47.Евристична і творча функція інтуїції

Інтуїція звичайно визначається як «знання, отримане без розуміння того, як ми його здобуваємо» ,як «знання, що оточене ореолом «правильності», але не має чітко артикульованих причин свого виникнення». Інтуїція — це знання, що виникає в невизначеній ситуації, і суб'єктивно сприймається як здогад, передчуття, внутрішнє чуття, наявність якого усвідомлюється. Процес виникнення інтуїтивної догадки не усвідомлюється і причини виникнення або доведення її правильності не можуть бути верифіковані. Властивість інтуїції (її виділяє більшість авторів)— неусвідомленість процесу виникнення інтуїції. Інтуїція звичайно суб'єктивно виявляється за допомогою таких феноменів, як здогад, передчуття, внутрішнє чуття [6]. Ще одною, часто виокремлюваною властивістю є зв'язок інтуїції з накопиченим досвідом, як усвідомлюваним, так і неусвідомлюваним.

В основі наведеного визначення лежать наступні базові виміри, що допоможуть надалі співвіднести інтуїцію з іншими пов'язаними з нею явищами і відрізнити її від них.

Інтуїція є знанням, можливими проявами якого є почуття і дія.

Інтуїція є деяким знанням, що ситуативно виникає.

В інтуїції присутній афективний компонент, а саме, суб'єктивні покажчики на значимість інтуїтивного результату, його «правильність», такі як передчуття, догадки, чуття.

Інтуїтивне знання експліцитне й усвідомлюване, на відміну від імпліцитного научіння, таситного знання й експертизи.

Підстави інтуїції не можуть бути верифікованими, на відміну від інсайту.

Інтуїція має справу з невизначеністю, неочевидністю, новизною ситуації, на відміну від визначеності ситуації під час використання ментальних спрощень.

У отриманні нового знання велику роль грають логічне мислення, способи і прийоми утворення нових понять, закони логіки. Але досвід пізнавальної діяльності свідчить, що звичайна логіка у багатьох випадках виявляється недостатньою для вирішення наукових проблем; процес виробництва нової інформації не може бути зведений ні до індуктивно, ні до дедуктивно розгортаного мислення. Важливе місце в цьому процесі займає інтуїція, що повідомляє пізнанню новий імпульс і напрям руху.

Інтуїція як специфічний пізнавальний процес, що безпосередньо продукує нове знання, виступає такою ж загальною, властивою всім людям (правда, різною мірою) здатністю, як і відчуття, і абстрактне мислення.

Поширеність, загальність інтуїції підтверджують численні спостереження над людьми в звичайних, повсякденних умовах; нерідкі випадки, коли в нестандартній ситуації, що вимагає швидкого рішення в умовах обмеженої інформації, суб'єкт проводить вибір своїх дій, як би “передчуваючи”, що потрібно поступити саме так, і ніяк інакше.

Історія людської культури знає немало випадків, коли учений, конструктор, художник або музикант досягали принципово нового в своїй області як би шляхом “осяяння”, “по натхненню”.

Феномен інтуїції надзвичайно широкий і не завжди все, що вважають інтуїтивними, дійсно заслуговує такої назви. У мисленні, наприклад, нерідкі висновки, посилки яких не формулюються в явному вигляді; результат таких висновків буває несподіваним, але зовсім не інтуїтивним, як вважають деякі учені (Наприклад, Р. Акофф і Ф. Эмери в книзі “Про цілеспрямовані системи” стверджують, що інтуїція - це неусвідомлений висновок). Не потрібно приймати за інтуїцію і те, що відноситься до області інстинктів, характеризується автоматизмом реакцій в схожій обстановці і має фізіологічні механізми в підсвідомій або несвідомій сфері суб'єкта. Деколи говорять про “плотську інтуїцію” як про сприйняття органами чуття (“інтуїтивні” передумови геометрії Евкліда і т.п.). Хоча таке слововживання можливе, але воно ідентичне “чувственно-сенситівному”. Як специфічний феномен пізнання поняття інтуїції багатозначне.

Ми розуміємо під інтуїцією інтелектуальну інтуїцію (лат. intellectus - розум, розумова здатність людини), що дозволяє проникати в суть речей.

