Глава 18 праця засуджених до позбавлення волі

Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці

1. Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, пра­цездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

2. Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жін­кам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім ба­жанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

3. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовува­ти засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

4. Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирі­шення трудових та інших конфліктів.

394

395

5. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до ро­біт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміж­них робіт із забезпечення колоній продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

1. У ході відбування покарання у виді позбавлення волі засу­джені залучаються до праці. За своїми характеристиками праця засуджених є різновидом суспільної праці взагалі, а основні від­мінності полягають в підпорядкуванні праці засуджених меті кри­мінально-виконавчого законодавства, наявністю специфіки дея­ких правовідносин та організації праці осіб, позбавлених волі.

Ст. 6 КВК України називає працю серед основних засобів ви­правлення і ресоціалізації засуджених. Формулюючи це положен­ня, законодавець виходив із загальновизнаної думки про те, що праця — є важливим та сильним засобом впливу на особу, її свідо­мість та спосіб життя. Тому закон передбачає необхідність залу­чення засудженого до праці, намагаючись за допомогою праці та інших засобів досягти таких позитивних змін в його особистості, які направлять засудженого до свідомого відновлення соціального статуса, повернуть його до самостійного соціально-нормативного життя в суспільстві. Для цього організація та методи роботи в уста­новах виконання покарань мають максимально наближатися до тих, які прийняті на аналогічній роботі на волі.

Праця в умовах позбавлення волі не є елементом кари та не має на меті завдання засудженому фізичних страждань, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження із засудженими.

2. Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засуджених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складової їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Такі ж вимоги ставлять до праці ув'язнених Європейські тюремні пра­ вила. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання пока­ рань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «законні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Умовам праці засуджених властиві лише деякі об­ межуючі елементи, які диференціюються залежно від виду режи­ му установи виконання покарань. Наприклад, такими обмежую­ чими елементами є обов'язковість праці, обмеження щодо можли­ вості вибору місця роботи та припинення роботи для вирішення трудових конфліктів. В усьому іншому діюче законодавство орієн­ товане на те, щоб умови праці та сама праця була найбільш набли­ жена до умов праці на волі.

3. Вплив праці здійснюється у комплексі з іншими засобами ви­ правлення та ресоціалізації: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим); соціально-виховна робота; загаль-

ноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив. Всі ці засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особис­тості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мо­тивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбу­вання покарання та мають на меті досягнення виправлення та ре­соціалізації засудженого.

Праця має й додаткову мету. У кримінально-виконавчому праві виділяють наступні цілі: економічна мета; фізична або оздоровча мета; мета виконання зобов'язань засудженим.

Економічна мета проявляється в тому, що установи виконання покарань утримуються за рахунок державного бюджету, є непри­бутковими установами. Але всі потреби цих установ держава, бю­джет якої наповнюється переважно за рахунок сплати податків, задовольнити не в змозі. Тому в умовах позбавлення волі засудже­ні утримують себе самостійно, тобто самі сплачують за своє утри­мання в установі шляхом сплати комунальних послуг, оплати вар­тості одягу, їжі, постільних речей та ін. До того ж, працюючи на підприємствах та виробництвах установ виконання покарань, за­суджені виготовляють певну продукцію, реалізація якої дозволяє забезпечувати відповідну установу, а сама продукція споживаєть­ся суспільством. Наприклад, багато установ виконання покарань виробляє столярні вироби, комплектуючі для автомобілів, вироби з бетону та ін.

Фізична (оздоровча) мета пов'язана з тим, що засуджені, пра­цюючи на виробництві, докладають фізичних зусиль, іноді за ха­рактером роботи, знаходяться на повітрі, що дозволяє підтримува­ти здоров'я та уникати моральної деградації, яка може бути ви­кликана відсутністю праці. Незабезпеченість засуджених роботою, нерідко є причиною конфліктів та непорозумінь в установах вико­нання покарань. Сприяє праця і підтриманню психічного здоров'я засудженого, оскільки, працюючи, засуджений відволікає (сублі­мує) свої психічні ресурси від агресивних проявів, які нерідко ви­кликає фізична ізоляція, на плідну працю.

