58.Соціальний контроль та його різновиди

Соціальний контроль- це особливий механізм соціальної регуляції поведінки й підтримки громадського порядку.Він включає два головні елементи : норми і санкції. Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкції - привести у відповідність до соціальної норми поведінку людини, застерегти її від порушень.

Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості і безперервності суспільного життя. Санкції бувають: позитивні, негативні, з огляду на зміст суспільних вимог.

Позитивні санкції:

-            Формальні позитивні санкції – публічне схвалення з боку влади, вручення почесної премії, грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам’ятників тощо;

-            Неформальні позитивні санкції – слава, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.

Негативні санкції:

-            покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув’язнення, позбавлення громадських прав, конфіскація майна, тощо);

-            Неформальні негативні санкції – громадських осуд огуда, висловлення подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо).

Види соціального контролю:бувають зовнішні, внутрішні, взаємні.

За зовнішнього контролю його суб'єкт не залучений до безпосередньо контрольованої системи відносин і діяльності, а знаходиться поза цією системою. Взаємний контроль виникає в ситуації, коли носіями соціально-контрольних функцій є самі суб'єкти організаційно-трудових відносин, що мають рівний статус. Тим самим або доповнюється, або замінюється адміністративний контроль. Контролювати один одного з позиції дисципліни у сфері праці здатні не тільки окремі індивіди, а й цілі групи, якщо вони досить згуртовані на ґрунті матеріального та морального інтересу. Самоконтроль - це специфічний спосіб поведінки суб'єкта, за якого він самостійно (поза зовнішнім примусом) здійснює нагляд за власними діями, поводиться відповідно до суспільно прийнятих норм. Основна перевага

самоконтролю - обмеження необхідності спеціальної контрольної діяльності адміністрації. Крім того, він дає працівнику відчуття свободи, самостійності, особистісної значимості. У деяких випадках самоконтроль більш компетентний.

Самоконтроль має два основних недоліки: кожен працівник в оцінці власної поведінки схильний занижувати соціально-нормативні вимоги, виявляти ліберальність щодо себе; самоконтроль значною мірою - це випадкове явище, він погано передбачуваний та керований, залежить від стану суб'єкта як особистості, виявляється тільки за таких його якостей, як свідомість, моральність, порядність тощо.

Незважаючи на зазначені недоліки, самоконтроль у трудових організаціях цілком реальний і діє на практиці. Цей вид соціального контролю ґрунтується на деяких матеріальних і моральних інтересах.