Глава 12 виконання покарання у виді арешту

Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту

1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як пра­вило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослуж­бовці — на гауптвахтах.

2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арешт-ному домі.

3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного домудо іншого допускається в разі його хвороби або длязабезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджа­ють дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

1. Арешт є основним покаранням, відповідно до якого засудже­ний на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеці­альну установу — арештний дім (ст. 50 КК України). Засуджені до арешту військовослужбовці відбувають покарання на військових гауптвахтах.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ вико­нання покарань, особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство-

рення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізолято­рах за місцем засудження.

Слід звернути увагу, що, на відміну від виконання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, коли місце відбування пока­рання обмежується межами адміністративно-територіальної оди­ниці, на якій вони проживали або були засуджені, засуджені до арешту повинні відбувати покарання тільки за місцем засуджен­ня. Це означає, що засуджений до даного виду покарання повинен триматися у межах адміністративної території області, де розта­шований суд.

Друга вимога до місця відбування даного виду покарання поля­гає в тому, що воно обмежується тільки місцем засудження. При виконанні, наприклад, позбавлення волі, вказується ще й на місце проживання. Тому засуджені до арешту не направляються для від­бування покарання до свого місця проживання.

2. Вказівка на те, що засуджені відбувають увесь строк пока­рання в одному арештному домі чи слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях, також випливає з вищевказаного загального положення. Введення подібних жорстких правил про місце відбу­вання арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не до­пускати економічно невиправдане переміщення засуджених. Має значення і достатньо короткий строк покарання.

3. Ч. З ст. 50 КВК України встановлює певні винятки з цього правила. Так, переведення засудженого з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Переведення за хворобою таких осіб у лікувальну установу на загальних для засуджених підставах зараз неможливе. Переведен­ня за хворобою в інший арештний дім у принципі можливе (якщо такийє у межах області та він краще пристосований для забезпе­чення здоров'я засуджених), але з урахуванням нетривалості стро­ку самого покарання в реальному житті здійснити це врай складно (дійсно, підібрати арештний дім, розташований у місцевості, спри­ятливій для здоров'я засудженого, узгодити всі питання з адміні­страцією цього арештного дому та, у випадку отримання такої зго­ди, перемістити туди засудженого не тільки вкрай ускладнено, а й навряд чи доцільно).

Якщо засуджений заявляє про те, що його життю та здоров'ю загрожує небезпека з боку інших засуджених, адміністрація арешт­ного дому, перевіривши таку заяву, у разі необхідності може при­йняти рішення про доцільність переводу такого засудженого до іншого арештного дому. З проханням про переведення засуджено­го до іншого арештного дому начальник арештного дому звертаєть­ся до апарату регіонального управління (а не до Регіональної комі-

182

183

сії з питань розподілу, направлення та переведення засуджених, як це передбачено стосовно засуджених до позбавлення волі), яке і виділяє наряд для етапування даного засудженого в конкретний інший арештний дім даного регіону (а у випадку переведення до іншого регіону такий наряд видається за запитом регіонального управління Державним департаментом України з питань виконан­ня покарань).

4. Крім цього, у разі необхідності та з метою захисту засуджено­го від можливих посягань на його життя з боку іншого засуджено­го чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

5. Іншими винятковими обставинами можуть бути стихійне лихо, епідемія, введення в районі розташування арештного дому надзвичайного становища (наприклад, участь у масових безпоряд­ках, груповій непокорі або хуліганських діях, наслідки пожеж, повеней, землетрусів, а також інших подій техногенного характе­ру, що призвели до неможливості перебування всіх засуджених або їх частини у приміщенні арештного дому).

Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбав­лення волі.

2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, вста­новлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

1. Засудженим до арешту забороняється:

побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвока­тів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи;

одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком поси­лок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову зблизькими родичами.

184

1. Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тіль­ки вирок суду, який набрав законної сили.

2. Арештні доми представляють собою приміщення камерного типу з властивими їм атрибутами та інфраструктурою, але без створення робочих камер.

