12.10 Формальна соціологія Зіммеля.

Чистий (формальна) соціологія вивчає форми усуспільнення, які існують в будь-якому з історично відомих товариств, відносно стійкі і повторювані форми міжлюдських взаємодій. Форми соціального життя - це панування, підпорядкування, суперництво, поділ праці, освіта партій, солідарність і т. д. Всі ці форми відтворюються, наповнюючись відповідним змістом, у різного роду групах і соціальних організаціях, як держава, релігійна громада, сім'я, економічне об'єднання і т. д. Зіммель вважав, що чисті формальні поняття мають обмежену цінність, а сам проект Ф. с. лише тоді може бути реалізований, коли ці виявлені чисті форми соціального життя будуть наповнені історичним змістом.

Формальна, або чиста, соціологія прагне, в протилежність всім до цих пір названим напрямам, мати методично однозначно певний об`єкт пізнання і досліджувати його в самостійній конкретній науці за допомогою осн. соціологічній категорії «форми».

Великий внесок у розвиток соціологічного знання зробив сучасник та співвітчизник Макса Вебера німецької соціолог Георг Зіммель (1858-1918) – один із провідних представників філософії життя і автор концепції формальної соціології.

Трактуючи предмет та завдання соціології, Зіммель підкреслював, що у фокусі уваги соціологічного дослідження повинні бути „чисті” форми соціації або соціальної взаємодії. Соціація, за Зіммелем, - це така форма, завдяки якій індивіди та групи різноманітних інтересів утворюють єдність, де вони реалізують ці інтереси. Отже, об’єктом зіммелевської соціології є соціація (соціальна взаємодія), форми якої первинні щодо суспільства в цілому. Зіммель вважав, що форми соціації повинні досліджуватися як самодостатні, а не як елементи суспільного цілого. Соціологію, яка вивчає „чисті” форми соціації, вчений називає „чистою” або „формальною.” Поряд з „чистою” він виділяє ще дві соціології: „загальну”, що розглядається як „соціологічне дослідження історичного життя” в його різноманітних проявах, та „філософську”, що вивчає „епістемологічні і метафізичні аспекти соціології”. Отже, зіммелівський підхід до аналізу суспільства будується на трьохступінчатій пізнавальній моделі (загальна – формальна – філософська соціологія), яка забезпечує єдність філософського, теоретико-соціологічного та конкретно-наукового знання про суспільство.

Основними поняттями формальної соціології Зіммеля є поняття форми та поняття змісту. Співвідношення форми і змісту у контексті соціологічного аналізу, на думку Зіммеля треба розуміти як протиставлення матеріалу соціальної взаємодії, тобто культурно-історичних витворів людської думки, цілей, прагнень, ідеалів індивідів і таких форм-структур даної взаємодії, які найчастіше повторюються і є характерними для всіх культурно-історичних епох. В межах формальної соціології була запропонована така класифікація соціальних форм (чи форм соціації): соціальні процеси, соціальні типи, моделі розвитку.

Важливими для подальшого розвитку соціології були ідеї Зіммеля щодо соціальної диференціації. У своїй концепції соціальної диференціації Зіммель виходить з органічної теорії Смелзера, зокрема, з його розуміння соціальності як процесу трансформації суспільства від невизначеної одноманітності до визначеності (диференціації). За Зіммелем, диференціація суспільства супроводжується збагаченням індивідуальності, сприяє процесу становлення особистості. Водночас збільшується й число суперечливих вимог та норм, що пред’являє індивідові кожне із соціальних кіл, до яких він належить. Це приховує в собі небезпеку внутрішнього індивідуального конфлікту.

Головним висновком Зіммеля у концепції соціальної диференціації є його ідея конфлікту, який, на думку вченого, може мати позитивні наслідки для збереження соціального цілого і його складових. За Зіммелем, конфлікт – це „засіб досягнення своєрідної єдності, навіть якщо вона досягається ціною знищення однієї із сторін, що бере участь у конфлікті”. Як соціальний процес, підкреслював вчений, конфлікт має системний характер, він охоплює все суспільство. На відміну від Маркса, який перш за все підкреслював антагоністичний характер конфліктів, їхню деструктивну роль у суспільстві, Зіммель робить акцент на інтегративних функціях конфліктів.

Така трактова конфлікту поклала початок одному з напрямків сучасної соціологічної теорії – конфліктному функціоналізму.

Значна увага в творчості Зіммеля приділяється й питанням культури. Вчений вважав, що ядро сучасної йому культури визначається впливом двох головних факторів – грошей та інтелекту. У цьому контексті, за Зіммелем, історія суспільства має вигляд власне історії наростаючої інтелектуалізації (і, як наслідок, раціоналізації) соціального життя й поглиблення принципів грошового господарства. В цілому сучасній культурі, вважав Зіммель, притаманне відокремлення від безпосереднього життя, що породжується наростаючим поділом праці та спеціалізацією всіх сфер та аспектів життя і культури. „Конфлікт і трагедія культури”, на думку німецького соціолога, зумовлюється саме цим.

Соціологічна спадщина Зіммеля, безумовно, актуальна в теоретичному відношенні і може застосовуватись до аналізу багатьох процесів сучасного суспільства.