1. Засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, зая­вами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання по­карань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня та об'єднань громадян;

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засу­дженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується систе­мою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомо­ги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворю­вань;

на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

37

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за за­коном мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з ди­пломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами дер­жави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародни­ми органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

1. У даній статті визначені основні суб'єктивні права, які мають всі засуджені, незалежно від виду покарання. Під суб'єктивним правом засудженого у науці кримінально-виконавчого права тра­диційно розуміється закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним певними соціальними благами, що забезпечується юридичними обов'язками посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.

2. До змісту суб'єктивного права у науковій літературі включа­ється: 1) можливість засудженого вільно користуватися соціальни­ми благами у межах, встановлених правом; 2) можливість вимага­ти виконання кореспондуючих даному праву обов'язків адміні­страцією органів і установ виконання покарань, іншими суб'єктами кримінально-виконавчих та інших правовідносин; 3) можливість звернутися за захистом свого суб'єктивного права.

3. Невід'ємною складовою правового статусу є законні інтереси, хоча останні прямо і не вказані в законі. Законні інтереси засудже­них у кримінально-виконавчому праві — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за резуль­татом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, су­дом поведінки засудженого під час відбування покарання.

4. До змісту законного інтересу зазвичай включають три еле­менти:

1) прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи ду­ховне соціальне благо (отримання додаткових посилок чи передач, короткострокових чи тривалих побачень, дозволу на додаткову те­лефонну розмову, переведення до дільниці соціальної адаптації тощо). Такі блага вказуються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитив­на оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кри­мінально-виконавчих відносин;

38

2. можливість клопотати перед посадовими особами органів ви­конання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації закон­них інтересів;

3. можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного за­доволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.

Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. На­приклад, тільки за соціально-політичним призначенням науковці поділяють їх на:

1. законні інтереси, направлені на отримання заохочення (на­приклад, заходів заохочення, що застосовуються до осіб, позбавле­них волі, передбачених ст. 130 КВК України, зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі на підставі ст. 100 КВК України);

2. законні інтереси, направлені на отримання пільг (наприклад, придбавання засудженими до позбавлення волі продуктів харчу­вання і предметів першої потреби інвалідами, вагітними жінками, у випадках коли засуджені не працюють із незалежних від них причин; одержання важкохворими засудженими, вагітними жін­ками, жінками, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інвалідами додаткових посилок (передач) і бандеролей, лікарських засобів і виробів медичного призначення);

3. законні інтереси, направлені на отримання благ, які за своєю суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законодавстві у вигляді законного ін­тересу з використанням таких формулювань як: «як правило», «як виняток», «за наявності можливості» тощо. Наприклад, осо­би, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах; начальник установи, як ви­няток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дисциплінарному ізоляторі або карцері. В інших випадках закон­ні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб'єктивних прав, але в силу слабкості гарантій не реалізуються в повному об­сязі. Це, наприклад, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове забезпечення та працевлашту­вання, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі на сьогоднішній день не може бути гарантоване як суб'єктивне право і являє собою законний інтерес засудженого.

5. Відповідно до міжнародних стандартів до основних віднесено право засуджених на отримання інформації про свої права та обов'язки, про умови відбування покарання. Адміністрація уста­нови або органу виконання покарання зобов'язана надати засу-

39

дженому вказану інформацію, а також ознайомити їх зі змінами порядку та умов відбування покарань.

6. Законом гарантовано право на ввічливе ставлення з боку пер­соналу, а це у сполученні з ч. 1 ст. 9 КВК України, що встановлює обов'язок засуджених ввічливо ставитись до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, утворює право­вий режим взаємовідносин між засудженими і персоналом під час відбування покарання. Крім того, засуджені не повинні піддавати­ся жорстокому або такому, що принижує людську гідність, пово­дженню. Заходи примусу можуть бути застосовані до них не інак­ше, як на підставі закону.

У ст. 16 Закону України «Про державну кримінально-виконав­чу службу України» зазначається, що персонал Державної кримі­нально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно вико­нувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорсто­кі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є не­сумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримі­нально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до за­суджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижу­ють їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згід­но із законом. У разі вчинення таких дій, особа рядового чи начальницького складу або працівник кримінально-виконавчої служби підлягає звільненню зі служби (роботи), якщо до нього по­становлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

7. У числі основних — право засуджених на звернення з пропо­зиціями, заявами та скаргами, в тому числі і до міждержавних ор­ганів (наприклад, комісії та комітети 00Н із захисту прав і свобод людини, Європейський Суд з прав людини). Реалізація даного права розкрита у спеціальних статтях КВК України (наприклад, у ст. 59, 74, 113), що встановлюють порядок звернення засуджених у двох формах: 1) засуджені до арешту, тримання у дисциплінарному ба­тальйоні, обмеження та позбавлення волі на певний строк, довіч­ного позбавлення волі направляють свої звернення тільки через адміністрацію установ виконання покарань; 2) засуджені до інших видів покарань направляють свої звернення самостійно. Відповід­но на адміністрацію установ виконання покарань у першому ви­падку покладається обов'язок по доведенню звернень засуджених до конкретних адресатів. При цьому адміністрація не повинна зна­йомитись зі змістом звернень засуджених, якщо останні направле­ні до органів, які здійснюють контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань або за дотриманням прав людини.

