12.20 Мертон

Ще одним видатним представником структурно-функціонального напрямку у соціології цього періоду є Роберт Кінг Мертон (1910-2003). Учень П. Сорокіна та Т. Парсонса, він вважає, що функціоналізм є основним, якщо не єдиним способом мислення, який може бути застосованим у соціології як самостійній галузі знання.

Головною темою майже всіх його робіт є тема соціальної структури та її впливу на соціальну дію. На відміну від Парсонса, Мертон приділяв значно більше уваги емпіричному вивченню соціальної реальності. Лише після цього, вважав він, необхідно займатися теоретизуванням. Критикуючи свого вчителя за абстрактний характер його теорії, Мертон наполягає на необхідності розробки так званих „теорій середнього рівня”, які б відігравали роль своєрідного „з'єднувального мосту” між емпіричними дослідженнями та теоретичними абстракціями на зразок концепції Парсонса.

Мертон піддавав критиці положення Парсонса про функціональну єдність соціальної системи та запропонував ввести до наукового обігу поняття ”дисфункції”, яке відображує негативні наслідки впливу однієї частини системи на іншу, а також демонструє ступінь інтегрованості тієї чи тієї соціальної системи. Крім того, Мертон вводить поняття „явної” та „прихованої” (латентної) функцій.

Проте критика Мертоном попереднього функціонального аналізу не заважає йому поділяти основні положення класиків соціології, в тому числі Парсонса, щодо, наприклад, сутності суспільства, яке він визнає як специфічний вид об’єктивної реальності.

Соціальні явища він розглядає перш за все як структури, які визначають поведінку людей, обмежують їх раціональний вибір. Доповненням Мертона до функціонального аналізу парсонівського типу є його розуміння того, що соціальні структури, будучи диференційовані, можуть спричиняти соціальні конфлікти, водночас вони сприяють як змінам елементів структури, та й її самої. Дослідженню дисфункціональних явищ, які виникають внаслідок напруженості і протиріч у соціальній структурі, присвячена робота Мертона „Соціальна структура і аномія”, де він аналізує різні типи поведінкових реакцій на деформації соціальної структури: „конформізм”, „інновація”, „ритуалізм”, „ретритизм”, „заколот”.

Заслугою Мертона є розробка основ соціологічного аналізу науки як соціального інституту з притаманними йому ціннісно-нормативними регулятивами: „універсалізмом”, „загальністю”, „безкорисністю” та „організованим скептицизмом”.

У 40-60 роки минулого сторіччя під керівництвом Мертона були здійснені чисельні емпіричні дослідження у галузі соціології науки, соціології засобів масової комунікації, міжособистісних відносин, соціології медицини, соціальної стратифікації, бюрократії, соціології професій тощо.

Основні праці Р. Мертона: "Соціальна теорія та соціальна структура" (1957, 1968), "Про теоретичну соціологію" (1967), "Соціологія науки" (1973), "Структурний аналіз у соціології" (1975), "Підходи до вивчення соціальної структури" (1975).