43Класоподібні групи( класи, касти, стани, характеристика)

Існування класів (і класоподібних груп) пов'язано з фундаментальною властивістю соціального простору – ієрархічністю й соціальною нерівністю. Статеві, вікові, професійні, етнічні ознаки в залежності від культури, традицій, законів суспільства також можуть бути чинниками стратифікації та ієрархії. Але це є певним соціальним нашаруванням, доповненням до їх природних властивостей і функцій. Натомість головна функція класових стосунків саме й полягає в "утриманні" ієрархії. Соціальні класи – історично "молоді" спільності. Але різні системи стратифікації, класоподібні групи сягають давніх давен.

Касти, рабство, стани. Класична кастова система нерівності склалася на території стародавньої Індії. В "Законах Ману" (1200 р. до н.е.) зафіксована чітка кастова структура з розподілом поміж групами статусів, привілеїв, функцій. Провідну роль у суспільстві грали жреці-брахмани, другий за рангом статус закріплювався за воїнами-кшатріями; і першим, і другим повинні були коритися селяни, ремісники, торгівці, які становили касту вайшия; нарешті, остання каста – шудри – мусила смиренно коритися усім і виконувати роль служників. Брахману заборонялися фізичні контакти з шудру – ось чому останні отримали назву "недоторкані". В "Законах Ману" стверджувалося, що Бог зробив брахмана, кшатрія, вайшия, шудру відповідно зі своїх уст, рук, стегон і підошви для того, щоб суспільство процвітало. Категорично заборонявся перехід з однієї касти в іншу, а також – займатися невластивою роботою. Людина народжувалася, одружувалася й закінчувала свій вік в межах своєї касти. Слово "каста", до речі, не індійського, а португальського походження, воно тлумачиться як "чистий рід".

Індійські провідники були мудрі люди: свого часу вони створили стабільну стратифікаційну структуру, яка забезпечувала порядок, легкість управління, передбачуваність подій, а до того – була ще й легітимною з точки зору індуських вірувань, релігії, традиції. Але вони не враховували однієї обставини: відсутність вертикальної мобільності призводить до зупинки розвитку й застійних явищ. Саме такі наслідки спіткали індійське суспільство – воно перетворилося на легку здобич англійських колонізаторів, бо, як з'ясувалося, європейська цивілізація далеко випередила стародавню культуру.

Рабство існувало на протязі багатьох віків і було поширене в різних суспільствах. Тільки в XIX ст. рабство було скасоване на Американському континенті. Воно суттєво відрізнялося від кастової системи тим, що в рабство можна було обернути вільну людину, але водночас раб мав шанс потрапити на волю, тобто змінити свій статус. В Україні рабство ніколи не було поширене, проте українці його добре знали. Ще не так давно, за часів існування Кримського ханства, майже кожного року з півдня на Україну робили набіги татарські загони. Головна їх ціль полягала в грабунку й захопленні людей (тому татари отримали в Україні назву людоловів). Бранці – молоді чоловіки та жінки – врешті-решт потрапляли на невільницькі ринки, де торгували людьми, бо вони вже мали статус рабів. Якщо сім'я, захопленого у полон, була заможною, вона розшукувала свого родича, щоб викупити його за гроші. Українську дівчину Анастасію Лісовську спіткала особлива доля – її було продано в служниці до палацу турецького султану. Вона стала дружиною могутнього султану Сулеймана Великого (1520–1566), з яким прожила в моногамному шлюбі усе життя і була широко знана в Європі й Азії як Роксолана. Цей історичний приклад свідчить про те, що тимчасове рабство не завадило цій жінці зайняти найвищу сходинку у тогочасному соціальному просторі – таке неможливо уявити в ме­жах кастової стратифікації. Раб розглядався як "рухоме майно", що можна було придбати за гроші, або продати; як знаряддя праці, що повинне приносити хазяїну прибуток. Натомість рабська праця залиша­лася малоефективною, вона застосовувалася в примітивних аграрних суспільствах.