Досягнення мети виконання зобов'язань засудженим полягає в тому, що зароблені засудженим в установі виконання покарань гроші, дозволяють виконувати вирок суду, щодо відшкодування збитків та шкоди, заподіяної злочином, сплати аліментів, пога­шення заборгованості за виконавчими листами, сплати платежів та зборів до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, виконувати інші зобов'язання.

4. За загальним правилом (ст. 118 КВК України), засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які ви­значаються адміністрацією колонії. Наведене положення закону містить два правила: 1) обов'язок засудженого працювати; 2) інди­відуальний підхід до залучення засуджених до праці. Ці вимоги законодавця зумовлені важливою роллю праці у процесі виконан-

396

397

ня та відбування покарання, а також тим впливом, який праця здійснює на особистість засудженого. Крім цього, необхідність ін­дивідуалізації праці пояснюється виробничими потребами, мож­ливістю залучення засуджених до виконання робіт певного виду та іншими факторами.

Обов'язковість залучення засуджених до праці має деякі ви­ключення, зокрема: засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з ва­гітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх ба­жанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Ха­рактер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засу­джених визначається лікарською комісією залежно від їх праце­здатності з урахуванням стану здоров'я, профілю виробництва на підприємстві, в установі.

5. Індивідуалізація залучення засуджених до праці має цілу низку «критеріїв»: залучення до праці здійснюється з урахуванням наявних виробничих потужностей установи, враховується стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність засудженого. Та­ кож необхідно брати до уваги вимоги нормативних актів щодо пе­ реліку робіт і посад, на яких забороняється використовувати засу­ джених. Так, відповідно до п. 64 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань забороняється використовувати пра­ цю засуджених на наступних роботах та посадах: а) приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація; б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації); в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продо­ вольчими та речовими складами; г) на роботах, які пов'язані з об­ ліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин; д) у якості фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів; є) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.

Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожеж­ної безпеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в розрахунках пожежних команд з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній. Перевірка цих осіб прово­диться щогодини та цілодобово.

6. Важливою вимогою закону є те, що засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а та­ кож на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Більшість іс­ нуючих установ виконання покарань мають власне виробництво,

де засуджені працюють, виконуючи замовлення. Але формулю­вання цього положення закону дає підстави вважати, що засудже­ні можуть залучатися до праці не лише на підприємствах установ але й на інших підприємствах будь-якої форми власності. Інструк­ція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі визначає, що засуджені залучаються до праці на підприємствах або в майстернях установ, а також на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником. Основна умова роботи засуджених на інших підприємствах — це забезпечення їх охорони та ізоляції. Але не всі категорії засуджених можуть працювати за межами установ. Так, засуджені до довічного позбавлення волі залучають­ся до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу. Засуджені не­повнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах вихов­них колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуджених ви­значаються законодавством про працю.

7. Є ще одна категорія засуджених, праця яких має деякі особ­ливості. Йдеться про осіб, яких залишено в слідчому ізоляторі або направлено в виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування. Ці категорії засуджених залишаються або направляються до вказаних установ лише за їх згодою та виконують роботи з господарського обслуговування. На такі роботи залучають лише засуджених, які характеризуються по­зитивно. Вказані засуджені залучаються до робіт, пов'язаних з ма­теріальним забезпеченням та благоустроєм установ виконання по­карань та підтриманням належного технічного стану їх будівель та споруд. Засуджені, призначені для виконання робіт з господарсько­го обслуговування, формуються, як правило, в одне відділення.

Стаття 119. Умови праці засуджених до позбавлення волі

1. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робо­чого часу, встановленого законодавством про працю. Час почат­ку і закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією ко­лонії.

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неро­бочі дні, визначені законодавством про працю.

2. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт до­пускається підсумований облік робочого часу з тим. щоб трива­лість робочого часу за обліковий період не перевищувала нор­мального числа робочих годин.

3. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановле­них законодавством про працю.

