logo search
Sotsiologiya

25. Культурні конфлікти та їх різновиди.

Культура є тим об'єднуючим елементом, який скріпляє будівлю суспільного життя. Це обумовлено не тільки тим, що культура передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації контактів з іншими культурами, але і тим, що культура формує у людей відчуття приналежності до групи. Члени однієї культурної групи, схоже, в більшій мірі розуміються, довіряють і симпатизують один одному, ніж стороннім. Ці загальні для членів групи відчуття відображаються в різних культурних особливостях.

Культура викликає не тільки солідарність, але і конфлікт всередині груп і між ними. Мова як головний елемент культури ілюструє це положення. З одного боку, можливість спілкування сприяє об'єднанню членів соціальної групи: спільна мова об'єднує людей.

З іншого боку, спільна мова "вилучає" з групи тих, хто не знає цієї мови, і навіть тих, хто говорить нею в дешо іншій манері. В будь якому суспільстві є декілька версій мови, так само як і варіацій в жестикуляції, стилях одягу і наборах ціннісних орієнтацій. Все це служить для відособлення соціальних груп і може стати основою групових конфліктів.

Ступінь культурної єдності в теоретичних висновках сучасних соціологів, ймовірно, перебільшений, якщо прийняти до уваги швидкі зміни, які зазнають сучасні суспільства. На думку соціолога Н. Смелзера можна виділити, принаймні, три види культурних конфліктів:

Термін "аномія", який означає руйнування культурної єдності за відсутністю чітких соціальних норм, був вжитий Е. Дюркгеймом ще в 90-ті роки XIX ст. У той час аномія викликалася послабленням впливу релігії і політики, а також впливом зростаючих торгівельно-промислових класів. Ці зміни викликали розпад колись міцної системи етичних цінностей. З тих пір дослідники суспільства неодноразово відзначали, що зростання злочинності, збільшення числа розлучень і т.п. були результатом руйнування культурної єдності, особливо відносно релігійних і сімейних цінностей.

Аномія — це стан хаосу норм і цінностей, зникнення однозначних вказівок про те, як треба поступати; стан суспільства, при якому наступає дезінтеграція і розпад системи норм, які гарантують громадський порядок. Це стан суспільства, в якому значна частина громадян знає існуючі нормативні стандарти поведінки, а також домінуючі в ньому переконання, але не зважає на них і не підкоряється їм в своїх вчинках. За Дюркгеймом, у людини відсутні будь-які "природні" обмеження потреб і бажань. Обмеження носять соціальний характер, тобто встановлюються суспільством через соціальні норми. Пізніше поняття аномії було розширене американським соціологом Р. Мертоном, який пов'язав проблему аномії з невідповідністю між визначеними культурою цілями і доступністю інституціоналізованих засобів їх досягнення.

На початку XX ст. Огборн запропонував ввести до наукового обігу поняття "культурного запізнювання". Воно відбувається, коли зміни матеріальної сфери випереджають можливості нематеріальної культури (звичаї, переконання, філософські системи, закони і форми правління) пристосуватися до них. Як вважає Огборн, результатом цього є постійна невідповідність між матеріальною і нематеріальною культурами, шо породжує безліч поки не розв'язаних соціальних проблем.

Третя форма культурного конфлікту, що тлумачиться як наслідок панування чужої культури, спостерігається в до індустріальних суспільствах, колонізованих європейськими націями. Згідно досліджень Маліновського, ці суспільства мало інтегровані через наявність безлічі суперечливих елементів в їхній культурі. Вивчаючи суспільства Південної Африки, Б. Маліновський відзначив протиборство двох культур, шо мають різну структуру: місцевою і культурою ультра європейських колоніальних держав. Коли європейські цінності "наклались" на місцеві (африканські), в результаті з'явилася не інтеграція, а неприродне, загрожуючи конфліктами змішування двох культур. На думку, Маліновського, ця суміш виглядала нестабільною. Він правильно передбачав тривалу боротьбу між двома культурами навіть після того, як колонії зможуть домогтися незалежності.