1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, актив­ ну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених мо­ жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

нагородження похвальною грамотою;

грошова премія;

нагородження подарунком;

дозвіл на одержання додатково посилки або передачі;

надання додаткового короткострокового або тривалого поба­чення;

дозвіл на додаткову телефонну розмову;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти від­сотків мінімального розміру заробітної плати;

збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримають­ся в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях ка­мерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, До двох годин.

2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною по­ведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправ­лення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

1- 3 метою підтримки належного порядку в установах виконан­ая покарань та стимулювання засуджених до правослухняної по-

428

429

ведінки, застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення. Заходи заохочення до засуджених застосовуються за хорошу поведінку, сумлінне ставлення до праці, навчання, актив­ну участь у роботі самодіяльних організацій та у здійснюваних ви­ховних заходах.

Заохочення може бути оголошено як за якийсь один з переліче­них показників, так і за декілька показників разом.

2. Стаття 130 КВК України встановлює перелік заходів заохо­чення, що можуть бути застосовані до засудженого, та представля­ють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Всі визначені заходи заохо­чення можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.

До заходів морально-організаційного стимулювання можна від­нести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання до­даткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладе­ного стягнення; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і при­міщеннях камерного типу виправних колоній максимального рів­ня безпеки, до двох годин.

Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разо­вих пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов триман­ня у кращий бік, аж до умовно-дострокового звільнення.

До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у достат­ньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпечен­ням виправних установ.

3. Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різноманітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що пе­редбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або переви­конанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; вияв­лення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціаль­ністю тощо; в) участь в роботі самодіяльних організацій засудже­них, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій; г) участь в окремих

виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінга­зет тощо).

4. При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, до­ бросовісного ставлення до праці, коли вони визнаються у зв'язку з цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях виправлення, до них можуть бути застосовані заохочувальні захо­ ди, передбачені статтями 100, 101 КВК України (про критерії оцін­ ки поведінки засудженого та порядок застосування цих норм ди­ вись коментар до вказаних статей).

Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необ­хідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в уста­нові виконання покарань, то він може бути представлений до за­міни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

5. Підставою для застосування заміни невідбутої частини пока­ рання більш м'яким покаранням, за ст. 82 КК України, є та обста­ вина, що засуджений не виправився, не довів своє виправлення, але став на шлях виправлення і для закріплення досягнутих ре­ зультатів ще необхідний вплив на нього, але вже в умовах більш м'якого виду покарання. Свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, є його зразкова поведінка і сумлінне ставлен­ ня до праці, додержання вимог режиму відбування покарання, од­ нак ефективність і гарантованість цього процесу можливі лише за умови застосування до нього більш м'якого покарання.

Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань роз'яснює (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.), що обов'язковою умовою для позитивного розгляду комісіями уста­нов питання щодо заміни засудженим позбавлення волі більш м'я­ким покаранням є поступове застосування до них за час відбуван­ня покарання у виді позбавлення волі заохочувальних норм перед­бачених ст. 101 КВК України щодо їх переведення в межах основного призначеного судом виду покарання на більш м'які умо­ви тримання відповідного рівня безпеки. Виходячи з цього, заохо­чувальну норму, передбачену ст. 82 КК України рекомендується застосовувати до засуджених, які раніше були переведені до діль­ниці соціальної реабілітації або колонії мінімального рівня безпе­ки з полегшеними умовами тримання.

Заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким покаранням застосовується до осіб, засуджених до двох видів по­карання — обмеження волі і позбавлення волі (ч. 1 ст. 2 КК Украї­ни). Інші види покарання не можуть замінятися більш м'яким по­каранням.

Ст. 51 КК України встановлено вичерпний перелік видів пока­рань в основу якого покладено критерій порівняльної суворості ви­дів покарань і застосовано принцип її побудови «від менш суворого До більш суворого». Тому позбавлення волі згідно зі ст. 82 КК

430

431

432

До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути за­стосоване умовно-дострокове звільнення від подальшого відбуван­ня більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у ст. 81 КК України. У цьому випадку частина строку покарання, що необ­хідно відбути засудженому для розгляду даного питання, починає обчислюватись з дня вступу в силу постанови суду про заміну не-відбутої частини строку покарання більш м'яким покаранням.

