logo search
Sotsiologiya

26. Специфіка соціологічного підходу до дослідження особистості.

Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а системою, що має складну структуру.

Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним з наслідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взаємодії творить групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.

У соціології особистість розглядається не як продукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.

Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики.

Соціальне не протистоїть біологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілесну організацію, в якій запрограмована можливість її універсального соціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людські біологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом.

Особистість вивчається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі.

Можна погодитися з визначенням, яке дав Ядов:“Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін, - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.