logo
Sotsiologiya

12. 19 Соціологія Парсонса

Серед представників третього (за М. Елброу) етапу розвитку соціології, мабуть, важко знайти вченого, який би справив більший вплив на розвиток соціологічної теорії ХХ століття, ніж Толкотт Парсонс (1902-1979). Його ідеї домінували у англомовній соціологічній теорії досить тривалий час: з кінця другої світової війни до середини 60-х років. Проте і після цього періоду аж до сьогодні вони продовжують здійснювати досить помітний вплив на соціологічну думку.

Вже з перших своїх праць Т. Парсонс (на противагу пануючому у американській соціології емпіризму) стверджував першочергову необхідність розвитку соціологічної теорії. При цьому вчений вважав, що теорія не виникає сама по собі завдяки узагальненню емпіричних даних, більш того, ці дані у певному розумінні самі є похідними від теорії.

Специфіка соціологічної концепції Парсонса полягає в тому, що, по-перше, його теоретична система стосується не тільки соціології, а й усіх соціальних наук (кожна з них посідає в його теорії особливе місце та певним чином співвідноситься з соціологічною); по-друге, соціологічне теоретизування американського вченого відрізняється високим рівнем абстракції та спрямованістю на створення „загальної соціологічної теорії”; по-третє, наукові пошуки Парсонса були орієнтовані на синтез усього цінного, що було накопичено у соціальних науках минулих часів, що спонукало його до нового прочитання соціологічної класики (творів М. Вебера, В. Парето, Е. Дюркгейма та інших).

Свою соціологічну теорію Парсонс будував, виходячи з принципу „аналітичного реалізму”. При цьому американський вчений додержувався точки зору, що розробка теорії повинна починатися з понятійного апарату, абстрагованого від емпіричної дійсності, але водночас здатного репрезентувати найістотніші риси „справжнього світу”. Отже, побудова соціологічної теорії, за Парсонсом, - це конструювання її з аналітичних елементів, так би мовити „очищених” від конкретної соціальної та історичної форми. Така стратегія розвитку теорії була викладена Парсонсом у його праці „Структура соціальної дії” (1937 р.). В цій та інших роботах Парсонс розглядає соціологію як науку, що спрямована на розробку аналітичної теорії систем соціальної дії. За Парсонсом, соціальна дія містить множинність дійових осіб, взаємно орієнтованих на дії одна одної та інтегрованих на ґрунті загальних цінностей. Структуру соціальної дії американський соціолог описує у таких поняттях, як „дійова особа” („актор”), „нормативні принципи орієнтації”, „мета”, „ситуація”, „інша дійова особа”, „взаємні орієнтації”, „цінності”.

Важливе місце у соціологічній теорії Парсонса займає концепція соціальної системи, під якою він розуміє певну диференціацію соціальних ролей та позицій, пов’язаних з ними прав і обов’язків, а також загальних цінностей і норм. Соціальну систему Парсонс вважає складовою частиною більш загальної системи дії. При цьому він виділяє ще три складові останньої: систему культури, систему особистості та систему поведінкового організму. Виокремлення перелічених систем було здійснено американським вченим за характерними для них функціями. Для свого існування система дії повинна задовольняти чотири функціональні вимоги: здатність до адаптації, досягнення мети, інтеграції і збереження взірця.

Функцію інтеграції, за Парсонсом, виконує соціальна система, (завдяки організації соціальних відношень поміж „акторами” і колективами), функцію збереження взірця – система культури, яка створює комплекси символічних значень, здійснює їх структурування, використання, збереження й зміну; функцію досягнення мети – система особистості (як агент процесів дії, а звідси – реалізації культурних принципів і вимог); функцію адаптації – система поведінкового організму (завдяки зосередженню людських здатностей адаптуватися до вимог фізичного та біологічного оточення).

Відповідаючи на питання про те, як виживають соціальні системи, Парсонс виокремлює механізми, які допомагають інтеграції індивіда до соціальної системи – це механізми соціалізації та соціального контролю.

Соціалізація забезпечує інтериорізацію системою особистості культурних взірців (мови, цінностей, норм, ідей, символів тощо) та засвоєння нею тих чи тих соціальних ролей. Завдяки механізмам соціального контролю у соціальних системах зменшуються напруження та відхилення. За Парсонсом, соціалізація та соціальний контроль вирішують інтегративні проблеми соціальних систем. В цілому американський соціолог зосереджував увагу на соціальному порядку, рівновазі, цінностях і нормах, які закріплювали соціальні системи, надаючи меншого значення аналізу соціальних змін. Тільки в останні роки своєї творчості Парсонс звертається до проблеми соціальної еволюції, розглядаючи її в контексті теорії дії та системної теорії. Еволюція, згідно Парсонсу, виявляється у збільшенні адаптаційної здатності суспільства, що досягається завдяки процесам диференціації та інтеграції. Диференціація обумовлена виникненням у суспільстві нових функцій та відповідних їм нових ролей і груп. У свою чергу, це створює проблеми координації, які вирішуються створенням нових систем цінностей, пристосованих до нових, більш складних відносин.

Парсонс виділяє три етапи еволюції і відповідно три типи суспільства: примітивне, перехідне та сучасне. На кожному етапі еволюції, підкреслює вчений, виникають нові проблеми інтеграції між суспільством і культурою. У процесі еволюції, за Парсонсом, підвищується роль та значення культури в збереженні та розвиткові різноманітних інституціональних взірців. Отже, соціальна еволюція, на думку американського соціолога, – це прогресуюче утвердження культури у соціальному житті людини. Структурно-функціональна теорія Парсонса, безперечно, й сьогодні допомагає дослідникам у аналізі складних і суперечливих соціальних проблем.

Основні праці Т. Парсонса: „Структура соціальної дії” (1937), „Соціальна система” (1951), „До створення загальної теорії дії” (1951, у співавторстві з Шилзом),”Економіка і суспільство” (1956, у співавторстві з Н. Смелзером) „Соціальна структура і особистість” (1964), „Суспільство: еволюційні і порівняльні перспективи” (1966), „Соціальна система і еволюція теорії дії” (1977), „Теорія дії і умови людського існування” (1978).