6. Для полегшення обчислення строку, який засудженому необ­хідно відбути для застосування тієї чи іншої заохочувальної нор­ми, використовуються спеціальні обчислювальні таблиці:

При цьому, при обчисленні передбаченої законом частини стро­ку покарання необхідно дотримуватись певних правил. Наведемо приклад: Н. засуджений за ст. 368 ч.З, 69 КК України до 5 років позбавлення волі, початок строку покарання — 05.03.2003 р. Від­повідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення може бути застосоване тільки після відбуття не менше 1/2 призначеного строку покарання, тобто 2 років 6 місяців. Цю частину строку по­карання Н. відбуде 05.09.2005 р. Вказівка закону «після відбуття» частини покарання вказує на те, що питання про можливість умов­но-дострокового звільнення не може розглядатися у цей же день (05.09.2005 р.), така можливість виникає у засудженого, почина­ючи з 06.09.2005 р. Враховуючи, що на адміністрацію установи покладено обов'язок розглянути дане питання протягом місяця після відбуття засудженим установленої КК України частини стро­ку покарання, даний розгляд повинен відбутися в період з 06.09.2005 р. до 06.10.2005 р.

У тому випадку, коли суд визначив у вироку початок строку та вказав на зарахування до нього часу перебування під вартою (на­приклад: строк покарання Н. обчислювати з 05.03.2003 р., зараху­вавши до нього час перебування під вартою протягом одного року з

433

05.02.2002 р. по 05.02.2003 р.), цей термін повністю віднімається від дня відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання, що вираховується з початку строку покарання, визначеного у вироку. У нашому випадку це буде означати, що Н. відбуде 1/2 строку покарання 05.09.2004 р., а розгляд питання про можливість умовно-дострокового звільнення може бути здійсне­ний у період з 06.09.2004 р. до 06.10.2004 р.

7. Відповідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання може бути застосоване, якщо за­суджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Тобто, єдиною і достатньою підставою умовно-до­строкового звільнення (крім відбуття визначеної в законі частини строку покарання) є досягнення однієї з цілей покарання — ви­правлення засудженого, що підтверджується його сумлінною по­ведінкою і ставленням до праці в процесі відбування покарання (про поняття виправлення дивись коментар до ст.6 КВК України, а про критерії визнання сумлінними поведінки та ставлення до пра­ці — коментар до статей 67, 101 КВК України). За практикою, що склалась, Державним департаментом України з питань виконання покарань визнається доцільним умовно-дострокове звільнення лише тих засуджених, яким до закінчення строку покарання за­лишилось менше трьох років позбавлення волі.

8. При вирішенні питань застосування до засуджених заохочу­вальних норм, передбачених ст. 81, 82 КК України, висновок адмі­ністрації установи про той чи інший ступінь виправлення засудже­ного повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування в установі виконання покарань, а не за час, який безпосередньо пе­редує розгляду цих питань.

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постано­ва від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»), більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутий строк по­карання, призначеного вироком. Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмежен­ням волі, його строк не може бути менше одного року та не може бути більше п'яти.

Аналогічним чином вирішується й питання заміни обмеження волі виправними роботами (від 6 місяців до двох років), в результа­ті чого до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент від­буття частини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК Украї­ни, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована.

Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким обмеження волі чи виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57, 61 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК України). Зі змісту даної статті випливає, що неповнолітніми вважаються осо­би, які відбувають позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, у зв'язку з чим вказівка Державного депар­таменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. М° 5/3-2 про необхідність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання у виховних колоніях та досягли повноліття, не підлягає виконан­ню через невідповідність вихідним положенням КК України.

Стаття 131. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі

1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення ви­ховного впливу як на тих осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього став­лення до праці і навчання, так і на інших засуджених.

2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід за­охочення.

3. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на збе­рігання до звільнення засудженого або за його проханням надси­лається родичам.

4. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і нада­но додатково одне короткострокове чи тривале побачення і одна телефонна розмова.

5. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних ко­лоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшен­ня тривалості прогулянки застосовується на строк до одного мі­сяця.

6. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.

7. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше на­кладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші зао­хочення — тільки письмово.

1. Стаття, що коментується, визначає порядок застосування за­ходів заохочення. Подяка та дострокове зняття раніше накладено­го стягнення можуть бути оголошені як усно, так і письмово; усі

434

435

інші види заохочень — тільки письмово. Інші заходи заохочення оголошуються тільки у письмовій формі, оскільки в подальшому можуть мати важливі юридичні наслідки для засудженого.

