмету філософії
- 4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- 5.Будова системи філософського знання
- 6.Поняття методу
- 7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- 8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- 9.Основні функції філософії
- 10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- 11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- 12.Характерні риси стародавньої філософії
- 13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- 14.Особливості філософії епохи Відродження
- 15.Філософія Нового часу
- 16.Класична німецька філософія
- 17.Своєрідність філософії українського духу
- 18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- 19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- 20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- 21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- 22.Філософські ідеї психоаналізу
- 23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- 24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- 25.Структура світогляду
- 26.Історичні типи світогляду
- 27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- 28.Основні рівні буття:
- 29.Філософський зміст категорії «матерія»
- 30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- 31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- 32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- 33.Поняття природи
- 34.Народонаселення як природне явище
- 35.Поняття біосфери і ноосфери
- 36.Поняття глобалізації та форми її існування
- 37.Глобальні проблеми сучасності
- 38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- 39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- 40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- 41.Основні форми діяльності людини
- 42.Проблема сенсу життя людини
- 43.Проблема свободи і відповідальності
- 44.Свідомість як найвища форма відображення
- 45.Феноменологічна концепція свідомості
- 46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- 47.Евристична і творча функція інтуїції
- 48.Поняття і форми суспільної свідомості
- 49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- 51.Гносеологія та епістемологія
- 52.Можливості та межі пізнавального процесу
- 53.Проблема істини в теорії пізнання
- 54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- 55.Проблема критеріїв істини
- 56.Істина і правда
- 57.Поняття методології
- 58.Основні форми наукового пізнання
- 59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- 60.Функції мови
- 61.Поліструктурність мови
- 62.Поняття соціокультурної комунікації
- 63.Об'єкт і предмет філософії історії
- 64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- 65.Періодизація історії та її критерії
- 66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- 67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- 68.Основні характеристики суспільства
- 69.Соціальна структура суспільства
- 70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- 71.Нація як соціальний феномен
- 72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- 73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- 74.Духовність та її призначення
- 75.Цінності як ядро духовного світу
- 76.Гуманізм філософії
- 77.Поняття філософії економіки
- 78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- 79.Поняття власності і її форм
- 80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- 81.Поняття політики
- 82.Поняття політичної системи та її структури
- 83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- 84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- 85.Поняття культури
- 86.Масова культура, контркультура і антикультура
- 87.Поняття цивілізації
- 88.Спадкоємність і традиції у культурі
- 89.Новаторство і гуманізм культури
- 90.Поняття міжкультурної комунікації