398

399

1. Праця осіб, позбавлених волі організується відповідно до ви­мог законодавства про працю, норм та правил охорони та безпеки праці, виходячи з її обов'язковості. Враховуючи це, законодавець у ст. 119 КВК України формулює загальні умови праці засуджених до позбавлення волі.

Перш за все, необхідно враховувати те, що засуджений користу­ється всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та КВК України і встановлених ви­роком суду. Розповсюджується це положення і на умови праці за­суджених, які, до речі, мають небагато обмежень порівняно з умо­вами праці на волі. Є й додаткові обмеження щодо прав засуджених на відпочинок та соціальний захист (наприклад, чергова щорічна відпустка засудженим до позбавлення волі не надається).

Закон визначає, що право на працю — тобто на одержання робо­ти з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально­го розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Відносно засуджених до позбавлення волі праця є обов'язковою. До того ж можливість засудженого працювати та вільно обирати професію додатково об­межується тими видами роботи на відповідних професіях, які пе­редбачені виробничими потужностями відповідної установи. В се­редині установи держава повинна забезпечити (гарантувати) засу­дженому роботу.

2. Засуджені мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня за виключенням надання щорічних оплачуваних відпусток. Для осіб, які відбува­ють покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого за­конодавством про працю, тобто не може перевищувати 40 годин на тиждень. Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

В установах виконання покарань повинні дотримуватися вимог щодо скороченої тривалості робочого часу, зокрема, для наступних категорій працівників: в виховних колоніях щодо засуджених ві­ком від 16 до 18 років — тривалість 36 годин на тиждень; для засу­джених віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень; для засу­джених, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень; для засуджених, які досягли вісім­надцятирічного віку і залишені у виховній колонії, — 40 годин на тиждень.

3. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт до­пускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб трива­лість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормаль­ного числа робочих годин (про тривалість робочого дня та тижня, а

'також порядок їх визначення, дивись коментар до статті 43 КВК України).

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неро­бочі дні, визначені законодавством про працю. Напередодні вказа­них днів тривалість роботи засуджених, крім засуджених, яким згідно з законодавством встановлена скорочена тривалість робочо­го часу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні (про їх перелік дивись комен­тар до статті 37 КВК України). Засуджені можуть бути залучені до праці у вихідні або святкові дні лише за письмовим наказом на­чальника установи.

4. Право на здорові і безпечні умови праці забезпечується ство­ренням умов праці, які відповідають правилам охорони праці, тех­ніки безпеки і виробничої санітарії. Вирішення колективних та індивідуальних трудових конфліктів (спорів) обмежується вимо­гою про заборону переривати роботу для їх врегулювання.

5. За свою працю засуджені до позбавлення волі отримують оплату, яка залежить від кількості виконаної роботи та її якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки за її вико­нання встановлюються нормативно-правовими актами Державно­го департаменту України з питань виконання покарань.

6. У встановлений розпорядком дня установи час засуджені ши­куються відділеннями та бригадами в спеціально відведених місцях для розводу на роботу. Під час проведення розводу засуджених на роботу або зняття з роботи в обов'язковому порядку повинні бути присутні представники виробничого персоналу установи та началь­ники відділень, бригади яких беруть участь у виробництві. При цьо­му перевіряються зовнішній вигляд засуджених, стан одягу та взут­тя і, у разі потреби, вживаються заходи щодо усунення недоліків.

Начальниками установ та особисто виробничим персоналом з урахуванням місцевих умов установлюється порядок поведінки засуджених на виробничих об'єктах, який передбачає прибуття їх До місця роботи тільки строєм, наявність засуджених на об'єктах, інструктаж їх начальниками цехів або майстрами, порядок при­ймання та здачі робочих місць, підведення підсумків роботи, інші питання.

За виконання та приведення до належних умов внутрішньоцехового режиму на виробництві колонії несе відповідальність за­ступник начальника установи з працевикористання спецконтин-генту.