2. Заохочення, оголошені усно, у статистичному обліку не відо­ бражаються, але враховуються в індивідуальних програмах соці­ ально-психологічної роботи та особових справах (у виді рапорту з посиланням на усне оголошення заохочення) і беруться до уваги при визначенні міри виправлення засудженого та при складанні на нього характеристики.

3. Заохочення у виді грошової премії та нагородження подарун­ком оголошується наказом начальника установи; розмір грошової премії та вид подарунка визначаються виходячи з особистості за­судженого, події, що стала підставою преміювання або нагоро­дження, а також фінансового стану установи виконання покарань. Премія зараховується на особовий рахунок засудженого, подару­нок вручається засудженому, який розпоряджається ним за своїм розсудом (залишає при собі, здає до камери схову або пересилає додому).

4. У законі закріплюється, що в порядку заохочення засудже­ному протягом одного року може бути дозволено додатково до вста­новлених норм одна додаткова посилка (чи передача); одне додат­кове побачення (короткострокове чи тривале); одна телефонна роз­мова. Це обумовлено тим, що визначений порядок пов'язаний з необхідністю не підривати надмірними заходами заохочення по­рядок та умови відбування покарань у виправних установах.

5. Хоча закон не передбачає будь-яких обмежень застосування заохочення у виді дострокового зняття раніше накладеного стяг­нення, як доведено наукою кримінально-виконавчого права та практикою виконання покарань, з метою забезпечення достатньої ефективності накладених стягнень, їх дострокове зняття в поряд­ку міри заохочення доцільне тільки після закінчення певних тер­мінів (наприклад, не раніше трьох місяців з дня початку відбуван­ня стягнення можуть бути зняті в порядку заохочення догана та дисциплінарний штраф). Визначення тривалості такого строку обумовлюється видом накладеного стягнення та особою засудже­ного (його поведінкою протягом всього часу перебування в місцях позбавлення волі).

6. Заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки засу­ дженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю коло­ ній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максималь­ ного рівня безпеки також має часові межі. За ч. 5 ст.131 КВК Укра­ їни таке збільшення діє протягом визначеного строку, який не може бути більше за один місяць.

7.При застосуванні до засудженого заохочення у виді достроко­ вого зняття раніше накладеного стягнення, з засудженого зніма­ ється не будь-яке стягнення з числа непогашених, а тільки те, що

було накладене раніше за всі інші. В подальшому при повторному застосуванні даного виду заохочення стягнення знімаються за та­ким же порядком, відповідно до часу їх накладення.

8.При вирішенні питання про заохочення засудженого (крім випадків оголошення заохочення в усній формі) до документів до­ дається опитувальний аркуш з пропозиціями заступників началь­ ника установи, начальників відповідних відділів та начальника медичної частини.

Застосування заходів заохочення у відповідності з порядком, установленим КВК України, оформляється постановами або нака­зами уповноважених на те посадових осіб. Постанови або витяги з наказів реєструються у спеціальному журналі, що ведеться праців­никами служби соціально-виховної роботи й зберігається у відділі по контролю за виконанням судових рішень (вказаний журнал, як правило, містить наступні розділи: порядковий номер; прізвище, ім'я та по батькові засудженого, якого вони стосуються; вид заохо­чення; дата оголошення заохочення; дата здачі матеріалів; прізви­ще особи, що здала матеріали; прізвище особи, що прийняла мате­ріали для залучення до особової справи) та долучаються до осо­бових справ засуджених (відповідно до вказівки Державного де­партаменту України з питань виконання покарань від 03.01.96 р. № 2/2-1, ці матеріали повинні передаватися негайно після оголо­шення (або виконання) заохочення чи стягнення, бо будь-яка за­тримка тягне за собою відсутність оперативної інформації в особо­вих справах засуджених). При цьому на матеріалах в обов'язково­му порядку повинна бути резолюція керівництва установи «до справи», без якої документи відділом по контролю за виконанням судових рішень не приймаються.

Облік заохочень за відділеннями установ у цілому ведеться за­ступником начальника установи з соціально-виховної та психоло­гічної роботи або спеціально призначеною особою.

