logo search
Ispit

90.Поняття міжкультурної комунікації

Поняття “міжкультурна комунікація” є похідною від понять “культура” та “комунікація”. Комунікація – це обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які в стані приймати інформацію, накопичувати її та ін.. (А. Урсул)

Комунікація – в широкому розумінні соціальне об’єднання індивідів за допомогою мови та знаків, встановлені загальнозначимим набором знань для різноманітної цілеспрямованої діяльності. (К.Черрі)

Комунікація є інформаційним зв’язком суб’кта з іншим суб’єктом.(М. Каган).

В свою чергу, культура розглядається як загальна, універсальна для суспільства(етносу, нації) система ціннісних орієнтацій, стереотипів свідомості та поведінки, форм спілкування та організації сумісної діяльності людей, які передаються з покоління в покоління.

Міжкультурна комунікація характеризується тим, що при зустрічі представників різних культур кожен з них діє у відповідність з культурними нормами. Класичне визначення дано у книзі Верещагіна та Костомарова “Язык и культура”, де міжкультурна комунікація розуміється як адекватне взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур.

Рівні між культурної комунікації

Між культурна комунікація може відбуватися і бути дослідженою на рівні груп чи на індивідуальному рівні.

Міжособистий (межличностный) рівень комунікації

Кінцевий суб’єкт є людина.

У безпосередньому спілкуванні представники різноманітних культур повинні перебороти не тільки мовні бар’єри, але й бар’єри, які носять немовний характер та відображають етнонаціональну та соціокультурну специфіку сприйняття оточуючого світу, національні особливості мислення, специфічні мімічні та пантомімічні (кінетичні) коди, які використовуються носіями різноманітних лінгвокультурних спільнот.

У міжособ. Ком. Особливу роль ще грають вік, стать, професія, соціальний статус комуні канта.

Міжкультурна комунікація у малих групах

Приймає різні форми: заплановані переговори (наприклад, між представниками урядових та ділових організацій держав з різною культурою), незаплановане спілкування (наприклад, під час туристичних поїздок, на конференціях, під час академічних семінарів).

Комунікація в малій групі, яка складається з представників різних культур, буде плодотворною лише при умові, що її учасники здатні адаптувати свої комунікативні дії до конкретних умов даної групи. Тобто, для ефективної комунікації у малій групі комунікатор повинен адаптуватися до культурних цінностей та вірувань іншокультурних учасників групи.

Міжкультурна комунікація у великих групах

Етнічний рівень між культурної взаємодії прослідковується між локальними етносами, етномовними, історико – етнографічними, етноконфесійними та іншими спільнотами.

У взаємодії культур на етнічному рівні чітко проявляється дві тенденції. З одного боку, взаємне засвоєння елементів культури сприяє інтеграційним процесам, взаємному культурному обміні та збагаченню, а з іншого боку – супроводжується посиленням етнічного самосвідомості, прагненням до закріплення етнічної специфіки. Сама по собі між культурна комунікація на етнічному рівні, яка виражається у посиленні контактів, двомовності, збільшенні кількості змішаних браків і т.д., ще не веде до встановлення культурної спільності. Культура етносу не тільки забезпечує його інтеграцію й стабільність як системи, вона виконує етнодиференціюючу функцію, яка заключається у розрізненні “Своїх” та “Чужих”.

Національний рівень між культурної комунікації можливе при наявності національної єдності.

Національна культура виникає як на моноетнічній, так і на поліетнічній основі через загальну господарську діяльність та державно-політичне об’єднання.

Між культурна комунікація на національному рівні – комунікація між субкультурами у середині єдиної національної культури та комунікація між самими національними культурами.

Такі комунікації нерідко приводять, з одного боку, до національної консолідації, а з іншої – до росту міжнаціональних протиріч у рамках однієї держави чи між державами.

Форми муж культурної комунікації

Аккультурація як форма міжкультурної комунікації

В культурології для визначення взаємодії та взаємовпливу культур використовують поняття аккультурації. Аккультурація представляє собою одночасно процес та результат взаємного впливу різних культур, при якому всі чи частина представників однієї культури переймають норми, цінності, традиції іншої культури. ФАКТИЧНО: акумуляція=міжкультурна комунікація.

На основі досліджень аккультурацію виокремлюють на 3 типи:

У процесі аккультурації вирішується 2 питання для людини: прагнути зерегти свою культурну ідентичність та включається у чужу культуру.

Комбінація можливих варіантів рішення цих проблем давала наступні чотири основні стратегії аккультурації:

Серед факторів, що впливають на характер аккультурації, виділяють наступні:

- ступінь диференціації культури, що приймає

- довготривалість контакту

- політико – економічні умови

Культурна експансія як форма між культурної комунікації

Культурна експансія представляє собою розширення сфери впливу домінуючої культури за першочергові межі чи державні границі.

Культурна експансія чітко проявилася у період колоніального переділу Азії та Африки.

