12.12 Вебер

Макс Вебер (1864-1920) – німецький соціолог, соціальний філософ та історик, засновник розуміючої соціології і теорії соціальної дії.

Соціологічна концепція М. Вебера належить до так званої гуманістичної соціології, головною особливістю якої є її антипозитивістська спрямованість. Представники цього напрямку не вважають соціологічні явища об’єктами, які треба вивчати за допомогою методів природничих наук. Дослідження соціальних явищ, на їх думку, вимагає застосування інших (відмінних від природознавчих) методів пізнання. Суспільство та індивіди, згідно з цим підходом, трактувалися не як „готові” соціальні факти, а як такі, що постають у процесі соціальної інтеракції (взаємодії). Таким чином, предметом гуманістичної соціології є соціальна взаємодія.

За Вебером, не будь-яка взаємодія є соціальною, а тільки така, в якій індивіди беруть участь свідомо, осмислено.

Отже, соціальну взаємодію, вважав Вебер, треба розглядати у контексті значень і смислів, які вкладають у неї її учасники. Відтак аналіз соціальної взаємодії, на думку вченого, потребує розуміння (на відміну від природознавчої процедури, яку застосовували соціологи-позитивісти). Саме тому соціальну теорію М. Вебера називають розуміючою соціологією. Її предметом німецький дослідник вважав соціальну дію. Важливою складовою теорії соціальної дії Вебера є його концепція ідеальних типів. Під ідеальним типом німецький соціолог розумів певну ідеальну модель того, що найбільш корисно людині, що об’єктивно відповідає її інтересам. Ідеальні типи Вебера визначають сутність оптимальних суспільних станів – стану влади, міжособистісного спілкування, індивідуальної та групової свідомості тощо. Вебер вирізняв чотири типи соціальної дії: традиційний, афективний, цілераціональний та цінніснораціональний.

Традиційні дії здійснюються індивідом завдяки тривалій звичці. Афективні базуються на афектах, тобто несвідомих психологічних імпульсах та почуттях. Цілераціональні дії притаманні людині, яка чітко уявляє собі мету дії та засоби її досягнення, а також враховує можливу реакцію інших людей на свої дії. Критерієм раціональності є успіх. Цінніснораціональна дія здійснюється індивідом завдяки його свідомій вірі у етичну, естетичну або релігійну цінність певної поведінки.

Вебер виходив з того, що в історичному процесі зростає ступінь раціональності соціальних дій, особливо це стосується, на його думку, економічної сфери суспільства.

В соціології Вебера значне місце посідає проблема цінностей, зокрема, моральних, політичних, естетичних, релігійних. Вебер визначає цінність як „установку тієї чи іншої історичної епохи”, як „властивий епосі напрямок інтересу”. Така трактовка цінностей має велике значення для реалістичного пояснення свідомості людей, їх соціальної поведінки та діяльності. Вона відіграла важливу роль у розробленій Вебером теорії соціальної дії, про що йшлося вище.

Фахівці у галузі історії соціології вважають Вебера найвидатнішим вченим не тільки своєї епохи, адже його ідеї і сьогодні отримують свій подальший розвиток. Універсальна освіченість Вебера дозволила йому зробити великий внесок не тільки у розвиток соціології, але й у такі галузі знання, як політична економія, право, філософія, історія, релігієзнавство, сінологія, логіка та методологія науки тощо.