9. Після настання у засудженого формального права на застосу­ вання заохочувальних норм ст. 81, 82 КК України (відбуття части­ ни строку покарання та доведення певного ступеня виправлення), готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика, підписана начальником відділення соціально-психологічної служ­ би та погоджена з заступником начальника колонії з соціально- виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма со­ ціально-виховної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; ^г) психологічна характеристика; д) опитувальний аркуш з пропо­ зиціями першого заступника начальника колонії, заступника на­ чальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника Начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини та начальни-

436

437

ка відділу по контролю за виконанням судових рішень; є) медична довідка про стан здоров'я, наявність незакінченого курсу лікуван­ня венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, пси­хічного розладу або результати цього лікування, наявність чи від­сутність алкогольної, наркотичної та токсикологічної залежності. У випадку розгляду можливості заміни невідбутої частини пока­рання у виді позбавлення волі обмеженням волі у довідці обов'яз­ково робиться висновок про здатність засудженого перебувати у виправному центрів та до працевлаштування; ж) заява засуджено­го з проханням про застосування до нього заохочувальних норм, передбачених ст. 81, 82 КК України та письмове зобов'язання щодо законослухняної поведінки; з) інші документи, які мають значен­ня для об'єктивного вирішення питання.

При прийнятті рішення з вказаних питань рекомендується приділяти особливу увагу наступним чинникам: 1) ступінь небез­печності засудженого, його наміри на подальше відбування пока­рання, можливість самостійно дотримуватись вимог режиму в умо­вах відсутності ізоляції та обмеженого нагляду; 2) наявності даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував зі Збройних Сил тощо); 3) ступінь алкогольної, наркотичної або токсикологічної залеж­ності; 4) ставлення до праці, наявність робочої спеціальності, ква­ліфікація; 5) стан здоров'я та працездатність засудженого; 6) со­ціальне оточення засудженого, сімейний стан та родинні зв'язки. У разі прийняття комісією установи виконання покарань по­зитивного рішення щодо застосування до засудженого заохочу­вальної норми ст. 81 чи 82 КК України, матеріали з цього питання подаються до суду та розглядаються за правилами, встановлени­ми ст. 407 КПК України (про порядок вступу в силу рішень суду з вказаних питань та їх виконання дивись коментар до ст. 4 КВК України).

Хоча це і не передбачено КПК України, з метою якісного роз­гляду судами питання відповідно до ст. 82 КК України щодо замі­ни позбавлення волі на виправні роботи, Апеляційною комісією Державного департаменту України з питань виконання покарань встановлено, що матеріали з цього питання можуть подаватися до суду лише у разі наявності довідки з організації, підприємства або установи, де особу передбачається працевлаштувати та про надан­ня засудженому житлової площі на період виконання цього виду покарання (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.). При цьому вимагаєть­ся, щоб у довідці про можливість працевлаштування обов'язково вказувалась посада та примірна заробітна плата. Питання праце­влаштування засуджених при застосуванні ст. 82 КК України по­годжується з кримінально-виконавчої інспекцією територіальних управлінь Департаменту за вказівкою Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. № 5/3-2

(таким чином подані засудженими та їх родичами довідки про пра­цевлаштування попередньо перевіряються).

10. У разі прийняття комісією установи рішення про відмову у поданні до умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням засудженому вка­зуються та заносяться до протоколу засідання його мотиви, що по­винні бути викладені чітко і не допускати довільного тлумачення (наприклад, на момент подання матеріалів засуджений має незня-ті чи непогашені стягнення; в період відбування покарання засу­джений не розкаявся у вчиненому або не вжив заходів до погашен­ня позову тощо). Засуджений повинен чітко усвідомлювати недо­ліки своєї поведінки, що надасть змогу виправити в майбутньому вказані упущення та вірно оцінити позитивні перетворення.

Повторно питання про можливість умовно-дострокового звіль­нення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким по­каранням може бути розглянути не раніше, ніж через шість міся­ців з дня такої відмови, тобто даний строк є мінімальним для дій­сної зміни поведінки засудженого на краще. Повторний розгляд вищевказаних питань здійснюється лише за умови усунення при­чин, які стали підставою для відмови, з урахуванням подальшої поведінки, ставлення до праці та навчання, відношення до вчине­ного діяння та сплати майнового позову. Закон не покладає на ад­міністрацію установи обов'язку розглянути повторно питання про можливість умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням рівно через шість місяців.

Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі