69.Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, обєднаних стійкими звязками і відносинами.

Види соц структури суспільства

Соціальна структура суспільства:

1. соціальнотериторіальна підструктура – охоплює територіальні спільноти, формується на підставі нерівномірності розміщення виробництва і розселення людей

2. соціальнопрофесійна підструктура - сукупності існуючих у суспільстві професійних груп і відносини між ними, обумовлена професійним розподілом праці та спеціалізацією

3. соціальнокласова підструктура – соціальні класи верстви групи касти стани, виникає як результат роззєднання людей, відображає картину соц нерівності

4. соціальноетнічна підструктура – історичні спільноти людей – рід племя народ народність нація етнос, виникає як результат обєднання людей територією економікою культурою звичаями традиціями психічними особливостями

5. соціальнодемографічна підструктура – зумовленна статтю, віком (чоловіки жінки діти молодь особи працездатного віку пенсіонери)

У широкому розумінні соц структура суспільства – це будова суспільства взагалі, система звязків між усіма його складовими елементами, якими є люди, соціальні ролі та статуси, соціальні спільноти та інституції.

У вузькому розумінні соц структура суспільства – це лише соціально-класові та соціально-групові спільноти, їхні взаємовідносини.

Соц структура суспільства – це його будова, де кожний елемент (клас верства соціально-етнічна демографічна чи професійна група) обєднаний спільністю інтересів і обєктивно відрізняється від інших свої специфічним місцем у суспільстві.

Опорним при дослідженні соціальної структури є поняття соціальної групи. Одним з перших визначив його Т.Гоббс. У своїй основній праці «Левіафан» він писав, що соціальна група - це сукупність певного числа людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою. В соціумі Гоббс виділив такі соціальні групи, як упорядковані та неупорядковані, політичні й приватні тощо.

К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та вирішальну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи.

У сучасній соціальній філософії поняття «соціальна група» є опорним. Слід розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.

Малі соціальні групи - це групи, що об'єднують до декількох десятків чоловік: сім'я, первинні виробничі об'єднання (бригади), сусідські спільності, компанії, шкільні класи тощо. Специфічною ознакою цих груп є безпосередній контакт їх членів. Люди живуть у групі, так би мовити, під взаємним контролем, у безпосередньому спілкуванні. Існують формальні й неформальні малі групи. Перші складаються відповідно до сформованих цілей, тверджень, інструкцій чи статутів. Другі формуються на основі особистих симпатій та антипатій, любові, товариського потягу тощо. Малі групи - предмет безпосереднього вивчення соціальної психології.

Середні соціальні групи - цим терміном позначають жителів одного села чи міста, працівників одного заводу чи фабрики, викладачів та студентів одного навчального закладу. Ці групи також мають різні основи формування.

Великі соціальні групи - класи, етнічні спільності (нація, народність, плем'я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об'єднання (чоловіки, жінки) - це численні об'єднання людей (до декількох десятків і сот мільйонів). Безпосереднього контакту між ними, звичайно, немає. Об'єднує їх інше - фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого буття. Щоправда, певні представники цих груп можуть і не усвідомлювати своїх корінних інтересів. Вони входять до цих груп спонтанно. З розвитком самосвідомості спонтанність поступається місцем організованим (економічним, політичним, соціальним) об'єднанням.

Соціальні спільності людей

Опорним при дослідженні питання про суб'єкти історії та про со­ціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи, перше визна­чення якої ми знаходимо в основній праці Т.Гобса "Левіафан": соці­альна група — це сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами чи спільною справою. Згодом же це поняття набуває іншого змісту, але загальноприйнятим є тепер розрізнення малих, середніх і великих со­ціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства.

Малі соціальні групи — це малочисельні соціальні групи, члени яких об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійко­му спілкуванні один з одним, що є основою їхніх емоційних відносин і особливих групових цінностей та норм поведінки.

Малі соціальні групи відзначаються великим багатоманіттям кон­кретного змісту і своїх форм. До них належать: сім'я, первинні вироб­ничі об'єднання (бригади), сусідські спільності, дружні (товариські) ком­панії, шкільні класи чи студентські групи, військові підрозділи тощо. Розрізняють формальні і неформальні малі групи. Перші складаються у відповідності з наперед установленими і, як правило, офіційно зафіксо­ваними, цілями, статутами, інструкціями чи положеннями. Другі фор­муються на основі особистих симпатій чи антипатій, любові, дружби, товариськості тощо. Малі групи є предметом безпосереднього вивчення соціальною психологією, їхня роль як суб'єктів суспільного розвитку досить незначна. Але у формуванні особистості ця роль буває навіть визначальною.

Середні соціальні групи є більш чисельними об'єднаннями людей. Це мешканці одного села чи міста, працівники певного заводу чи фаб­рики, установи, викладачі та студенти одного вищого навчального за­кладу тощо. Вони мають різні основи формування — від стихійної, на­приклад, склад односельців, до виробничої — для досягнення певної мети, вирішення тих чи інших соціальних завдань, їх, за умови сталого

спілкування та консолідації, називають ще колективами, їхня роль як суб'єктів суспільного розвитку значно вища, ніж малих груп.