Засуджені у арештному домі розміщуються у камерах з дотри­манням принципу ізольованого та окремого тримання різних кате­горій засуджених:

• чоловіків — окремо від жінок;

• неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засудже­них; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відпо­відальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримі­нальної відповідальності;

• засуджених, які раніше відбували покарання в місцях по­збавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі (за Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до по­збавлення волі, особа визнається такою, що раніше відбувала по­карання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була за­суджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалеж­но від погашення чи зняття судимості);

• засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокура­тури, юстиції та правоохоронних органах, — окремо від інших за­суджених (відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний за­хист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи — це органи: прокуратури, внутрішніх справ, служби без­пеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання пока­рань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, дер­жавної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право засто­совні або правоохоронні функції. Також захисту підлягають: пра­цівники суду, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України співробітники Антимонопольного комітету України);

• іноземних громадян і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.

При розміщенні засуджених у камерах обов'язково врахову­ються рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Така диференціація засуджених при розміщенні по камерах необхідна з метою забезпечення перш за все їх безпеки, профілак­тики правопорушень, проведення виховного впливу, а також ви­ключення негативного впливу та передачі «тюремного досвіду» з боку більш занедбаних у соціально-педагогічному плані осіб на за­суджених, які вперше опинились в умовах ізоляції.

185

3. Засуджені до арешту мають право: а) на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповнолітні — до двох годин; б) на вось­мигодинний сон у нічний час; в) мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено нормативними документами; г) одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; д) витрачати на місяць для придбання продуктів харчу­вання і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсот­ків мінімального розміру заробітної плати; є) в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою; ж) звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються за належніс­тю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верхов­ної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю, а якщо вони подані в неробочі чи святкові дні, то не пізніше доби з їх за­вершення. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг ого­лошується засудженим під розпис; з) користуватися настільними іграми; і) мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи в установленому кри­мінально-виконавчим законодавством порядку; к) користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.

4. Засуджені до арешту зобов'язані: а) дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засуджени­ми, персоналом установи та іншими особами; б) дотримуватися са­нітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно під­тримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них; в) дбай­ливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; г) виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки; д) при відвідуванні примі­щень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-вико­навчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися. 5. Засудженим до арешту забороняється: а) установлювати зв'яз­ки з особами, які тримаються в інших камерах; б) придбавати, ви­готовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, збері­гання яких засудженим заборонено; в) продавати, дарувати чи від­чужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні; г) грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; д) наносити собі або іншим особам татуювання; є) завішу­вати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко; ж) створювати конфліктні ситуації з іншими засуд­женими та персоналом установи; з) мати побачення з родичами та

іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галу­зі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; і) одержувати посил­ки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що міс­тять предмети одягу за сезоном.

6. Умови тримання засуджених в арештних домах є достатньо жорсткими. Хоча у ч. 2 ст. 51 КВК України і говориться, що на засуджених поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, однак фактично вони є більш суворими. Засудженим, які відбувають покарання у виді арешту, побачення не надаються взагалі, за виключенням ад­вокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (про порядок допуску таких осіб до побачень з засудженими дивись коментар до ст. 8 КВК України). їм також не дозволяється отримувати посилки (передачі) і бандеролі, за ви­нятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Подібних обмежень немає ніде, навіть у колоніях максимального рівня безпеки.

7. Загальна та професійна освіта, інша професійна підготовка засуджених не здійснюється не тільки в силу режимних обмежень, а й перш за все через нетривалість перебування в арештному домі, що не дозволяє хоча б в елементарних формах організувати цю ро­боту.

8. Засудженим у арештних домах дозволяється купувати про­дукти харчування та предмети першої потреби на гроші, що є на їх особових рахунках, у розмірі до 70 % мінімального розміру заро­бітної плати.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником мі­сячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заро­бітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на робо­тах з особливими природними географічними і геологічними умо­вами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і перегляда­ється відповідно до ст. 9 і 10 Закону України «Про оплату праці».

Оскільки засуджені до арешту не залучаються до оплачуваної праці, на їх особових рахунках можуть знаходитись кошти, що на­дійшли від родичів та інших осіб через адміністрацію установи.

