13. 28 Неоструктуралізм

Представник старшого покоління структуралістів Ж. Лакан намагається проникнути в структури несвідомого в людській психіці, виходячи із гіпотези про те, що несвідоме структуровано як мова, а отже, надає суб'єкту набір можливостей для вираження його бажань, устремлінь, спонукань. У 70-і рр. структуралізм, підсилений новими ідеями Варта, Деріда, Фуко, отримує назву ностструктуралізму (або неоструктуралізму), який так само як і структуралізм, розглядав мову як єдинопридатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування. 2. «Структурна антропологія» К.Леві-Строса У середині XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Його основні представники: К.Леві-Стросс (нар.1908), Ж.Лакан (1901-1981), М.Фуко (1926-1984), Р.Барт (1915-1980) та ін. Структуралізм - це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури [6, с. 177]. - соціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної структури суспільства, а не на (ролі) окремих діючих осіб, які конструюють суспільство; - головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті – його внутрішня структура. Авторство тексту особливого значення не має важливим є не наміри, бажання того, хто створює текстову реальність, а лише “внутрішня гра значимих складових” (Е Гідденс). Висновки Вивчаючи співвідношення біологічного (природного) і соціального у людській поведінці, Клод Леві-Строс дійшов висновку, що первинним і основним у ній є наявність формальних структур взаємин між людьми - таким чином на поведінку людини найбільший вплив мають символічні форми, традиції і ритуали, прийняті у конкретно цій культурі, так само прийняття певного формального способу спілкування - конкретної мови, що, власне, може визначити суспільні інститути й взаємини у певному соціумі, спроможне, як моделювати і стимулювати їхній розвиток, так і здатне стримувати його, консервуючи певний соціальний рівень суспільства. Водночас учений в жодному разі не відкидає впливу зовнішніх чинників на розвиток соціальних груп.