logo search
Ispit

63.Об'єкт і предмет філософії історії

Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 р., має назву "Філософія істо­рії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виник­нення відповідного терміну — ще у стародавньому суспільстві.

Початковими всезагальними історіями, що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбатіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, які створювали їх, поставали, за його ж словами, стародавні народи. Однак міфологічна історія дуже специ­фічна, оскільки тут час стоїть. Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний) та історичний (профанний) зміни в суспільстві, що від­буваються в часі профанному, історичному, проекціюються в час мі­фічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів пер­шотворення. Міфічний час при цьому постає як нерухомий, як віко­вічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інва­ріантних прообразів, а й магічних діючих духовних сил, що актуалізу­ються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують за­собом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі, а й у суспільстві.

Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, час, по-перше, зрушує з мертвої точки, по-друге, суб'єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною певною мірою зу­мовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно: або як вічне повернення чи як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як нисхідна лінія змін регресивних.

Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний. Всі ці напрями збереглись і не втра­тили значення основних донині. Водночас варто наголосити, що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками, які репрезентують лі­нійну філософію історії, виникає й принципово відмінна, нелінійна філософія історії. Однак докладніший її розгляд доречно здійснювати після аналізу перших трьох напрямків.

У міру формування "авторської" філософії історії та її основних напрямків дедалі чіткіше виокремлюється її предмет. Предмет філо­софії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності. По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії — масштабні цілісні соціокультурні формоутворення. По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії — глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гердер свого часу дійшов навіть висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовуєть­ся зі спеціальними галузями історичної науки. Далеко не так чітко — з цариною загальної історії. Однак і між загальноісторичною та філо­софсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за граничне високим сту­пенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різ­няться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії — в цьому її принципове ставлення до науки, — навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єк­та: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства зага­лом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

У всіх трьох вищезгаданих напрямках філософії історії це коло проблем ставиться і розглядається. Але в кожному з них — по-різно­му, відповідно до орієнтації його за вектором історичного часу і оцін­ки темпоральних змін.

Філософія історії , будучи за своїм характером формою світоглядного осмислення історичної дійсності ,все ж не редукується до філософсько-історичного світогляду .Адже вона може поставати і в інституалізованому вигляді , а в цьому разі світогляд як певний стан світомості людей виступає лише одним із компонентів філософії історії що є соціальним інститутом .

Історична дійсність як об’єкт філософського дослідження –утворення складне й багатогранне ,Вона не тільки твориться ,а й інтериоризується кожним з нас ,формуючи внутрішній ,духовний світ особистості .

Цілком закономірно ,що термін «історія» багатозначний , полісемантичний .Ці чисельні значення за спеціального ,фахового вивчення певним чином «селекціонуються й групуються .Наприклад, відомий російський учений Єщо працює в царині філософії історії ,Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна : історія як оповідь ; історія як несподівана і ,зазвичай ,не дуже приємна подія ; історія як процес розвитку загалом ; історія як процес перебігу змін у житті суспільства ;історія як минуле ;історія як наука .

«Історія як оповідь та історія як подія-вживаються переважно у повсякденному контексті , оскільки як доречно зауважує Гулига - той ,хто вигадує історії ,ще не історик , так само ,як той ,хто раз у раз потрапляє в історію ,не стає від цього видатною історичною особою .

Історія як процес розвитку загалом –це історія як процес будь-якого ,природного ,суспільного ,душевного чи духовного розвитку взагалі .

Історія як процес розвитку суспільства –це історія як сфера природи вже з наявністю цінностей ,що відсутні у природі ,оскільки самого критерію індивідуалізації для виокремлення царини історичног7о виявляється замало .

Історія як минуле – під історією розуміється вся сукупність подій ,процесів ,людських діянь ,взаємин ,сподівань ,які для сучасного людства залишилися –ближче до сучасності чи глибше ,далі в мороку віків ,пройдених людським родом давним -давно – але ,в будь-якому разі позаду .

Історія як галузь знань – це дуже складне ,нелінійне ,поліцентричне утворення ,не векторизованого однобічного лише на наукове чи поза наукове знання про минуле ,або ж на той чи інший моноцентризм – європо- , євразіо- ,африкоцентризм тощо у вивченні минулого»

Гегель про об’єкт і предмет філософії історії .

Таким чином , об’єктом філософії історії ,який є водночас об’єктом і нефілософської ,спеціально-наукової історії ,постає у Гегеля всесвітня історія ,але як предмет філософії історії та сама всесвітня історія постає вже ніби розглянута зсередини її внутрішнього ,духовного змісту .Заслугою Гегеля є також визнання н6им відмінності між філософією історії та нефілософською історією :

А) за їх предметами (при спільності об’єкта ) ;

Б)за ступенем рефлективності

Він доводив , і небезпідставно ,що саме філософія історії є у повному сенсі слова рефлексією ,самосвідомістю історичного процесу розвитку людства ,можливості ж будь-яких інших спеціальних галузей історичного пізнання є в цьому плані значно обмеженішими .Врешті-решт ,правильною сама по собі є й обстоювана Гегелем думка про відмінність предметів філософії історії та нефілософської історичної науки за їх масштабністю .Зрозуміло ,що конкретне смислове наповнення цих ідей ,їх трактування та викладення неминуче позначені колоритом тогочасної епохи .Однак ,попри всю свою конкретно-історичну зумовленість ,філософія історії Гегеля містить у собі низку ідей ,завдяки яким входить до золотого фонду філософсько-історичної думки людства. Серед них - ідеї ,що стосуються необхідності розмежування філософської та нефілософської історії ,об’єкта та предмета філософії історії тощо .Грандіозна філософська система світобудови Гегеля що справді поставала в одному із своїх вимірів як космічна філософія історії ,була на терені західноєвропейської культури чи не останньою за таким масштабом системою філософії .Після нього ,за визнанням все того ж Альберта Швейцара ,європейська філософія «з працівника ,що невтомно виробляв універсальний погляд на культуру ,внаслідок краху в середині 19ст. перетворилась у пенсіонера ,який віддалік від світу перебирає те ,що вдалося врятувати .»

Філософія історії або історіософія — розділ філософії, що замається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.

З одного боку, філософія історії є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого — на вагомих підставах входить до числа форм історичного пізнання і є, у певному розумінні, найпохилішою з усіх теоретичних дисциплін історичного плану.

Зміст, структура і функції філософії історії істотно модифікувалася на різних етапах її розвитку. Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, суб’єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною зумовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно; або як вічне повернення або як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як низхідна лінія змін регресивних. Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський, циклічний.

Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера — онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга — гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у ХІХ — напочатку ХХ ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». Від 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Вайта фокус дослідницької уваги зсунувся вбік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об’єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб’єктивної реконструкції.

Філософію історії не слід плутати з історіографією, що вивчає історію як академічну дисципліну й у такий спосіб стосується методів і практик пізнання, а також їхнього розвитку протягом історичного розвитку.