logo
Sbornik_2012

Страх як визначальна характеристика поведінки громадян на пострадянському просторі

Сучасна цивілізація із своїми викликами та перспективами створює необхідність формування нових парадигм мислення, свідомості та поведінки. В добу глобалізації форсований розвиток суспільних та державотворчих процесів робить очевидною необхідність розглядати страх як соціально-політичний, культурний феномен, що породжує різні форми тоталітарно-диктаторських та інших маніпулятивних режимів, а також консервацію усталених суспільних ієрархій.

Стихійні бунти та соціальні вибухи, локальні конфлікти та конфлікти глобальних масштабів стали типовим явищем нашого сьогодення. Невпевненість у заданому напрямку руху, обраних соціальних стратегіях породжують не лише страх перед новим та невідомим, але й консервують застарілі ознаки режимів, породжують армії апологетів, які відстоюють існуючі або нещодавно ліквідовані системи та устрої. Під впливом цього незмінними залишаються моделі поведінки та дезактивуються цінності, які не функціонують у нових умовах.

У посттоталітарних державах, до яких не лише територіально, але й – поки що –ментально належить і Україна, почуття страху лише деякою мірою послабило свою вагу (у порівняні з попередньою епохою СРСР), фактично трансформувавшись в одну із форм інстинкту, закріпившись в позасвідомій історичній пам’яті. Нове покоління, що прийшло на зміну поколінню, породженому радянською системою (тут йдеться про Східну Європу впродовж останніх десятиліть), не встигло виробити механізми самодостатності, фундаментально нові мисленнєві моделі та зразки соціальної поведінки. Натомість воно формує ілюзію самодостатності та імітує діяльність.

Попри миттєві спалахи незгоди та нестабільні намагання відстоювати власну позицію («живий ланцюг» 1991, «Помаранчева революція» тощо), сучасне покоління нездатне створити повноцінний стратегічно спрямований простір з окресленим магістральним рухом. Однією з причин існуючої ситуації є «страх» як надзвичайно розгалужений, мутований та видозмінений, системно адаптований «вірус», який спричинив «захворювання» соціальної та метакультурної системи, якою є Україна на сьогоднішній день.

Впродовж ХХ століття проблеми страху у розглядали у своїх розвідках такі дослідники, як Р. Бультман, М. Хайдегер, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, С. Московічі. Серед російських вчених проблему страху досліджували М. Бердяєв, К. Леонтьєв, В. Андрусенко, Ю. Лотман, Д. Ольшанський. Цю ж проблему розглядали українські дослідники: А. Єрмоленко, Л. Гандзюк, В. Малахов, Н. Паніна, А. Романова, М. Савина, О. Туренко, Н. Хамітов.

Однак, при дослідженні даного феномену очевидною є проблема відсутності єдиного комплексного теоретико-методологічного та системно упорядкованого філософського обґрунтування даного поняття та термінологічного апарату його дослідження. В науці склалось кілька основних підходів до вивчення страху як категорії буття, що загалом окреслює хитку і нечітку епістемологію соціальної реальності. Страх як фізіологічний інстинкт самозбереження, притаманний людському організму на кожному з етапів його розвитку (слідом за З. Фрейдом: від «постродового» страху до «страху смерті»). У сучасній психологічній енциклопедії «страх» визначається як негативний емоційний стан, що виникає у людини при появі уявної або реальної загрози для життя чи благополуччя. Отже, це є стан, який попереджує про небезпеку, перешкоджаючи продовженню впливу негативних факторів на людину.

На сьогодні вектор страхів сучасної людини зміщується: зі страху, зверненого на зовнішній світ (страху перед природними катаклізмами, світовим тероризмом), на страх внутрішній (наприклад, перед владою). Але, як показує історичний досвід, така форма страху спричинює втрату адекватності, самодостатність та відчуття міри втрачаються, перетворюються в параноїдальний абсолют.

Відчуваючи небезпеку за своє майбутнє, людина створює запаси, які перевищують її потреби. Це знижує у неї відчуття тривожності та створює ілюзію безпеки, влади над тими чи іншими речами. Страх має велике мотиваційне значення у процесі суспільних відносин, впливає на соціальні, психологічні, економічні процеси, настрої людей. Часто він створює певні установки, стереотипи, моделі поведінки і типи мислення тих чи інших соціальних груп.

Страх як ментальна характеристика перешкоджає самоорганізації громадян та творенню з хаотично налаштованих частинок цілісного організму з синергетичною енергією (стратегією) руху та розвитку. Трансформація страху сьогодні задає рух не лише політичним, але й соціальним, громадянським процесам та навіть родинним статусам. Страх необхідно розглядати як окремий, важливий та дуже вагомий чинник сучасних економічних, геополітичних та ін. процесів.

Гіпертрофована урбанізація, масова освіта та масовізація культури, що супроводжуються зникненням сіл, традиційної культури та відмиранням виключно українських традицій тощо – усе це є наслідком страху невизнання своїх коренів, національного положення та історичного значення.

Таким чином, страх є невід’ємним елементом культури будь-якого суспільства. Це не лише одна з емоційних реакцій людини на подію (зовнішній подразник), але й елемент поведінки та типу мислення. Вони актуалізуються у перехідні періоди, при авторитарних режимах, у закритих економічних, політичних системах та ін. Нині українське суспільство, що страждає на послаблення особистості та створює парадоксальну керовану ним систему, названу державою, у значній мірі послуговується страхом як основним інструментом формування системи. Намір створити державу, яку б поважали співгромадяни, призводить до прямо протилежного результату, породжує страх і ненависть.

Кузьменков Владимир

Государственный университет – учебно-научно-производственный комплекс

(Россия, г. Орёл)