9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспіш­ного застосування інших заходів впливу.

10. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винят­ком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або кар­цер, повторного переведення до приміщення камерного типу (оди­ночної камери).

11. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забо­роняються побачення, придбання продуктів харчування і предме­тів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камер­ного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивіду­альним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі ви­даються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з примі­щення.

Тримання засуджених у карцері одиночне.

Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), нада­ється щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізолято­рі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).

12. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.

13. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнен­ня, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Поса­дова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягнен­ням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повно­важення або стягнення було накладено нею при відсутності пору­шення з боку засудженого.

14. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення за­суджений не буде підданий новому стягненню, він визнається та­ким, що не має стягнення.

15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідо­мити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у га­лузі права, які за законом мають право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи.

1. У ст. 134 КВК України визначається порядок застосування до засуджених заходів стягнення. При застосуванні стягнень керу­ються трьома основними принципами: а) облік обставин вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведін­ки; б) відповідність стягнення тяжкості й характеру порушення; в) за одне порушення заборонено накладати декілька стягнень. Врахування цих принципів позволяє зробити стягнення справед­ливим та ефективним у досягненні поставлених перед ним задач.

2. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її за­кінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у винят­кових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його на-

444

445

кладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

3. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території ко­лонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тіль­ки за злісне порушення встановленого порядку відбування пока­рання. При цьому сума штрафу перераховується в доход держави. 4. КВК України встановлює достатньо суворі умови тримання для засуджених, поміщених у дисциплінарний ізолятор або в кар­цер, приміщення камерного типу (одиночну камеру).

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної ка­мери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, по­вторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеро­лей, користування настільними іграми.

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камер­ного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивіду­альним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі ви­даються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з примі­щення. Тримання засуджених у карцері одиночне. Засудженим, які тримаються в ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. Для осіб, які хворі на тубер­кульоз, тривалість щоденної прогулянки — 2 години. Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері). Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окре­мо від інших засуджених.

Дострокове звільнення з дисциплінарного ізолятора, карцеру або приміщення камерного типу (одиночної камери) в порядку за­охочення не допускається та є можливим лише у разі виникнення обставин, які перешкоджають подальшому триманню засуджено­го в них.

5. Порядок застосування до засуджених заходів стягнення у виді поміщення засуджених, які тримаються у виправних колоні­ях, у дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засу­дженого до приміщення камерного типу (одиночної камери), що є крайніми заходами дисциплінарного реагування, визначається у

446

відповідних Методичних рекомендаціях Державного департамен­ту України з питань виконання покарань.

Відповідно до цього нормативного акта, за кожним фактом по­рушення засудженим вимог умов відбування покарання організову­ється перевірка, яка повинна охоплювати та відображати обставини вчинення порушення, тяжкість і характер проступку, поведінку за­судженого до проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, пояснення засудженого по суті проступку тощо.

Документами, що засвідчують факт порушення умов відбуван­ня покарання є: акт, складений працівниками колонії; рапорт або доповідна працівника колонії; пояснення інших осіб, які були свідками порушення; інші матеріали, які підтверджують пору­шення умов відбування покарання (акт обшуку, псування тощо). Документ, який підтверджує порушення умов відбування пока­рання, повинен містити відомості про особу, яка вчинила пору­шення (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження засуджено­го, відомості про судимість, номер відділення соціально-психоло­гічної служби, в якому тримається особа, час, місце вчинення правопорушення та його докладний опис). Документ повинен бути підписаний співробітником установи розбірливим підписом. Від засудженого, який вчинив порушення, відбирається письмове по­яснення, а в разі відмови давати його — складається відповідний акт за підписом не менш як трьох співробітників, в тому числі — особи, якою було виявлено порушення.

Вищевказані документи передаються особою, яка їх склала, черговому помічнику начальника установи, який реєструє їх у той же день в журналі обліку рапортів про порушення установленого порядку відбування покарання, а також скарг, заяв та інших по­відомлень про правопорушення, а при наявності підстав — також у книзі обліку інформації про злочини і пригоди. Черговий поміч­ник начальника установи передає зареєстрований матеріал для розгляду начальнику установи, який доручає начальнику відді­лення соціально-психологічної служби або іншій посадовій особі провести подальший збір усіх необхідних матеріалів, які підтвер­джують порушення установленого порядку відбування покарання. Начальник відділення соціально-психологічної служби після отримання матеріалів про порушення вивчає їх, при необхідності доопрацьовує, а також проводить співбесіду з засудженим.

Для прийняття рішення про застосування до засудженого стяг­нення начальник відділення соціально-психологічної служби за­безпечує додатковий збір таких документів: а) рапорт співробітни­ка, яким виявлено порушення; б) письмове пояснення засудженого або акт про відмову дачі пояснень; в) пояснення свідків (очевидців) порушення; г) рапорт начальника відділення соціально-психоло­гічної служби з пропозиціями щодо міри реагування за порушен­ня; д) перевірочні довідки (акти обшуку, псування тощо); є) акт

447

медичного огляду при алкогольному сп'янінні або одурманюючо­му стані (повинен бути підписаний тільки лікарем, на якого цей обов'язок покладений начальником установи); ж) акт медичного огляду щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; з) медична довідка про стан здоров'я засудженого та можливість тримання в умовах дисциплінарного приміщення; і) при переведенні до при­міщення камерного типу — характеристика та індивідуальна про­грама соціально-психологічної роботи із засудженим.