Великі соціальні групи, етнічні спільноти (племена, народності, нації), вікові групи (молодь, пенсіонери), об'єднання за статтю (чоловіки, жін­ки) —це багаточисельні об'єднання людей. Тут немає безпосередніх контактів, їх об'єднує лише фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого життя. Саме вони найбільшою мірою є суб'єктами суспільного розвитку. Як і попе­редні, тобто малі та середні, великі соціальні групи вивчаються і соці­альною психологією, і соціологією. Але у вивченні цих груп найвагоміші досягнення соціальної філософії.

Серед великих соціальних груп найважливіша роль як суб'єктів роз­витку суспільства належала класам. Класові суспільства, як свідчить істо­рія, почали складатися понад 5 тисяч років тому: наприкінці IV тис. до н.е. виникли держави у долині Нілу та Месопотамії, в середині III тис. до н.е. — у басейні Інду, у II тис. до н.е. — у басейні Егейського моря, Малій Азії, Фінікії, Південній Аравії, басейні Хуанхе, у І тис. до н.е. — І тис. н.е. — на більшій території Старого Світу і в Центральній Америці. З точки зору періодизації всесвітньоісторичного процесу, утворення старо­давніх держав означає кінець первісної історії людства і початок цивілізації.

Існування класів констатували багато мислителів. З майновим роз­шаруванням людей пов'язували його ще Платон та Арістотель. До пізнання економічної анатомії класів підійшли англійські економісти кінця XVIII — початку XIX ст. Специфіку історичного процесу як боротьбу класів ро­зуміли французькі історики та соціалісти-утопісти. З розкриттям зумов­леності існування класів розвитком виробництва (суспільним поділом праці й появою приватної власності на засоби виробництва) пов'язане марксистське визначення класів.

Але в сучасній соціальній філософії є різні точки зору на сутність класів:

існування класів пов'язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей у тих чи інших географічних умовах (соціал-дарвіністський напрямок — С.Дарлінгтон, Д.Хаксклі та інші);

класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей (психоло­гічний та інші);

класи є відносно самостійними групами людей, що об'єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики (М.Вебер);

як великі соціальні групи класи характеризуються чотирма соціаль­но-економічними ознаками: місцем у певній історичній системі суспіль­ного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю у суспільній організації праці, способом одержання і часткою прибутку. Головна класоутворююча ознака — це відношення до засобів виробниц­тва (марксистське визначення класів). Це визначення найгрунтовніше, зле варто відзначити, що історія внесла й тут свої корективи. Вважати, що класи пов'язані лише з матеріальним виробництвом, було б непра­вильно, про що свідчить досвід конституювання класу управлінців-ад-міністраторів у радянському суспільстві.

Оскільки суспільство є надзвичайно складною системою взаємодії людей та їхніх спільностей (а вони завжди мають свої інтереси), то між ними виникають на цій основі суперечності та конфлікти, що набувають форм кривавих сутичок, повстань, революцій, воєн тощо. За свідченням історії, всі ці конфлікти були результатом загострення суперечностей між класами в економічній, соціально-політичній та духовній сферах життєдіяльності суспільства.

Соціальні спільності виникають природно-історичним шляхом, під впливом об'єктивної необхідності, незалежно від волі та свідомості людей. Історично першими спільностями людей були рід та плем'я. Вони забезпечували функціонування та розвиток виробництва засобів до існування, форм їх обміну, розподілу та споживання, відтворення самої людини. Згодом, на руїнах родоплемінного суспільства з'явилися класи та народності, а пізніше соціальна структура суспільства поповнилась ще одним елементом - нацією.

1) Група кровних родичів, що ведуть своє походження по одній лінії, усвідомлюють себе нащадками спільного предка, мають спільне родове ім'я, утворюють таке об'єднання, як рід. Рід виник з первісного людського стада як осередок суспільного співжиття та регуляції шлюбних стосунків.

Основні риси:

1. рід обирає старійшину чи вождя й може звільнити його з цієї посади;

2. регулює шлюбні стосунки;

3. слідкує за рівним поділом майна померлих членів роду;

4. здійснює взаємодопомогу, захист та кровну помсту;

5. має своє ім'я, спільне місце поховання й демократичні збори, де вирішуються корінні питання життєдіяльності.

Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визначальними рисами родових стосунків є: рівність всіх членів роду; відсутність майнових відносин між родичами.

2)Плем'я охоплює декілька родів, проте не вичерпується їхньою кількісною характеристикою, а визначається спільністю території, економічною характеристикою, відносинами одноплемінників, єдиною племінною мовою, культурою, самосвідомістю й традиціями.

3) Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спільності людей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, спілкування однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв і рис характеру.

Народність – це історична спільність людей, що утворюється з племен і передує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації – проживання на спільній території, одна мова, спільний психологічний склад, що виявляється в особливостях культурного розвитку та побуту. Проте для народності є характерною слабкість внутрішніх економічних зв'язків, відносна ізоляція (натуральне господарство, замкнутий спосіб життя, труднощі зв'язків населення різних областей) людей.

На руїнах народності виникає така спільність, як 4)нація.