38 Проблеми відчуження особистості.

Проблема відчуження особистості завжди була предметом дослідження юридичних наук. Згадки про даний феномен вперше зустрічаємо в філософів Стародавньої Греції, а саме Платона, Аристотеля, Геракліта, які розглядали проблеми світогляду та світосприйняття в контексті відчуження. Зокрема, Аристотель, використовуючи термін „відчуження”, роздумує над втратою, невідповідністю яких-небудь якісних характеристик сутності предмета або явища.

Проблема відчуження вивчалася й середньовічними філософами. В концепціях Августина Блаженного, Фоми Аквінського описуються не лише акт створення світу Богом шляхом відчуження, але й антропологічний аспект відлучення в акті гріхопадіння. У філософії Просвітництва та Нового часу в працях таких вчених, як Гельвецій¹, Ж.-Ж. Руссо², Дж. Локк³, Т. Гоббс⁴, відчуження розглядається в політичному та юридичному аспектах в контексті аналізу прав та свобод громадян в державі.

В подальшому теорія відчуження знайшла свій розвиток у філософських концепціях Г. Гегеля та Карла Маркса.

У своїй теорії Георг Гегель використовує три підходи до розуміння відчуження. По-перше, ідея відчуження Духу (Ідеї), що виходить поза себе, і стає чимось іншим, чужим для своєї сутності (стає матеріальною річчю). По-друге, відчуження людини від її власної сутності, що походить від концепцій грішної людини. Третій підхід запозичений у Школи природного права і суспільного договору, де відчуження в розуміється як передача прав.

В контексті фрейдівського вчення відчуження природного людського єства тлумачиться як непримиренний конфлікт між природою людини та формою її суспільного існування. Результатом відчуженого існування людини стає невротичний стан. Відзначено, що подолання наслідків відчуження З.Фрейд вбачав у відновленні свідомості шляхом застосування методів психоаналізу.

Теорія відчуження Е. Фромма вважається найбільш «соціалізованим» ученням неофройдизму. Втрату зв'язків із світом та з іншими людьми Е. Фромм називає відчуженням, «негативною свободою».⁵Такий стан пригнічує людину, адже вона прагне мати певні стосунки з іншими, вступати з ними у взаємодію та спілкування. Але такої можливості навколишній світ не надає індивідові й тому він стає самотнім.

Тема відчуження широко досліджується у сучасній західній філософії, де воно зазвичай пов’язується з науково-технічним прогресом, урбанізацією, міграцією населення, атеїстичним світосприйняттям. В екзистенціональній філософії відчуження уявляється як нігілізм, як всезагальна спустошеність свідомості і втрата ціннісних характеристик буття. Найвища стадія нігілізму означає повне та добровільне самовідчуження людини, спустошеність духу, але вже з усвідомленням коренів абсурдності буття та глибинних причин страху.

У західній соціології у 20-і роки, часто без вживання самого терміну „відчуження” був проаналізований такий його аспект, як соціально-правова аномія (Е. Дюркгейм, Р.К. Мертон). Це поняття виражає відношення людини до соціальних норм, в тому числі і правових, цінностей, втрату їх значущості, що призводить до відхилень в поведінці. Еміль Дюркгейм розглядав аномію як постійний та нормальний стан суспільства.

Щодо соціологічної теорії аномії відомого американського соціолога Р.К. Мертона, то необхідно зазначити наступне. Аномія, за Мертоном, -- особливий морально-психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості, що характеризується розпадом системи «моральних цінностей» і «вакуумом ідеалів».

В українській філософії дослідження феномену відчуження та шляхів його подолання здійснювали такі вчені як В.Г.Табачковський, А.К.Бичко, І.В.Бичко, В.В.Лях, А.Н.Єрмоленко, К.Ю.Райда, В.В.Кізіма, Л.Т.Левчук та багато інших. Дослідженню процесів соціальної глобалізації та трансформації присвячені роботи М.І.Михальченка, М.Ф.Головатого, О.Г.Білоруса, Д.Г.Лук’яненка та інших авторів.