6. Підставою для приймання та тримання засуджених у ДІЗО, карцерах та ПКТ (ОК) є мотивована постанова начальника устано­ви або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання після перевірки пояснень засуджених по суті допуще­них правопорушень та отримання медичного висновку про можли­вість тримання їх у цих приміщеннях за станом здоров'я. Постано­ва оголошується засудженому за підписом. Особи, поміщені до ДІЗО, карцерів та ПКТ (ОК), зі складу відділень не виключаються. Начальники відділень, вихователі проводять з ними виховну робо­ту і в період відбування стягнення.

У разі відсутності начальників установ у термінових випадках, коли іншими заходами попередити грубе порушення неможливо, засуджені можуть бути поміщені в ДІЗО або в карцери за постано­вою ЧПНУ до прибуття начальників установ, але не більше ніж на 24 години. Така ізоляція дисциплінарним стягненням не є, але якщо начальник установи приймає рішення про накладення дис­циплінарного стягнення у виді поміщення особи, яка скоїла про­ступок , у ДІЗО або в карцер, цей час перебування в ізоляції зарахо­вується до загального строку тримання у ДІЗО або в карцері. Під час проведення службового розслідування за необхідності негай­ної ізоляції порушника дозволяється тримати засудженого на за­гальних підставах в окремій камері до 3 діб із зарахуванням цього часу в термін тримання у ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері.

7. У разі переведення засудженого в ПКТ (ОК) за злісне пору­шення режиму в ДІЗО строк утримання у ПКТ (ОК) відраховується після відбуття покарання у ДІЗО. У разі переведення засуджених з ПКТ (ОК) в ДІЗО за порушення, здійснені в ПКТ або в ОК, строк їх тримання у ДІЗО у строк тримання у ПКТ і в ОК не зараховується. 8. Приймання засуджених у ДІЗО, карцери, ПКТ (ОК) прово­диться молодшими інспекторами під керівництвом ЧПНУ або їх заступників і фіксується у журналі. Засуджені підлягають повно­му обшуку. Вони переодягаються в одяг, який закріплений за ДІЗО, карцерами, ПКТ (ОК).

Після відбуття покарання у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) засуджені негайно звільняються з них, про що робиться відмітка в журналі і постанові. Матеріали перевірки і постанова долучаються до особо­вої справи засудженого. Звільнення засудженого із ДІЗО, карцеру,

448

ПКТ (ОК) здійснюється ЧПНУ або його заступником у присутності начальника відділення (вихователя).

Із засуджених, які тримаються в ДІЗО, ПКТ виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільниць соціальної реабілітації та ДІЗО виправних центрів, від­раховується повна вартість харчування, наданого їм за встановле­ними нормами.

9. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засуджено­му можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової до­помоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсут­ності порушення з боку засудженого.

10. Порядок документального оформлення та реєстрації стяг­нень є таким же, як і порядок реєстрації заохочень (дивись комен­тар до статті 131 КВК України).

Стаття 135. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень

1. Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, перед­бачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовува­ти також заступник начальника колонії, начальник відділення со­ціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

2. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

3. Начальник відділення соціально-психологічної служби ко­лонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочен­ня і стягнення:

подяка, дострокове зняття раніше накладеного ним стяг­нення;

449

попередження, догана, призначення на позачергове чергуван­ня по прибиранню приміщень і території колонії.

Правом застосування перелічених у законодавстві (ст. 130, 132 КВК України) заходів заохочення та стягнення користуються у повному обсязі голова Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники територіальних управлінь Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань в об­ластях та заступники перелічених посадових осіб. Такими ж пра­вами користуються начальник установи або особа, яка виконує його обов'язки. Інші посадові особи установ виконання покарань користуються правом застосування заходів заохочення та стягнен­ня лише у обсязі, визначеному даною статтею.

Стаття 136. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відпові­дальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Засуджені також повин­ні відшкодувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов'язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудже­ного, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов'язків, засу­джені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підста­вах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.

2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків про­вадиться на загальних підставах.

1. Під час відбування покарання своїми діями засуджені мо­ жуть причинити матеріальні збитки. Ці збитки можуть бути пов'я­ зані з трудовою діяльністю, а також іншими діями засуджених. Якщо збитки спричинені засудженим при виконанні ним трудо­ вих обов'язків, то відповідальність наступає відповідно до законо­ давства про працю. У випадку спричинення збитків іншими діями відповідальність засудженого повинна наступати відповідно до норм цивільного законодавства.

Шкода може бути спричинена державі, юридичним та фізич­ним особам, характер шкоди може бути різним і на вид відпові­дальності не впливає.

2. Під час виконання своїх трудових обов'язків за спричинену шкоду засуджені можуть нести в основному обмежену матеріаль-

ну відповідальність. Повна матеріальна відповідальність наступає лише у випадку укладання з засудженим спеціальної угоди про повну матеріальну відповідальність, що у практиці установ вико­нання покарань зустрічається рідко. Повна матеріальна відпові­дальність засуджених можлива лише у випадку їх індивідуальної трудової діяльності.

Обмежена матеріальна відповідальність обраховується залежно від спричинених збитків. При обчисленні збитків враховуються лише прямі збитки, виходячи з балансової вартості пошкодженого майна з урахуванням зносу.

3. Коментована стаття встановлює матеріальну відповідаль­ність засуджених за відшкодування витрат та збитків, спричине­них установі у зв'язку з припиненням втечі засудженого та ліку­ванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушко­дження. До цих збитків входить вартість порушених перепон, заборів, технічних засобів, транспорту тощо, а також витрати, які прийшлося нести у зв'язку з розшуковими заходами, затриман­ням та доставкою засудженого до виправної установи, витрати на лікування тощо.

Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі

1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постано­вою начальника колонії.

2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збит­ків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засуджено­го в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться пись­мове пояснення.

3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголо­шується засудженому під розписку.

4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання по­станови про стягнення збитків.

5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнен­ня збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.