87. Соціологія управління: об’єкт, предмет та основні напрямки досліджень.

Соціологія управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси в суспільстві, а також соціальні відносини, що з цим зв’язані.

Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Соціологія управління — міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні та інші підходи до управління.Управління соціально-економічними процесами зв’язане з господарськоорганізаторською функцією і має давню історію.

Уже із зародженням суспільства люди ставили перед собою певні цілі і завдання. Отже, уже тоді виникала потреба в забезпеченні відповідної організації управлінської праці.

Вивчення та використання багатого досвіду організації управління, безумовно, сприятиме досягненню ліпших результатів.

Становлення соціології управління пройшло кілька етапів. Досить докладно були розглянуті принципи «фордизму», «тейлоризму», доктрини «людських стосунків» Е. Мейо.

Залишається додати, що з метою подолання обмеженості названих теорій виникла так звана емпірична школа теорії організації та управління, яку ще називають «менеджеризмом».

Згідно цієї соціологічної концепції вирішальна роль в економічному житті сучасного суспільства переходить від власників капіталу і засобів виробництва до управлінців виробництвом (менеджерів).

Відомий американський соціолог Ф. Херцберг уважає, що індустріальна соціологія на Заході у розвитку вчення про виробничу поведінку працівника пройшла три парадигми: науковий менеджмент, менеджмент людських стосунків і ситуативний менеджмент. Вітчизняний менеджмент має певні особливості.

Специфіка управління в сфері соціально-політичних відносин полягає в тім, що для характеристики цієї діяльності не досить кількісних показників — кількості партій, активних виборців тощо.

Управлінці — категорія специфічна. Вони посідають цілком визначене місце в основній суспільній підсистемі-виробництві і відіграють у ньому значну роль. Проте у зв’язку з тим, що оплату їхньої праці не завжди вдається поставити в залежність від її результатів, склалася особлива практика отримання управлінцями своєї частки національного доходу. Відомо, що виробництво будь-якого виробу потребує суспільно необхідних затрат праці.