Глава 2 правовий статус засуджених

Стаття 7. Основи правового статусу засуджених

1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інте­реси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадя­нина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадян­ства визначається законами України, а також міжнародними до­говорами України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами Украї­ни, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

1. Стаття присвячена визначенню правового положення засу­джених до всіх видів кримінальних покарань, виконання яких

32

33

7. Отримання засудженими загальної освіти та професійної під­готовки є могутнім засобом їх виправлення. Тут мова йде не просто про отримання засудженим того чи іншого рівня освіти, спеціаль­ності чи її удосконалення, а про учбово-педагогічний процес, який має виключно високу виховну спрямованість.

Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кри­мінально-виконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.

Організація професійно-технічного навчання засуджених здій­снюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про за­гальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання пока­рань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністер­ства освіти і науки України, які функціонують при виховних коло­ніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнен­ня правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п.8), Програ­ми подальшого реформування та державної підтримки криміналь­но-виконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах криміналь­но-виконавчої системи повинна забезпечувати навчання засудже­них з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.

8. Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду­ вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга­ нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч­ ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організа­ цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засудже­ них застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засу­ джених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих

видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особ­ливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.

Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер «відплати за вчинене» та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно «жорсткого» кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду «симптому» певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціаль­но-моральної занедбаності особи злочинця.

Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду по­карання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одно­го виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покаран­ня впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У да­ному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінально-виконавчого законодавства про диференціацію та індивідуаліза­цію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.