І ще одна надзвичайно важлива межа властива інтуїції - її безпосередність. Безпосереднім знанням (на відміну від опосередкованого) прийнято називати таке, яке не спирається на логічний доказ. По словах П.В. Копиця, інтуїція є безпосереднім знанням тільки в тому відношенні, що у момент висунення нового положення воно не слідує з логічною необхідністю з існуючого плотського досвіду і теоретичних побудов. У цьому своєму значенні інтуїція (або “інтуїтивне”) зіставляється з “дискурсивним” (від лати. discursus - міркування, довід, аргумент) як з обгрунтованим попередніми думками, таким, що приймається, на основі аргументів, логічних доказів; дискурсивне є опосередкований, інтуїтивне - безпосередньо отримуваним знанням.

Пояснюючи термін “інтелектуальна інтуїція”, В.Ф. Асмус відзначав, що під “інтелектуальною інтуїцією” учений розуміє пряме збагнення розумом істини, не виведеної з інших істин за допомогою доказу і що не убачається одними лише зовнішніми відчуттями. Якщо мати на увазі, що інтуїція відноситься до інтелекту і пов'язана з віддзеркаленням суті предметів ( тобто якщо відмежувати її від чувственно-сенситівного і інстинктивного), то можна прийняти за результатне таке її визначення: інтуїція - це здатність збагнення істини шляхом прямого її розсуду без обґрунтування за допомогою доказу.

Інтуїтивній здатності людини властиві 1) несподіванка рішення задачі, 2) неусвідомленість шляхів і засобів її рішення і 3) безпосередність збагнення істини на сутнісному рівні об'єктів.

Дані ознаки відокремлюють інтуїцію від близьких до неї психічних і логічних процесів. У людей, в різних умовах інтуїція може мати різний ступінь віддаленості від свідомості, бути специфічною за змістом, по характеру результату, по глибині проникнення в суть, по значущості для суб'єкта і т.п.

Інтуїція підрозділяється на декілька видів перш за все залежно від специфіки діяльності суб'єкта. Виділяються такі види інтуїції, як технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і т.п.

По характеру новизна інтуїція буває стандартизованою і евристичною. Першу з них нерідко називають інтуїцією-редукцією. Евристична (творча) інтуїція істотно відрізняється від стандартизованої: вона пов'язана з формуванням принципово нового знання, нових гносеологічних образів, плотських або понятійних. Сама евристична інтуїція має підвиди.

З історії розвитку концепцій інтуїції

Під інтуїцією стародавні мислителі розуміли безпосередній (пряме) розсуд (в буквальному розумінні слова) реально існуючого стану речей. Відсутність сумнівів в дійсному характері даних інтуїтивного пізнання була заснована на безумовній довірі до плотських і перш за все зоровим сприйняттям. Такого роду знання отримало згодом найменування “плотської інтуїції”.

Вперше риси філософської проблематики в питанні про інтуїцію намітилися в вченнях Платона і Арістотеля. Але саме тут була знехтувана плотська природа інтуїтивного пізнання. Інтуїція була як би перенесена в сферу абстрактного мислення і як форма теоретичного знання придбала статус гносеологічної проблеми.

Проте першорядну значущість як вища здатність до пізнавальної діяльності інтуїція набуває у філософії нового часу.

Френсис Бекон (1561 - 1626) - родоначальник англійського матеріалізму XVII в. - займає в історії філософії особливе місце. Нерешаясь використовувати плотську інтуїції стародавніх мислителів, розробляє свою методологію. Скептично відносився він і до інтелектуальної інтуїції середньовіччя. Зате його розробка індуктивного методу так само, як і його матеріалізм, таїла “в собі в наївній формі зародки всестороннього розвитку” (Маркс До., Енгельс Ф. Соч., т.2, с.142) і була необхідною передумовою історичної еволюції проблеми інтуїції.

В ролі повноправної і повнокровної філософської концепції інтуїтивне знання виступило в епоху раціоналізму XVII в.

Рене Декарт (1596 - 1650) є одним з “першовідкривачів” філософської проблеми інтуїції. “Під інтуїцією, - писав Декарт, - я розумію віру в хистке свідоцтво відчуттів і брехливе міркування брехливої уяви, але поняття ясного і уважного розуму настільки просте і виразне, що воно не представляє ніякого сумніву в тому, що ми мислимо, або, що одне і те ж, міцне поняття ясного і уважного розуму, що породжується лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті набагато достовірніше, ніж сама дедукція” (Декарт Р. вибрані філософські твори. М., 1950, с.86). У цьому раціоналістичному визначенні інтуїції чітко простежується її інтелектуальний характер. Інтуїція - вищий прояв єдності знання, і притому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить і споглядає. Декарт тісно пов'язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початися без деяких початкових, гранично ясних положень. При цьому не робиться ніякого зіставлення інтуїтивного і дискурсивного знання. Ці види знання, по Декарту не виключають, а припускають один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання є найбільш доконаний вид інтелектуального пізнання.

Бенедикт Спіноза (1632 - 1677) - видатний голландський мислитель-матеріаліст XVII в. запропонував інший матеріалістічеські- інтерпретований варіант раціоналістичного тлумачення інтуїції. Інтуїція є вищим проявом раціональних здібностей людини, заснованим на волі сприйняття, при якому “річ сприймається єдино через її суть або через пізнання нею найближчої причини” (Спіноза Б. Избранные твори. М., 1957, т.1, с.325) . Інтуїція у Спінози - це свого роду прискорений висновок, виражений в знаковій формі, що відображає використання поняття.

Готфрід Лейбніц (1646 - 1716) - основоположник ідеалістичного плюралізму - хоч і не ви-ходить на відміну від Спінози за рамки раціоналістичного тлумачення інтуїції, обертає свої по-гляди до теорії природжених ідей. У відмінності від Декарта Лейбніц вважає, що самоочевидність і ясність ідеї до числа ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання, при якому ми одночасно мислимо в сукупності всі ознаки, характерні для даної речі. Раціональна інтуїція - це свого роду “монада” всіх раціональних доказів, що зосередила всі предикати речі в свідомості суб'єкта. Інтуїція - вищий рівень пізнання, що дозволяє усвідомити всі раціональні істини. Лейбніц, мабуть, пішов далі за своїх попередників головним чином в тому, що визначив інтуїтивне знання не як початкове, хоча воно і дозволяє отримувати початкові дефініції раціонального пізнання, а як результат тривалої попередньої пізнавальної діяльності. Остання у свою чергу здійснюється дискурсивним мисленням.

Іммануїл Кант (1724 - 1804) -основоположник німецького класичного ідеалізму - підпорядковує філософське вчення про інтуїцію пошуку нової методології. Доступна людині інтуїція існує вже не як безпосереднє споглядання розуму, а як чуттєвість, апріорні форми якої - простір і час. Іншими словами, інтуїція - це пасивна здатність сприйняття.

Інших контурів набуває вчення про інтуїцію в епоху імперіалізму. Інтелектуальне пізнання піддається критичному розгляду. Інтуїція вже виступає не як форма інтелектуального пізнання. Навпаки, її протиставляють розуму і інтелекту.

Поступово інтуїція як форма знання починає втрачати реалістичні контури і спрямовується в сферу містичних одкровень. Своє логічне завершення ця тенденція отримала в період кризи і деградації буржуазно-ідеалістичної філософії - в системі інтуїтивізму.

Пізнавальна роль інтуїції і її форми

Інтуїція найчастіше використовувалася як засіб для обґрунтування різних філософських систем ідеалістичного толку, причому у кожному конкретному випадку зміст, що вкладається в це поняття, набував різного сенсу. Проблема інтуїції - стикова проблема, що стала предметом вивчення таких наук, як філософія, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності і інших. Звідси - різні підходи до розробки проблеми і численні значення поняття “інтуїція”.

Довгий час монополією на інтуїцію володів ірраціоналізм, оголошуючи її таємничим, надприродним способом збагнення істини, що не піддається ніякому раціональному дозволу.

Багатозначність терміну “інтуїція” пов'язана не тільки з складністю самого предмету вивчення, але і до певної міри з тим, що “сам предмет довгий час був годівницею шарлатанів. Забратися в цей заповідник наважаться тільки ті з учених, чия допитливість переважує неспокій про підтримку своєї репутації” (Бунге М. Интуиция і наука. М., 1967, с.124).

Інтуїція, так само як і інші форми пізнання, здійснюється неусвідомлено і не є автономним способом пізнання, що йде в обхід відчуттю, уявленню і мисленню”. Іншими словами, інтуїція існує тільки в щонайтіснішому діалектичному взаємозв'язку з відомими формами пізнання, виконуючи при цьому важливу функцію їх прискореного протікання. Проте все це не дає можливості розкрити власну гносеологічну природу інтуїції. Інтуїція не є несвідомим процесом, хоча вона заснована на неусвідомленому віддзеркаленні. І єдина її відмінність від інших форм пізнання це те, що інтуїція - завжди неусвідомлений процес, хоча в тенденції прагнучий до усвідомлення.