7.Засуджені зобов'язані бережливо ставитися до майна підпри­ ємства, на якому вони працюють і вживати заходів до запобігання шкоді. Оскільки засуджені залишаються суб'єктами трудового права на них, з врахуванням специфіки їх правового становища розповсюджуються вимоги законодавства про працю відносно ма­ теріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству,

400

401

установі, організації внаслідок порушення покладених на них тру­дових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаче­них законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна під­приємству винними протиправними діями (бездіяльністю) праців­ника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною час­тиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріаль­на відповідальність може бути покладена незалежно від притяг­нення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримі­нальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормаль­ного виробничо-господарського риску, а також за неодержані під­приємством прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що пе­ребував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За зго­дою власника або уповноваженого ним органу працівник може пе­редати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або по­правити пошкоджене.

8. За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків засуджені, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матері­альну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не біль­ше свого середнього місячного заробітку.

Законодавство передбачає випадки обмеженої матеріальної відповідальності, які в повному обсязі розповсюджуються на за­суджених до позбавлення волі. З врахуванням вимог режиму за­суджені, в передбачених законом випадках, несуть повну матері­альну відповідальність. Наприклад, засуджений несе повну мате­ріальну відповідальність у випадках: заподіяння шкоди діяннями, які мають ознаки злочинів, коли шкоду завдано засудженим, який був у нетверезому стані, шкоди завдано недостачею, умис­ним знищенням або зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виро­бів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством засудженому в користування, шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

9. Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього мі­сячного заробітку засудженого, провадиться шляхом відрахуван­ня із його заробітку.

Стаття 120. Оплата праці засуджених до позбавлення волі

1. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допус­кають порушень режиму, зараховується незалежно від усіх відра­хувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у бу­динках дитини при виправних колоніях, — не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за ме­жами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується неза­лежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків на­рахованого їм місячного заробітку.

1. Ст.120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. За будь-яких обставин засудженим повинна бути нарахована оплата в наступних розмірах: а) у ви­правних колоніях на особовий рахунок засуджених, які викону­ють норми виробітку або встановлені завдання і не допускають по­рушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх від­рахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають у будинках дитини при виправних колоніях дітей, — не менше як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку; б) засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня без­пеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жін­кам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного за­робітку; в) із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсі­онера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий рахунок зараховується не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії (неза­лежно від суми відшкодування витрат на його утримання).

402

403

2. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадо­ві оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконан­ня ними встановленої норми виробітку або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімально­го розміру заробітної плати. Праця засуджених оплачується від­рядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.

Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовуєть­ся на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку. Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і ко­лективну (бригадну) системи оплати праці.

При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовле­ної продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу. При колек­тивній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установлено­му порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Погодинна система оплати праці для засуджених повинна за­стосовуватися лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку. Годинна тарифна ставка працівника першого роз­ряду, праця якого оплачується погодинно, визначається діленням місячного окладу, не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, на місячну норму робочого часу.

При розробці тарифних ставок дотримуються міжкваліфіка-ційних співвідношень розмірів тарифних ставок. Тарифікація ро­біт, що виконуються засудженими, та встановлення їм кваліфіка­ційних розрядів проводяться відповідно до кваліфікаційних ха­рактеристик професій працівників. Присвоєння засудженим кваліфікаційних розрядів чи їх підвищення провадиться з огляду на складність робіт, що виконуються в цеху, на дільниці, та теоре­тичну підготовку засудженого. Для проведення цієї роботи в уста­новах утворюються кваліфікаційні комісії. На основі висновку кваліфікаційної комісії начальник установи затверджує засудже­ному кваліфікаційний розряд, що оформлюється наказом або роз­порядженням по установі. Про присвоєння засудженому розряду робиться запис до його особової справи.

3. Інструкцією про оплату праці засуджених встановлений поря­док здійснення доплат бригадирам та ланковим, порядок оплати праці засуджених за виконання ними обов'язків спеціалістів і служ­бовців, за роботи з господарського обслуговування. Врегульований порядок оплати праці учнів за час їх навчання, оплата роботи в над­урочний час, в вихідні та святкові дні, нічний час, а також порядок оплати праці засуджених у разі невиконання ними норм виробітку.

404

Так, на засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законо­давством.