186

187

9. До предметів першої потреби та продуктів харчування, які можуть купувати засуджені до арешту, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань відносять:

А) Продукти харчування: будь-які продукти харчування (за ви­нятком продуктів з простроченим терміном реалізації, консерво­ваних продуктів із м'яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що потребують додаткового приготу­вання шляхом термічної обробки та ті, що швидко псуються, а та­кож спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Засуджені можуть збе­рігати при собі чай — без обмежень, тютюнові вироби — не більше ЗО пачок цигарок або махорки (решта здається на склад та вида­ється засудженим відповідно до пункту 44 Правил), сірники — не більше 10 коробок.

Б) Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни: одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами; натільна білизна (тепла і проста) — не більше двох комплектів; панчохи, шкарпетки та рукавиці — не більше двох пар; поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них; тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) — по одній парі; годинники ручні або кишенькові з не коштовних металів (1 шт.); дзеркало, бритви електричні або меха­нічні, а також безпечні з касетними головками, запальнички разо­вого використання; електрокип'ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.); засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та піс­ля гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок; під­ручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у т.ч. релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зо­шити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, лис­тівки; шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту); щітки для одягу та взуття, крем для взуття; поліетиленовий посуд, ку­холь, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток; натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з не коштовних матеріалів; спортивні костюми (один); для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика, крем для об­личчя та рук.

10. Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установленими кримінально-виконавчим законодавством Украї­ни, та тримаються в окремих камерах по 3—10 осіб в одній камері. Норма житлової площі на одного засудженого не може бути мен­шою 3 кв. м, а для жінок та неповнолітніх — 4 кв. м.

Засудженим у арештних домах надаються щоденні прогулянки тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

188

Телефонні розмови засудженим у арештних домах, як правило, не надаються. Лише при настанні виключних особистих обставин (смерть або тяжка хвороба близького родича, що становить небез­пеку для його життя; стихійне лихо, що спричинило значну мате­ріальну шкоду засудженому чи його родині тощо), така розмова може бути надана. При цьому всі виключні обставини повинні бути підтверджені документально (телеграма, лист, повідомлення у пресі довідка лікаря тощо).

11. Із засудженими до арешту проводиться соціально-психоло­гічна робота, спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоля­ції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток праг­нення до відшкодування заподіяної шкоди.

12. Основними формами соціально-виховної роботи із засудже­ними до арешту є: індивідуальна робота; просвітницька та куль­турно-масова робота; правове виховання. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.

13. Організація соціально-виховної роботи із засудженими без­посередньо покладається на інспектора з соціально-виховної ро­боти.

Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з бла­гоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побуто­вих умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.

1. У даній статті встановлюється ще одна особливість відбуван­ня покарання у виді арешту, яка полягає у тому, що засуджені у арештних домах до суспільно корисної оплачуваної праці не залу­чаються, а виконують лише роботи з господарського обслуговуван­ня установи, а також поліпшення житлово-побутових умов засу­джених або до допоміжних робіт із забезпечення установ продо­вольством без оплати їхньої праці. Це обумовлено тим, що тримання в арештних домах, по-перше, є достатньо короткочас­ним (до шести місяців), а по-друге, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції, у зв'язку з чим забезпечити таких засуджених ро­ботою практично неможливо.

У арештних домах, як і у слідчих ізоляторах, є потреба у наяв­ності господарчої обслуги з числа засуджених осіб для обслугову-

189

вання даних установ; без допомоги цих осіб нормально функціону­вати арештні дома не зможуть.

2. При здійсненні засудженими до арешту робіт з господарсько­го обслуговування адміністрація арештного дому повинна вжити всіх необхідних заходів для забезпечення надійної ізоляції даної категорії осіб. В першу чергу це правило стосується тих арештних домів, які розташовані на території слідчих ізоляторів. Адміні­страція цих установ повинна вжити заходів не тільки для надійної ізоляції та охорони засуджених до арешту з метою недопущення їх втеч, а й для виключення можливості будь-яких контактів з засу­дженими, що виконують роботи з господарського обслуговування слідчих ізоляторів, оскільки відсутність будь-якого спілкування входить до змісту даного виду покарання, котре, як вже зазнача­лось, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції.

Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту

1. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговуван­ня засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, вста­новлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

2. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговуван­ня в арештних домах здійснюються органами виконання пока­рань у порядку, передбаченому законодавством.

1. Комунально-побутове забезпечення засуджених до арешту здійснюється органами виконання покарань відповідно до норм, установлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлен­ня волі, та в порядку, передбаченому законодавством. Медичне об­слуговування в арештних домах здійснюється органами виконан­ня покарань у порядку, передбаченому законодавством.

2. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і вида­ ються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні миття у бані — не менше одного разу на тиждень. Засуджені спеці­ альним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк пока­ рання у цивільному одязі.

3. Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи. Прави­ лами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань вста­ новлено наступний типовий розпорядок дня засуджених:

Підйом не пізніше 5-6 години ранку

Фізична зарядка до 15 хвилин

Туалет, заправка ліжок, прибирання до 10 хвилин

190

Ранковий огляд, ранкова та вечірня перевірки до 40 хвилин Сніданок до 20 хвилин

Розвід на роботу до 30 хвилин

Робочий час 8 годин, а у спеціальних виховних

установах до 6 годин

Обідня перерва до 30 хвилин

Зняття з роботи, вечірній туалет до 25 хвилин

Вечеря до ЗО хвилин

Вільний час від 1 до 2 годин

Соціально-виховна робота до 1 години

Культурно-масова робота за окремим графіком

Підготовка до сну до 10 хвилин

Сон (безперервний) 8 годин

Розпорядок дня складається у кожній установі виконання по­карань з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затвер­джується начальником установи. Розпорядок дня засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дисциплінарних ізоляторах і карцерах, установлюється окремо.

4. Засуджені до арешту забезпечуються триразовим гарячим харчуванням згідно із нормами добового забезпечення продуктами харчування для засуджених, які тримаються в приміщеннях ка­мерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 р. № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи, ізолято­рах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та ін­ших приймальниках Міністерства внутрішніх справ», зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 27.12 2001 р. № 1752 і від 31.01.2004 р. № 102, оголошена для ви­конання та керівництва в роботі наказом Державного департамен­ту України з питань виконання покарань від 17.05.2004 р. № 125.

5. Особи, засуджені до арешту, отримують медичну допомогу в медичній частині арештного дому чи слідчого ізолятору в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізолято­рах та установах виконання покарань.

Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту

1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або достроково­го зняття раніше накладеного стягнення.

2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до деся­ти діб.

191

3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійсню­ється начальником арештного дому чи його заступником. Стяг­нення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.

1. До засуджених, які відбувають покарання у арештних домах, застосовується ціла система специфічних заходів впливу — заохо­чень та стягнень. Підставою застосування заходів заохочення ви­ступає сумлінна поведінка засудженого, зміст якої дана стаття не розкриває. Вочевидь, що у даному випадку мова повинна йти про відсутність у засудженого порушень встановленого порядку відбу­вання покарання, виконання ним всіх пред'являємих вимог.

2. До засудженого можуть бути застосовані наступні заходи за­охочення: подяка або дострокове зняття раніше накладеного стяг­нення.

Заохочення у виді подяки оголошується виходячи з загальних правил, встановлених у ст. 131 КВК України, в усній або письмо­вій формі, у виді дострокового зняття раніше накладеного стягнен­ня — тільки в письмовій формі. Оголошена в усній формі подяка в обов'язковому порядку повинна заноситись до індивідуальної про­грами соціально-психологічної роботи із засудженими та особової справи. Єдиною особливістю цієї процедури є те, що повноважен­нями щодо оголошення заохочення чи стягнення володіють лише начальник арештного дому чи його заступник. Начальник відділен­ня соціально-психологічної служби арештного дому не має прав за­охочувати засуджених та застосовувати до них заходи стягнення.

3. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених у арештних домах можуть застосовуватись заходи стягнення у виді догани чи поміщення в карцер строком до 10 діб. Відносно порядку накладення стягнень на засуджених, які трима­ ються в арештних домах, діють загальні положення ст. 134 КВК України (з винятками, вказаними вище).

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, об­ставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і ха­рактеру проступку засудженого (про рекомендовану Державним департаментом України з питань виконання покарань методику застосування до засуджених стягнення у виді поміщення в карцер дивись коментар до ст. 132 КВК України).

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення про­ступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з

дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стяг­нення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не ви­конується. Поміщення засудженого в карцер проводиться за вмо­тивованою постановою начальника арештного дому чи його за­ступника з визначенням строку тримання.

5. До засуджених, які поміщені в карцер, можуть застосовува­тися інші заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в карцер.

6. Під час тримання в карцері засудженим забороняється при­дбання продуктів харчування і предметів першої потреби, корис­тування настільними іграми. У карцері засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення. Тримання засуджених у карцері одиночне.

7. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли поса­дова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноважен­ня або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

При накладенні стягнення на засудженого адміністрація арешт­ного дому надає йому можливість у встановленому порядку повідо­мити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галу­зі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

8. Стягнення може бути знято достроково, однак дострокове звільнення засудженого з карцеру не допускається, воно є можли­ вим лише за медичними показниками.

Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями

1. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають пока­рання на гауптвахті.

1. На гауптвахті роздільно тримаються:

засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщи­ків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбов­ців рядового складу;

192

193

засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призо­вом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.

4. Порядок і умови відбування арешту засудженими військо­вослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-пра­вовими актами Міністерства оборони України.

5. Час відбування арешту до загального строку військової служ­би і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків ви­знання його непридатним до військової служби за станом здо­ров'я.

7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування аре­шту виплачується оклад за військове звання.

8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладено­го стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.

9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.

10. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахуван­ня часу відбування арешту до загального строку військової служ­би користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.

1. Стаття, що коментується, регулює загальні питання порядку та умов відбування арешту військовослужбовцями, але більш де­тально ці питання розглядаються у спеціальному відомчому нор­мативно-правовому акті Міністерства оборони України — Інструк­ції про порядок і умови відбування арешту засудженими військо­вослужбовцями.

2. Положення вищевказаної Інструкції стосуються не тільки пи­тань відбування арешту військовослужбовцями Збройних Сил

України, але й іншими військовослужбовцями, які належать до будь-яких, утворених відповідно до законів України військових формувань (Державної прикордонної служби України, Міністер­ства з питань надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи, внутрішніх військ МВС України, Державно­го департаменту України з питань виконання покарань та інших).

3. На військовослужбовців, засуджених до арешту, поширю­ється дія відповідних вимог КВК України та вимоги додатку 12 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

4. Ч. 2 ст. 55 КВК України містить в собі правила роздільного тримання на гауптвахті засуджених до арешту військовослужбов­ців, а саме визначає, що на гауптвахті тримаються: а) засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців; б) засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу; в) засуджені вій­ськовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців за контрактом. Крім того, Ін­струкція про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначає, що засуджені до арешту військо­вослужбовці жіночої статі відбувають покарання навіть на окре­мій гауптвахті — гарнізонній гауптвахті міста Кіровоград.

5. Засуджені до арешту військовослужбовці направляються на гауптвахту для відбування покарання в десятиденний строк після отримання розпорядження суду про виконання вироку. Про від­правлення засуджених до арешту військовослужбовців до місця відбування покарання командування військової частини зобов'я­зано у десятиденний термін повідомити його сім'ю або близьких родичів про те, куди і коли він відряджений. З цією метою засу­дженому, який відбуває покарання, видається поштовий конверт, де він заповнює адресу, прізвище, ім'я та по батькові, кому надси­лається повідомлення.

За дорученням командира військової частини у листі вміщуєть­ся текст повідомлення про те, хто, коли саме і куди (адреса гарні­зонної гауптвахти) вибув засуджений для відбування покарання.