Кріптогноза - це свого роду зашифроване знання. А ключ від нього - в інтуїції.

Об'єм кріптогнози визначається двома чинниками: 1. Загальною сумою знань, придбаних людством на даному етапі історичної практики. 2. Сумою знань, яку має в своєму розпорядженні той або інший учений.

Тільки на основі цих чинників можливе накопичення кріптогнози. Остання відрізняється від наявного знання тим, що його накопичення і використання відбуваються за допомогою неусвідомлених і інтуїтивних процесів.

Бунге розглядає найбільш значення терміну, що часто вживаються, інтуїція, такі, як швидке сприйняття, уява, скорочена аргументація і здорова думка. Він розрізняє перш за все плотська і інтелектуальна інтуїції.

Плотська інтуїція, по Бунге, має наступні форми:

1.Інтуїція як сприйняття.

А. Інтуїція як сприйняття виражається в процесі швидкого ототожнення предмету, явища або знаку.

Б. Ясне розуміння значення і взаємовідношення або знаку.

У. Здатність інтерпретації.

2. Інтуїція як уява.

А. Здатність уявлення або геометрична інтуїція.

Б. Здатність утворення метафор: уміння показати часткову тотожність ознак або функцій, або повну формальну або структурну тотожність в іншому різних об'єктів.

В. Творча уява

Інтелектуальну інтуїцію (інтуїцію як розум) Бузі класифікує таким чином:

1.Інтуїція як розум.

А. Швидкий висновок - стрімкий перехід від одних тверджень до інших, іноді з швидким проскакуванням окремих ланок.

Б. Здатність до синтезу або узагальнене сприйняття.

В. Здоровий глузд - думка, що заснована на буденному знанні і не спирається на спеціальні знання або методи, або що обмежується пройденими етапами наукового знання.

2.Інтуїція як оцінка.

А. Здравое думка, фронезіс (практична мудрість), проникливість або проникнення: умін-ня швидко і правильно оцінювати важливість і значення проблеми, правдоподібність теорії, за-стосовність і надійність методу і корисність дії.

Б. Интеллектуальная інтуїція як звичайний спосіб мислення.

Такі, на думку Бунге, основні різновиди інтуїції. Автор робить спробу систематизувати найбільш значення інтуїції, що часто вживаються, серед нескінченної ієрархії трактувань цього поняття. Проте його систематизація не завжди послідовна.

Головна мета всього дослідження Бунге полягає в тому, щоб розкрити величезну евристичну роль інтуїції як необхідного моменту в процесі пізнавальної діяльності ученого. У цьому плані його робота є відомою цінністю. Завдяки цьому дослідженню намічені основні підходи до вивчення проблеми, що забезпечують конструктивне відношення до останньої. На думку Бунге, цей конструктивний підхід включає:

1.Ретельний аналіз численних значень терміну “інтуїція” і обережне користування їм.

2.Емпіричний і теоретичний аналіз інтуїції в рамках наукової психології.

3.Уточнення результатів інтуїції за допомогою класифікуючої, збагачуючої і додаючої чі-ткість розробки понять (Бунге М. Интуиция і наука. М., 1967, з. 150-151).

Інтуїтивне пізнання

Об'єктивним джерелом дії інтуїції є кріптогноза. Її використання відноситься до особливої специфічної області пізнання - до інтуїтивного пізнання. Під інтуїтивним пізнанням розуміється сфера пізнання, де процес накопичення і перетворення знання здійснюється за допомогою різних форм інтуїції, що діють на рівні неусвідомленої взаємодії плотського і логічного пізнання. При цьому необхідно відзначити, що інтуїція як форма пізнавального процесу виражається в двох основних моментах. Їх розділення принципове: воно приводить до суперечності і багатозначності трактувань інтуїції.

По-перше, інтуїція - це здібність людської свідомості до прискореного, раптового переходу від старих форм знання до нових, в основі якої лежить попередня історична практика і індивідуальний досвід дослідника.