Оплата праці бригадирів з числа засуджених провадиться на за­гальних з іншими членами бригади умовах (тримання бригадирів, звільнених від основної роботи, у виробничих бригадах не дозво­ляється). За керівництво бригадою бригадиру встановлюється до­плата у розмірі: до 10 відсотків тарифної ставки розряду, присвоє­ного бригадиру, при чисельності бригади до 10 осіб; до 20 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, при чисельності бригади від 11 до 25 осіб; до 30 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, при чисельності бригади понад 25 осіб. Конкретний розмір доплати визначається керівником установи або підприємства установи. Ланковим доплата за керівництво лан­кою при чисельності понад 5 осіб установлюється в розмірі 50 від­сотків відповідної доплати бригадира.

Доплата за керівництво бригадою і ланкою виплачується тіль­ки за умови виконання бригадами (ланками) установлених вироб­ничих завдань, високу якість продукції (робіт) і при відсутності порушень трудової дисципліни в бригаді (ланці). Якщо вищеза­значені умови не будуть повністю виконані, то керівник установи або підприємства установи має право позбавити бригадира (ланко­вого) доплати повністю або частково.

Засудженим, які займають посади спеціалістів і службовців під­приємств установ, посадові оклади встановлюються за схемами, які діють у відповідних галузях економіки. Використання праці засуджених до обмеження волі на посадах, пов'язаних з матеріаль­ною відповідальністю, забороняється. Заробітна плата, нарахована засудженим, зайнятим на роботах з господарського обслуговуван­ня, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної

плати.

Якщо медичним працівникам передбачено підвищення посадо­вих окладів за переліком установ, їх підрозділів та посад, робота на яких дає право на підвищення посадових окладів у зв'язку з не­безпечними для здоров'я та особливо важкими умовами праці, то засудженим, які займають відповідні посади, це підвищення ви­значається в тих самих розмірах.

Оплата праці учнів за час їх навчання, перекваліфікації або на­вчання іншим професіям провадиться за рахунок коштів, призна­чених для оплати праці засуджених і працівників підприємств Установ. Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні робіт­ничим професіям, що оплачуються відрядно, провадиться: за пер-

405

ший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, другий — 60 відсот­ків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі наступні місяці, д₀ закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 20 від­сотків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на підприємстві. Крім того, за виготовлену учнями якісну продукцію провадиться оплата за діючими на підприємстві установи нормами та розцінками. Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні робітничим професіям, що оплачуються почасово, провадиться: за перший і другий місяці навчання в розмірі 75 відсотків, третій і четвертий — 80 відсотків, за всі наступні місяці, до закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 90 відсотків та­рифної ставки першого розряду відповідної професії на підприєм­стві. Таким самим чином провадиться оплата праці на роботах, що оплачуються відрядно, коли виробниче навчання здійснюється на устаткуванні робітника, який навчає.

Оплата праці учнів при їх навчанні у бригадах провадиться: за перший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, другий — 60 відсот­ків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі наступні місяці, до за­кінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 20 відсот­ків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на під­приємстві. Крім того, починаючи з другого місяця навчання, учням провадиться доплата до 100 відсотків тарифної ставки першого роз­ряду на підприємстві з усього відрядного заробітку бригади.

У випадках, коли учні включені до складу бригади, що працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв'язку зі збільшенням кількості робітників у бригаді не може зрости, оплата праці учнів провадиться у тому самому порядку, що й при навчанні робітни­чим професіям, оплачуваним почасово.

Оплата праці засуджених за час перекваліфікації або їх навчан­ня іншим професіям, виходячи з потреб виробництва, провадить­ся: за перший місяць навчання в розмірі 100 відсотків, другий — 70 відсотків, за третій місяць — 40 відсотків їх середнього заробіт­ку на попередньому місці роботи. Крім того, указаним засудженим з другого місяця навчання за виготовлену ними якісну продукцію провадиться оплата за діючими на підприємстві нормами та роз­цінками.