Військовослужбовці, засуджені до арешту направляються на гарнізонну гауптвахту за вироком суду під вартою, яка озброюєть­ся штатною зброєю. При цьому для супроводу засуджених військо­вослужбовців із числа офіцерського складу, прапорщиків, мічма­нів призначаються офіцерські варти або з числа прапорщиків, міч­манів відповідно. Для супроводу до місця відбування покарання військовослужбовців-жінок призначається варта з числа військо-вослужбовців-жінок від підрозділів територіального управління військової Служби правопорядку міста Кіровоград.

6. Приймання військовослужбовців, засуджених до арешту, на гауптвахту здійснюється начальником територіальногоуправлін-

194

195

ня Служби правопорядку або одним з його заступників спільно з начальником гарнізонної гауптвахти на гауптвахті у спеціально обладнаній кімнаті.

Усі військовослужбовці, засуджені до арешту, які прибули на гауптвахту, підлягають обов'язковому медичному огляду. Органі­зація медичного огляду та надання медичної допомоги поклада­ється на начальника медичної служби гарнізону.

Військовослужбовець, засуджений до арешту, передається без­посередньо начальником варти разом із документами, особистими речами, які дозволяється мати при собі засудженим начальнику територіального управління Служби правопорядку або одному з його заступників у присутності начальника гарнізонної гауптвах­ти. При цьому начальник територіального управління Служби правопорядку або його заступник у присутності начальника гарні­зонної гауптвахти, який приймає засудженого військовослужбов­ця, повинен: а) прийняти від начальника варти доставлених вій­ськовослужбовців, засуджених до арешту, про що робиться запис у другому примірнику опису документів і предметів та завірити його гербовою печаткою; б) прийняти за відомістю на тимчасове зберігання зброю та боєприпаси варти, забезпечити їх збереження у кімнаті зберігання зброї чергової варти або у спеціально обладна­ному для цього приміщенні, організувати розміщення та відпочи­нок особового складу варти, а за потреби — миття у лазні із замі­ною натільної білизни; в) повідомити (у день приймання) началь­ника штабу оперативного командування та командира військової частини, звідки прибув військовослужбовець, про приймання за­значеного військовослужбовця та час прибуття варти у зворотному напрямку.

7. Командиром військової частини через начальника варти над­силаються до гауптвахти такі документи: супровідний лист; копію вироку суду, а у разі зміни вироку — копію постанови судді чи ухвали відповідного суду; особову справу (обліково-послужну картку); службову картку; медичну книжку; посвідчення офіцера (прапорщика або мічмана), військовий квиток; продовольчий, ре­човий та грошовий атестати (розрахункову книжку); особисті речі та опис особистих речей засудженого. До опису заносяться пред­мети першої потреби, які дозволяється утримувати засудженому протягом усього строку покарання у спеціальній кімнаті для збері­гання особистих речей повсякденного користування. Час та поря­док отримання предметів першої потреби визначається внутріш­нім розпорядком гарнізонної гауптвахти.

8. Засуджені до арешту військовослужбовці можуть мати при собі або отримувати в посилках (передачах) наступні предмети першої потреби: а) бритва електрична (механічна) або безпечна з касетними головками разового користування; б) запальнички (для тих, хто курить) — дві штуки; в) сигарети — не більше одного бло-

196

ку; г) предмети туалету (мило, зубні паста та щітка, гребінець, креми для гоління і дезінфекції, шампунь) та пластмасові футля­ри для їх утримання — один комплект; д) туалетний папір — чоти­ри рулони; є) рушник вафельний — два; ж) щітки для одягу та взуття, крем для взуття — один комплект; з) кашне, носові хустин­ки, нитки (чорного, зеленого та білого кольору) та голки; і) письмо­вий папір, ручка, конверти, марки. Крім того, для жінок: халат, хустка, рейтузи, бюстгальтери, гігієнічні пакети, шпильки, вата, губна помада, пудра.

9. Засуджені військовослужбовці несуть відповідальність і ко­ ристуються правами, які встановлені чинним законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та вста­ новлені КВК України і нормативно-правовими актами Міністер­ ства оборони України для відбування покарання даного виду.

10. Засуджені до арешту військовослужбовці мають право: на щоденну прогулянку тривалістю одна година; на восьмигодин­ ний сон у нічний час; мати при собі і зберігати в камері особисті речі і предмети, перелік яких було наведено вище; одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; в індивідуально­ му порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігій­ ною літературою; звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до органів державної влади, громадських організацій, а також до посадових осіб за останнім місцем служби (пропозиції, заяви і скарги, адресовані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або прокуророві, перегляду з боку посадових осіб гауптвахти не підлягають і не пізніше як у добовий строк надси­ лаються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг засудженим військовослужбовцям оголошується під розпис); користуватися настільними іграми; прослуховувати ра­ діо; користуватися книгами, журналами і газетами гарнізонної гауптвахти; мати побачення з захисником для одержання право­ вої допомоги в установленому кримінально-виконавчим законо­ давством порядку.

У разі виникнення надзвичайних обставин (при наявності тех­нічних можливостей та за погодженням начальника територіаль­ного управління Служби правопорядку) засудженим військово­службовцям може бути надано право платної телефонної розмови з близькими родичами.

11. Засуджені до арешту військовослужбовці зобов'язані: бути ввічливими у стосунках між собою та до посадових осіб гарнізону, територіального управління Служби правопорядку та варти; до­ держуватись розпорядку, встановленого на гарнізонній гауптвах­ ті, і виконувати законні вимоги начальника гарнізону, посадових осіб територіального управління Служби правопорядку та варти; дотримуватись санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зов-

197

нішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, згідно з графіком чергувати в них; дбайливо ставитись до інвентарю, об­ладнання та іншого державного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватись встановлених на час прогулянки правил поведін­ки; при відвідуванні приміщень, де утримуються засуджені, поса­довими особами правоохоронних органів, гарнізону, Служби пра­вопорядку, начальником варти та його помічником додержуватись правил поведінки, військового вітання та ввічливості, визначених для військовослужбовців.

12. Засудженим військовослужбовцям забороняється: встанов­лювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах; збері­гати та користуватися засобами мобільного зв'язку; придбавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, що перебувають в особистому корис­туванні; придбавати, виготовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено; гра­ти в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; наносити собі або іншим засудженим татуювання; завішувати чи міняти спальні місця без дозволу посадових осіб та варти, затуляти оглядове віконце; придбавати продукти харчу­вання і предмети першої потреби; мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком по­силок (передач), що містять предмети форми одягу за сезоном, ту­алету, письмове приладдя та необхідні для лікування медичні препарати.

13. Засуджені військовослужбовці тримаються на гарнізонних гауптвахтах в окремих камерах по 2-5 осіб у кожній за відповід­ними категоріями, при цьому норма житлової площі на одного за­судженого відводиться з розрахунку не менш ніж 2,5 квадратних метрів. У разі потреби та з метою захисту засудженого військово­службовця від можливих посягань на його життя з боку іншого за­судженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за на­явності медичного висновку за мотивованим рішенням начальни­ка гауптвахти їх можуть тримати в одиночних камерах. При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються ре­комендації заступника начальника гарнізону з виховної роботи.

14. Соціально-психологічна та виховна роботи із засудженими військовослужбовцями також має свої особливості. Вона спрямо­вана на формування та збереження навичок військової служби, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на особливість за­суджених, профілактику та попередження їх агресивної поведін­ки щодо посадових осіб гауптвахти та варти, інших засуджених військовослужбовців та до себе, усвідомлення провини за вчине­ний злочин.

Основними формами соціально-психологічної та виховної робо­ти із засудженими військовослужбовцями є: індивідуальна робо­та; гуманітарна та культурно-виховна робота; правове виховання.

Індивідуальна робота проводиться офіцерами територіального управління Служби правопорядку та офіцерами з виховної роботи гарнізону на основі вивчення особи кожного засудженого з ураху­ванням вчиненого ним злочину, посади, військового звання, сі­мейного стану, фаху та інших обставин, що характеризують засу­дженого.

