15 Базові системні ознаки суспільства та їх характеристика.

Проблема типологізації суспільства залишається дискусійною і в сьогоднішній соціології. У різний час соціологи по-різному підходила до вирішення цієї проблеми,використовуючи різні принципи класифікації суспільств. Так наприклад у марксистській та немарксистській соц.класифікації суспільства на основі такого критерію як спосіб виробництва матеріальних благ в яких включається аналіз виробничих відносин і відносин власності.Відтак все суспільство класифікується на 5 сусп. Економічних формацій:

1. первіснообщинна;

2. рабовласницька;

3. феодальна;

4. капіталістична;

5. комуністична.

Інші соціологи (американська школа) класифікують суспільство на основі критеріїв добування засобів для існування, виокремлюючи

1. суспільство мисливців та збирачів;

2. задовольчі суспільства;

3. )промислові суспільства;

Найбільш поширеною є класифікація на основі критерію домінуючого типу виробництва (Д.Бел та А.Турен) і виокремлюють доінструальні суп. (традиційні), індустріальні, постіндустріальні.

Суспільство складається з множини індивідів, їхніх соціальних зв’язків, взаємодії і стосунків. Та чи можна розглядати суспільство як просту суму цих елементів? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають, що ні. З їхньої точки зору суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини створюють нову, системну якість. Системна якість — це особливий якісний стан, який не можна розглядати як звичайну суму елементів. Суспільні взаємодії й від­носини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка відносно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв’язків і відносин і в процесі соціалізації включається до неї. Цілісній системі притаманна багатоманітність зв’язків, взає­модій та відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв’язки, взаємодії та відносини, що включають координацію і субординацію елементів. Координація — це певна злагодженість елементів, той особливий характер їх взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація — це підлеглість і сопід­леглість, що вказує на особливе специфічне місце, неоднакове значення елементів у цілісній системі. Отже, у результаті суспільство стає цілісною системою з якостями, які відсутні у включених до нього елементів. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває певної самостійності щодо елементів, що її складають, відносно самостійний спосіб свого розвитку. Системний підхід до суспільства додається в соціології детерміністським і функціоналістським підходами, а також індивідуалістичними теоріями соціальної взаємодії. Детерміністський підхід найбільш яскраво виражений у марк­сизмі. З точки зору цього вчення, суспільство як цілісна система складається з таких підсистем: економічної, соціальної, політичної та ідеологічної, кожну з яких, у свою чергу, можна розглядати як систему. Щоб відрізняти ці підсистеми від саме соціальної, їх називають соцієтальними. У взаємовідносинах між цими системами головну роль відіграють причинно-наслідкові зв’язки. Це означає, що кожна з цих систем існує не сама по собі, а, згідно з марксизмом, перебуває у причинно-наслідковій залежності від інших систем. Усі ці системи являють собою ієрархічну структуру, тобто знаходяться у співвідношенні субординації, підлеглості в тому порядку, в якому вони перераховані. У марксизмі чітко вказується на залежність і зумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, що базується на певному характері відносин власності.