Кваліфікованим робітникам з числа засуджених, залученим без звільнення від основної роботи до виробничого навчання робітни­ків при їх підготовці, перепідготовці, освоєнні суміжних професій і підвищенні кваліфікації на виробництві, може провадитися до­даткова оплата в розмірі до 10 відсотків місячної тарифної ставки за кожного навченого робітника.

Гроші, зароблені в установах виконання покарань, за загаль­ним правилом, зараховуються на особовий рахунок засудженого. На особові рахунки засуджених зараховуються гроші, зароблені ними в установі, гроші, отримані за переказами, надіслані в посил-

ках (передачах), отримані у якості соціальних виплат (пенсія тощо)- Витрачаються ці гроші у сумах, розмір яких залежить від виду установи, на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності.

4. Засудженим, які перевиконують норми виробітку, та тим, які працюють на погодинних роботах, з господарського обслугову­ вання і сумлінно виконують встановлені завдання, може бути до­ датково дозволено витрачати на місяць для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби гроші в сумі, яка визна­ чається КВК України.

Дозвіл на додаткове витрачення грошей надається начальни­ком установи незалежно від відбутої засудженим частини строку покарання, але за умови, що в період, за який надається можли­вість додаткового витрачання грошей, він не мав дисциплінарних стягнень за порушення режиму. На засуджених, яким надається право на додаткове витрачання грошей і яким нараховується міні­мум заробітної плати, начальники відділень щомісяця складають списки, які затверджуються начальниками установ або їх заступ­никами і є підставою для надання такого права.

5. Засудженим, які прибули до установ виконання покарань, дозволяється в перший місяць роботи, до нарахування заробіт­ ку, за умов сумлінного ставлення до праці і відсутності порушень режиму придбавати в крамниці продукти харчування та предме­ ти першої потреби за рахунок коштів, які є на особових рахун­ ках. У разі відсутності таких коштів їм може бути нарахований аванс у розмірі 50 % дозволеної для цих витрат суми в рахунок майбутнього заробітку.

Наданий аванс утримується із заробітку засудженого за той мі­сяць, у якому він був нарахований. Надання права користування коштами з особових рахунків, авансу здійснюється за письмовою заявою засуджених начальником виправної колонії.

У виняткових випадках адміністрація виховної колонії може надати одноразову грошову допомогу неповнолітнім засудженим, які не мають близьких родичів і раніше перебували в дитячих бу­динках, у розмірі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заро­бітної плати із спеціального фонду.

6. Законом передбачене виключення щодо можливості залучен­ ня засуджених до праці без її оплати, яке витікає з режиму устано­ ви виконання покарань. Йдеться про випадки, коли засуджені працюють на роботах з благоустрою колоній і прилеглих терито­ рій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або на допоміжних роботах із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, в неро­ бочий час і не більше як на дві години на день.

406

407

Стаття 121. Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі

1. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодову­ють вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-по­бутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спец-харчування.

2. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання про­вадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів.

Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчи­ми документами провадяться у порядку, встановленому законом.

3. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та ін­ших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд.

1. Відрахування із заробітку засудженого проводяться для до­сягнення економічної мети та мети виконання зобов'язань засу­дженим. Зокрема, із свого заробітку, пенсій та іншого доходу засу­джені відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування, які засудженому можуть бути надані відповідно до законодавства про працю.

Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість хар­чування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримуються з коштів, які є на їхніх особових ра­хунках.

2. Відшкодування засудженим витрат на його утримання здій­снюється після відрахування прибуткового податку й аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом.

Інструкцією про оплату праці засуджених встановлена наступ­на черговість здійснення утримань із заробітку засудженого: 1) по­даток з доходів фізичних осіб; 2) аліменти; 3) вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг (крім вартості одягу та спецхарчування); 4) за виконавчими листа­ми на користь громадян; 5) за виконавчими листами на користь юридичних осіб; 6) відшкодування матеріальних збитків, заподі­яних засудженими державі під час відбування покарання.

Водночас законом визначена мінімальна сума заробітку, яка у будь-якому випадку повинна зараховуватись на особові рахунки засуджених (дивись коментар до статті 120 КВК України).