У другій половині ХХ ст. Людство стало свідком експансії США. Після другої світової війни вона торкнулася країн Західної Європи, в 1960 –Японію, В 1970 – країни латинської Америки, в 1990- Росії. Розповсюдження культурної експансії з заходу на Схід (Вестернізація) представляє собою інтенсивне проникнення західноєвропейського та американського образу життя.

Насьогодоні культурна експансія відбувається через сучасні аудіовізуальні засоби – телебачення, радіо, кіно. Продукція США витісняє вітчизняну культурну продукцію.

Сучасна практика міжкультурного співробітництва провідних країн світу виявляє такі характерні особливості культурної складової зовнішньої політики як:

США – Культурна експансія

Культурна дипломатія США реалізується через зовнішньополітичні доктрини міжкультурного співробітництва та відповідну ідеологію. Політичний розвиток США не раз доводив той факт, що культурний потенціал відіграє не менш важливу роль у формуванні статусу світового лідера, ніж інші складові глобального лідерства.

Використовуючи позитивний досвід у сфері культурної дипломатії Франції та Великої Британії, які започаткували ідею культурного колоніалізму та розробили культурний механізм тиску на інші держави, США визначили культурну дипломатію ефективним засобом впливу на зовнішню та внутрішню політику інших держав.

Сучасна культурна дипломатія США – це насадження американських цінностей на культурне середовище інших країн, хоча на рівні міжкультурних відносин декларативно пропагуються демократичні принципи поваги до різноманіття, вільного вираження поглядів та переконань, збалансованого обміну культурними цінностями.

Політика міжкультурного співробітництва та культурної диплматії Держдепартаменту США здійснюється переважно неурядовими організаціями та ТНК ( їх заг к-ть =1500), які стали самостійними акторами МВ, та за наглядової позиції Держдепартаменту США. Особливо це стосується діяльності ТНК, інформаційно-культурні продукти та послуги яких набули характеристик культурної експансії та культурного імперіалізму як чинника зовнішньої політики США. Використувуючи сучасні комунікаційні технології для ведення бізнесу та захисту власних економічних пріоритетів і культурних цінностей у глобальному масштабі США стали єдиною світовою державою, яка домінує в міжнародних інформаційних потоках і впливає як на світову, так і зовнішню політику. Такий культурний імперіалізм, на думку Г.Шіллера, є невід’ємним наслідком політичних, військових та економічних амбіцій США, оскільки американські образи, продукти та послуги заполонили світ, поширюючи вірус споживацького ставлення до культурних надбань”. Мас-медіа та численні продукти і послуги, які вони рекламують, забезпечують панування культурної експансії США.

За даними британської асоціації телевізійних дистриб’юторів США у 2001 році контролювали 60% глобального ринку телевізійного експорту, що оцінюється у 4 млрд.дол; Голівуд монополізував кіноринок та контролює 90% ринку Європи; майже 93% повнометражних фільмів на британському телебаченні у 2001 році повністю належали США або були створені спільно. Прибуток від американського культурного експорту конкурує з виробництвом літаків ( н-д, надходження від продажу кінофільмів, знятих лише у Голівуді, становить понад 60% річного прибутку галузі авіабудівництва). ..............→ рейтинг.

Найбільш вразливими в цьому процесі американської політики культурної експансії виявилися країни, що розвиваються, і в яких через ЗМІК насаджуються чужі культурні цінності, спосіб мислення та мотивація поведінки. Цей процес американізації є актуальним і для України. Так, на прикладі наймолодших українців вже видно, що їх герої явно не нашого зразка і „черепашки-ніндзя” їм набагато ближчі, аніж Івасик-Телесик.

Події 11 вересня 2001 року і початок широкої антитерористичної кампанії як складової політики „бушизму” негативно вплинули на просування американських цінностей у світі. Здійснені Zogby International дослідження громадської думки демонструють зменшення позитиву у сприйнятті американської зовнішньої політики та її складової - культурної дипломатії. Так, громадська думка у Єгипті, Марокко та Саудівській Аравії визначає США як значно більшу загрозу світовому порядку, ніж терористичні рухи та угрупування.

Стало очевидним, що культурний імперіалізм ТНК не може замінити програм культурної дипломатії Держдепартаменту, а пасивна роль урядових структур виявила проблему неефективності культурної складової зовнішньої політика.

З метою активізації культурної дипломатії урядом США у 2005 році було виділено на ці цілі біля 2 мільярдів $:

Культурна дифузія як форма міжкультурної комунікації представляє собоювзаїмне проникнення культурних рис і комплексів з одного суспільства в інше при їх торканнях (тобто при культурному контакті). Механізмами цього процесу є міграція, туризм, діяльність місіонерів, війни, торгівля, торгові виставки та ярмарки, наукові конференції, обмін студентами та спеціалістами. Культурна дифузія може відбуватися нетільки між державами та народами, але й між групами – носіями субкультур. Тому розрізняють два її напрямка:

Культурний конфлікт як форма міжкультурної комунікації

Представляє собою зіткнення суб’єктів культури – носіїв різних культурних цінностей та норм. Виділяють декілька видів культурних конфліктів:

1

204