У феодальну епоху люди розподілялися за станами. Класичним в цьому відношенні було французьке суспільство, яке поділялося на три групи. Перший стан утворювала аристократія, шляхтичі; другий – като­лицьке духовенство; третій – усі інші (вільні селяни, міські ремісники, купці, буржуазія). Верхівку українського суспільства складала стара аристократія – нащадки князів та бояр часів Київської Русі; існувала українсько-польська шляхта, що володіла маєтками і була наділена різними привілеями; окремий стан утворило козацтво, яке також мало свою ієрархію – старшинство; більшість населення складали селяни (гречкосії) та міщани; існував і стан кріпацтва.

Станова система не була такою жорсткою, як кастова, або рабство – допускалась (хоча" і була дуже обмеженою) вертикальна мобільність. Наприклад, траплялися випадки міжстанових шлюбів, а багатство "відчиняло двері на гору" (так вчинили брати Ротшильди, яким австрійський уряд надав баронство в обмін на великі кредити). Почесного титулу і відповідний стан можна було отримати за геройський вчинок на війні, а в Російській імперії дворянство надавалося навіть тим, хто успішно закінчив університет (але цей титул не можна було передати у спадщину).

Велика Французька й інші революції, нові демократичні конституції скасували станову систему. Було урочисто проголошено: усі люди народжуються вільними й рівними; існують природні права людини, які не можна відміняти і порушувати. Та чи запанувала з тих часів рівність? Ні, але система стратифікації трансформувалася в розподіл людей за соціальними класами.

1.2. Сутність класової системи. Соціальний клас – це велика група, яка об'єднує людей, що мають близький статус і займають відповідну позицію в соціальній ієрархії. Соціальні класи формально – відкриті групи, бо в сучасних суспільствах не існує заборон на верти­кальну мобільність, юридично класова належність не фіксується, хоча люди її відчувають і здатні ідентифікувати своє соціальне становище з тим чи іншим класом. Належність до касти, рабство, або стан людини у середньовіччі успадкоємлювалися, тобто батьківський статус здебільшого автоматично переносився на дитину від дня її народження. Статус в межах класової системи так не передається і не закріплюється. Навіть у заможній буржуазній родині син, або донька, повинні певним чином досягти свого статусу: отримати освіту, зайняти становище, перебрати на себе батьківську справу, або започаткувати власну. Отже, соціальні статуси поділяються на успадковані й досягнуті.

Соціальні класи появилися ще тоді, коли панували інші стратифікаційні системи. Наприклад, видатний грецький реформатор Салон у 594 р. до н.е. поділив громадян на чотири розряди в залежності від рівня їх прибутку, вираженого у кількості зерна, оливкової олії, вина тощо. Сервій Туллій, що царював у Римі в 578–533 р. до н.е., зробив перепис громадян і розбив їх на цензи (сеnseo – роблю опис, перепис). Давньоримське суспільство таким чином склали п'ять класів громадян, що відрізнялися вартістю майна, і пролетарі (ргоles), які не потрапили до жодного класу. Кожний клас отримав статус відповідно до податкового тягаря і суспільних обов'язків. Наприклад, перший клас громадян мусив озброювати і виставляти 98 центурій; за це йому "належало" 98 місць у комісіях (представницький орган управління). А пролетарі споряджали одну центурію, нестройову, і мали лише один голос у народних зборах.

Заходи стародавніх реформаторів мали величезне значення: вони остаточно зруйнували родову систему, коли суспільство поділялося на кровноспоріднені групи, а натомість утвердили територіальну організацію з вертикальним розподілом на економічні спільності. Нові групи дуже нагадували сучасні соціальні класи, але сьогодні ніхто не встановлює майнові цензи та не визначає конкретні межі розподілу людей. Системи Салона і Туллія показали важливу рису класових стосунків: в їх основі покладені не безпосередні людські зв'язки типу "раб – хазяїн", а об'єктивні, перш за все, економічні чинники. Останні визначають позицію в стратифікаційній піраміді, репутацію суб'єктів, стиль життя, особливості поведінки й стосунку з іншими людьми.