408

Стаття 122. Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втра­тою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

2. Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсій­ного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній ко­лонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії зара­ховується на особовий рахунок засудженого.

3. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призна­чення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними стра­хових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

4. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановле­них законодавством України.

1. Засуджені до позбавлення волі, зазнають лише тих правооб- межень, які випливають із закону та вироку суду. Відповідно до вимог КВК України засуджені мають право на пенсійне забезпе­ чення згідно з діючим законодавством. Це право включає в себе можливість на загальних підставах отримати пенсійне забезпечен­ ня за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Порівняно з виправно-трудовим законодавством, яке діяло рані­ше, кримінально-виконавче законодавство лібералізувало деякі положення щодо умов праці засуджених та їх соціального захисту. Так, згідно з ч. З ст. 122 КВК України час роботи засуджених у пе­ріод відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії, але за умови сплати засудженим страхових внесків до Пенсійного фонду України в по­рядку і розмірах, передбачених законодавством. Це правило є дуже прогресивним, оскільки відповідає положенню про те, що праця в установах виконання покарань не є каральним елементом.

2. Збереження за засудженими права на пенсійне забезпечення Цілком логічне та зрозуміле. Засуджений не позбавляється статусу громадянина зі всім комплексом прав та обов'язків, які властиві Цьому статусу. Крім того, навіть якщо особа піддана покаранню, необхідно визначити, що вчинений злочин — це помилка, яка не Перехрещує колишнього життя людини, її праці та поваги до її

409

віку. До того ж, якщо засуджений здійснював сплату зборів до Пенсійного та інших фондів соціального страхування, це означає що він працював, тобто брав участь у суспільному житті і має пра­во отримати забезпечення від держави.

3. До установи виконання покарань може потрапити особа, якій пенсія вже призначена. Ці засуджені підлягають державному пен­сійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання такого пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання в установі (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше). При цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії повинно бути зараховано на особо­вий рахунок засудженого.

4. Особливістю призначення пенсії особі, яка досягла пенсійно­го віку в ході відбування покарання є те, що в таких випадках час роботи в установі зараховується в стаж роботи, необхідний для при­значення трудової пенсії, після звільнення і за умови сплати ними страхових внесків в порядку, передбаченому законодавством.

Діючим законодавством не передбачено спеціального порядку призначення пенсій засудженим, у яких право на її отримання ви­никло під час відбування покарання. Водночас вирішення цього питання є особистою справою засудженого, на адміністрацію уста­нови подібного обов'язку не покладено.

За загальним правилом, для оформлення пенсії за віком грома­дяни подають безпосередньо до районного (міського) управління соціального захисту населення за місцем постійного проживання (а не відбування покарання) особисту заяву, паспорт, довідку про заробіток, трудову книжку (виписку з неї) та інші документи, що підтверджують наявність трудового стажу.

При порушенні клопотання про призначення пенсії необхідно враховувати, що право на державну пенсію мають лише громадя­ни України, а іноземні громадяни та особи без громадянства таким правом користуються виключно у випадках, спеціально передба­чених законодавством України чи міжнародними угодами. Рішен­ня про призначення пенсії чи відмову у її призначенні приймаєть­ся індивідуально стосовно кожної особи. Відмову у призначенні пенсії, а також інші дії робітників органів та установ Пенсійного фонду можуть бути оскаржені до органів місцевого самоврядуван­ня чи суду. Судом також захищається право особи на відшкодуван­ня збитків, спричинених невірним оформленням пенсійних доку­ментів. Скарга подається до суду та розглядається відповідно до Цивільно-процесуального кодексу України.

5. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пен­ сію і на компенсацію шкоди у випадках і порядку, встановлених законодавством України (за ст. 8 Закону України «Про загально-

обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», особи, які утримуються у виправних, лі­кувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до _трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших під­приємствах за спеціальними договорами, підлягають обов'язково­му страхуванню від нещасного випадку).

Слід звернути увагу, що дана стаття передбачає реалізацію пра­ва на пенсію і на компенсацію шкоди виключно після звільнення з місць позбавлення волі, а не одразу ж по факту втрати непраце­здатності.