Гуманітарна та культурно-виховна робота є формою реалізації виховного впливу посадових осіб гарнізону та Служби правопоряд­ку на засуджених, яка ґрунтується на засадах Конституції Украї­ни, ідеях гуманізму, демократизму та вірності Військовій присязі, сумлінності і чесності під час виконання військового обов'язку. Гуманітарна та культурно-виховна робота проводиться у часи, від­ведені розкладом занять, два рази на тиждень з метою формування у засуджених високих морально-психологічних якостей, уміння розбиратися у політичних ситуаціях і приймати участь у житті своєї держави та її Збройних Сил.

Правове виховання є однією з форм виховної роботи з боку пред­ставників військової прокуратури, Служби правопорядку та поса­дових осіб гарнізону, направленої на формування у засуджених правової культури, поваги до закону та прагнення до його точного та неухильного виконання.

15. На відміну від виконання покарання у виді позбавлення волі, при відбуванні арешту для засуджених військовослужбовців праця не є обов'язковою. Водночас, начальник територіального управління Служби правопорядку має право залучати засуджених військовослужбовців до робіт з господарського обслуговування та благоустрою території управління без оплати їхньої праці, але не більш як на дві години на день. При цьому засуджені військово­службовці виводяться на роботу за категоріями, під наглядом ви­відного, яким під час роботи забезпечується надійна ізоляція від контакту з іншими засудженими військовослужбовцями. Залу­чення засуджених військовослужбовців до робіт за межами управ­ління Служби правопорядку чи гауптвахти забороняється.

16. Для відбування покарання засуджені мають прибувати до гауптвахти у польовій формі одягу, яка перебуває у їхньому осо­бистому користуванні. При цьому термін носіння обмундирування (крім польового та білизни) призупиняється з дня набрання чин­ності вироком суду. Крім зазначених речей засудженим військо­вослужбовцям надається індивідуальне спальне місце і видаються: матрац ватяний, ковдра, подушка ватяна, простирадло, наволоч­ка, рушники для обличчя та ніг.

Прання білизни та миття у лазні засуджених військовослуж­бовців здійснюється щотижня з одночасною заміною комплекту

198

199

натільної і постільної білизни за рахунок коштів Міністерства обо­рони України. Мило для туалетних потреб видається безкоштовно згідно з діючими у Збройних Силах нормами.

17. Засуджені до арешту військовослужбовці забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, визначеними по­ становою Кабінету Міністрів України № 426 від 29 березня 2002 р. «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та ін­ ших військових формувань». Засуджені приймають їжу у каме­ рах або в їдальні при гарнізонній гауптвахті. В їдальні їжа вида­ ється у різний час: окремо для солдат (матросів), окремо для сер­ жантів (старшин) й окремо для прапорщиків (мічманів) та офіцерів. Засуджені, які утримуються в одиночній камері, їжу отримують у камері.

18. Медичне обслуговування військовослужбовців, засуджених до арешту, здійснюється у порядку, встановленому для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

19. Відповідно до ч. 6 ст. 55 КВК України під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представ­лений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридат­ним до військової служби за станом здоров'я.

Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання. Фінансовим органом, який забезпечує діяльність гарнізонної гауптвахти, ці кошти за­раховуються на особистий рахунок засудженого. На його прохан­ня ці кошти можуть бути переведені поштовим переказом його рід­ним.

Час відбування арешту в загальний строк військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не за­раховується, крім випадків, коли зарахування строку арешту може відбуватися як захід заохочення за сумлінну поведінку і ставлення до військової служби.

20. За ч. 8 ст. 55 КВК України до заходів заохочення також від­ носяться: подяка і дострокове зняття раніше накладеного стягнен­ ня. Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахуван­ ня часу відбування арешту в загальний строк військової служби користується начальник управління Служби правопорядку.

За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватись заходи стягнення у вигляді догани або переводу в одиночну камеру на строк до де­сяти діб.