8. КВК України передбачено право звернення з пропозиціями, заявами та скаргами, дачі офіційних пояснень та листування рід­ною мовою. Відповіді засудженим також даються мовою звернен­ня, а в разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернен­ня вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань. Дане положення цілком відповідає ст. 6 Закону України «Про звернення громадян» та ще раз підтверджує забезпечення до­тримання відносно засуджених основних прав і свобод громадян.

9. Відповідно до ст. З вищевказаного закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі про­позиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (за­уваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, реко­мендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого са­моврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяль­ності держави і суспільства. Заява (клопотання) — звернення гро­мадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Консти­туцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідом­лення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, по­садових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяль­ності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга — звер­нення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями держав­них органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

10. У якості основного закріплено право на охорону здоров'я, включаючи отримання всіх видів медичної допомоги. Вона вклю­чає у себе первинну медико-санітарну та спеціалізовану медичну допомогу як у амбулаторно-поліклінічних, так і стаціонарних умо­вах залежно від медичного висновку. Новим тут є те, що законода­вець передбачає можливість не тільки безоплатної, а й платної форми медичної допомоги. Дане право випливає з ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», за якою кожному громадянину гарантується право на кваліфіко­вану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір ліка­ря і закладу охорони здоров'я.

11. Ч. 5 ст. 8 свідчить про те, що законодавець прийняв рішення відмовитись від примусового лікування алкоголіків і наркоманів: вперше за рівні закону закріплено, що хворі алкоголізмом та ті, хто страждає від наркотичної залежності, зможуть проходити курс

41

40

лікування за їх письмовою згодою безпосередньо в установах ви­конання покарань або у місцевих наркологічних установах систе­ми органів охорони здоров'я (залежно від виду покарання та ступе­ня ізоляції).

12. У ч. 1 ст. 8 вперше гарантовано право засудженого на соці­ альне забезпечення, в тому числі і на отримання пенсій відповідно до законів України. Ці правомочності особливо важливі для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, оскільки до останнього часу вони не мали права на розгляд питання про при­ значення їм пенсій та соціальних виплат та навіть не отримували раніше призначені їм пенсії та виплати.

13. У ч. 2 ст. 8 закріплена гарантія права засудженого на право­ ву допомогу. Право засуджених користуватися послугами адвока­ тів, а також інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, також віднесено законодавцем до розряду основ­ них. При цьому дане право гарантується всім засудженим неза­ лежно від виду призначеного покарання. Форми реалізації права на отримання юридичної допомоги закріплені у ряді статей КВК України.

Зміст даної статті у повній мірі відповідає рішенню Конститу­ційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конститу­ції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу Укра­їни, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні право­порушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р.), але тут необхідно враховувати одну особли­вість. У тому випадку, коли реалізація права на захист пов'язана з кримінальним судочинством (тобто, при вирішенні всіх питань, які регулюються КПК України) слід враховувати положення По­станови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на за­хист у кримінальному судочинстві», в якій наголошено, що як за­хисники допускаються інші фахівці у галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги. Виходячи з цього, Верховний Суд України визнав правильною практику тих судів, які через відсутність спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту (пункт 5). Отже, відповідно до чинного законодавства, захист особи при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку та врегульованих КПК України, може здійснюватися виключно адвокатами, оскільки нині не існує жодного спеціального закону, яким надається право здійснення захисту іншим фахівцям у галузі права.

14. Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства на­рівні з громадянами України користуються закріпленими КВК України правами та свободами, а також встановленими засобами їх

захисту. Більш того, засудженим іноземним громадянами та особам без громадянства гарантується право підтримувати зв'язок зі свої­ми дипломатичними представництвами і консульськими установа­ми, а особам без громадянства, а також громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взя­ла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист. Даний зв'язок за змістом норм закону може виражатися у листуванні з вказаними установа­ми, направленні на їх адресу заяв, пропозицій та скарг, наданні по­бачень з дипломатичними та консульськими працівниками.

15. З урахуванням того, що забезпечення процесу виконання кримінальних покарань та проведення соціально-виховної роботи із засудженими громадянами іноземних держав має особливості, обумовлені низкою причин (расові, мовні, релігійні, світоглядні та інші відмінності від основної категорії засуджених громадян дер­жави, на території якої вони відбувають покарання), Державним департаментом України з питань виконання покарань у 2004 р. розроблено методичні рекомендації «Особливості поводження з за­судженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними соціально-виховної роботи». Дані методичні рекомендації відповідно до положень законодавства визначають особливості ор­ганізації: соціально-виховної роботи з засудженими іноземцями, побачень з представниками посольств і консульств, родичами та іншими особами та допомоги у вирішенні питань, пов'язаних з підготовкою до звільнення. Слід зауважити, що, хоча це прямо і не передбачено законом, дія цього нормативно-правового акта поши­рюється лише на так званих «іноземних громадян далекого зару­біжжя», без врахування громадян колишнього СРСР та СНД.

Стаття 9. Основні обов'язки засуджених