По-друге, інтуїція - це специфічний спосіб взаємодії плотського і логічного в пізнанні, заснований на використанні даних кріптогнози, і результати її дії можуть виступати як певного роду знання, що іменується “інтуїтивним знанням” і використовуване в науці з урахуванням подальшої експериментальної перевірки.

Перше визначення відноситься до аналізу інтуїції як якогось психологічного феномена. Друге - до гносеологічного аналізу.

Отже, місце інтуїції в науковому пізнанні визначається сферою взаємодії плотського і логічного пізнання. Тут і виявляється дія інтуїції як процесу. Це взаємодію інакше можна було б назвати інтуїтивним пізнанням.

Інтуїтивне пізнання - це важлива сфера людського пізнання, що відноситься до області як наукового, так і ненаукового пізнання.

До найбільш характерних рис наукової інтуїції належать:

1.Принципова неможливість отримання шуканого результату за допомогою плотського пізнання навколишнього світу.

2.Принципова неможливість отримання шуканого результату за допомогою прямого логічного висновку.

3.Несвідома упевненість в абсолютній істинності результату.

4.Раптовість і несподіванка отриманого результату.

5.Безпосередня очевидність результату.

6.Неосознаність механізмів творчого акту, шляхів і методів, що привели ученого від початкової постановки проблеми до готового результату.

7.Надзвичайна легкість, неймовірна простота і швидкість пройденого шляху від початкових посилок до відкриття.

8.Яскраво виражене відчуття самозадоволення від здійснення процесу інтуїції і глибокого задоволення від отриманого результату.

Особливість інтуїтивного пізнання полягає в тому, що по своїй гносеологічній суті воно - преобразовательне, комбінаторне пізнання, результатів якого виступає інтуїтивне знання.

Проблема інтуїції має багатющу філософську спадщину. Мабуть, небагато філософських проблем в своєму розвитку зазнавали такі якісні зміни і піддавалися аналізу представників самих різних областей знання. Питання про інтуїцію часто виявлялося предметом гострої боротьби між представниками матеріалізму і ідеалізму. Навколо нього утворився цілий круговорот концепцій, що нерідко виключали один одного. Але без урахування історико-філософських традицій неможливо було б осмислити складну еволюцію поглядів на природу інтуїції і створити наукове діалектико-матеріалістичне уявлення про неї. Таким чином, історико-філософський аналіз в дослідженні проблеми інтуїції представляється логічно цілком виправданим.

Інтуїція піддається експериментальному вивченню. З робіт, присвячених дослідженню інтуїції за допомогою експерименту, можна виділити праці радянського психолога Я.А. Пономарева, американського психолога Олтона, румунського психолога До. Факуоара.

Інтуїція в творчому процесі

Причетність інтуїції до творчого процесу стала для багатьох дослідників такою очевидною, що перетворилася на умову і початковий пункт позитивного рішення як тій, так і іншої проблеми. Один з основоположників теорії творчості, А. Пуанкаре прямо заявляв, що від вирішення проблеми інтуїції залежить успіх в розкритті таємниці наукової творчості і кінець кінцем - прогрес науки. Б.М. Кедрів стверджує, що інтуїцію можна пізнати і належним чином оцінити лише в ланцюзі творчого процесу.

Питання про співвідношення творчого і інтуїтивного в значній мірі ускладнюється тим, що зміст самого поняття “творчість” залишається навряд чи змістовнішим, ніж поняття “інтуїція”.

Творчість є соціально історичним продуктом, не віддільним від поняття праці, пов'язаним з ним і історично і логічно. Творчість може бути як у великому, так і в малому; воно не залежить від масштабів діяльності, але разом з тим неможливо без вищого ступеня усвідомлення цілей і завдань цієї діяльності. Творчий процес детермінований самою природою людського мислення і є якісно вищою його формою.

До певної міри це відноситься і до інтуїції, як елементу творчого мислення. Звичайно, не всяке інтуїтивне є творче в справжньому сенсі цього слова, але творчість як таке не може бути без “інтуїтивних прозрінь”, припущень, припущень. “Безінтуїтивна творчість” - не більше ніж психічна ілюзія.

Нові знання, які не витікають із здобутих раніше систем правив, можуть бути отримані евристично, шляхом творчого пошуку, не гарантуючи наперед успіху: що шукає нове повинен бути готовий до того, що його пошуки можуть кінчитися невдачею.

У інтуїції тісно стуляються мислення, відчуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки.