11.2 Эволюционизм г.Спенсера

КАРТИНА еволюційного вивчення культури була б неповною без знайомства з ще однією впливовою фігурою - Г. Спенсером. Г. Спенсер (1820-1903) - англійський філософ, біолог, психолог і соціолог - головний акцент у своїх теоретичних побудовах робив на аналізі того, як розвиваються суспільства. Основою для його концепції, найбільш повно викладена у фундаментальній праці "Основи соціології" (1876-1896), служив багатющий етнографічний матеріал. Він не був прихильником одностайної лінійного прогресу, відповідно до якого "різні форми суспільства, представлені дикими і цивілізованими племенами на всій земній кулі, становлять лише різні ступені однієї і тієї ж форми". Г. Спенсер вважав, що "істина полягає скоріше в тому, що соціальні типи, подібно типами індивідуальних організмів, не утворюють відомого ряду, але розподіляються тільки на розходяться і розгалужуються групи" (8). Основна ідея Спенсера: аналогія суспільства і організму. Суспільство, і відповідно різні типи культур, він розумів як якогось "сверхорганізм", який здійснює "надорганічнім" розвиток. Культури, або суспільства, розвиваються під впливом зовнішніх чинників (вплив географічного середовища та сусідніх культур) і внутрішніх факторів (фізична природа людини, диференціація рас, різноманітність психічних якостей). Він одним з перших висловив гіпотезу про те, що "відсталі" культури були створені людьми фізично, розумово і морально нерозвиненими.

Будь-яке розвинуте суспільство, по Спенсеру, має три системи органів. Підтримуюча система забезпечує виробництво необхідних продуктів, які поширює розподільна система. Регулятивна система здійснює підпорядкування частин, елементів культури цілого. Спенсер вважав, що існують специфічні частини суспільства, або інститути культури: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові.

Аналізуючи процес розвитку в історії, Г. Спенсер виділяв дві основні його частини: диференціацію та інтеграцію. Розвиток починається з кількісного зростання - збільшен-ня обсягу і числа складових елементів культури. Кількісне зростання веде до функціональної та структурної диференціації цілого ("сверхорганізм", культури). Ці структурні частини стають все більш несхожими, починають виконувати спеціалізовані функції і вимагають якогось механізму узгодженості у вигляді різних культурних установлень. На думку Г. Спенсера, розвиток культур в цілому йде в напрямку їх інтеграції, об'єднання в певну цілісність. Г. Спенсер ввів у науковий обіг поняття "структура" (суспільства, культури), "функція", "культурний інститут". Його вважають також попередником функціоналізму у вивченні культур.

Проаналізувавши перші теорії культури, хотілося б підкреслити одну обставину. Та чи інша теорія культури, будучи якийсь час популярною, не пропадає безслідно, подібно зниклим культурам. Вона просто йде на другий план, займає свою "екологічну нішу" у культурології. Таким чином сам процес розвитку теорій культур не є лінійним і не є перехід від одних типів пояснення до інших. Це багатоспрямованих процес, нерідко паралельного розвитку концепцій культур. Саме завдяки сукупності всіх підходів і напрямків розвивалася культурологія.

На початку XX ст. еволюціонізм втратив домінуюче положення в культурології. Він виконав своє призначення - затвердив новий погляд на розвиток культур, і особливо на еволюцію такого їх важливого елемента, як релігія. Ідеї еволюціонізму в наступну епоху знову і знову затребувані дослідниками культур. Вони склали основу концепції засновника культурології Л. Уайта, в оновленому вигляді постали в теорії Дж. Стьюард і М. Салінса.