У виправленні іресоціалізації засуджених

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при вико­нанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпо­рядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру»(1789-12 ).

2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані викону­вати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

1. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокурату­ру покладається функція нагляду за додержанням законів при ви­конанні судових рішень у кримінальних справах, а також при за­стосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

2. Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи право­охоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Від­повідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру поклада­ється нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рі­шень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особис­тої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагля­ду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умо­ви виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов'язків засуджених до цих пока­рань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.

70

71

3. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов утримання або відбування пока­ рання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Така ді­ яльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлег­ лими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контро­ люється: 1) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи грома­ дян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Консти­ туції України та чинним законам.

Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагу­вання, а за наявності приводів — також з власної ініціативи про­курора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така ді­яльність не суперечить чинному законодавству.

4. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і за­ стосуванням законів прокурор має право:

• безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підпри­ємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпо­рядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;

• мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для про­ведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подан­ня в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матері­алів, видачі необхідних довідок.

• вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструк­ції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

• вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціа­лістів для проведення перевірок;

• викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

5. Для виявлення порушень закону прокурор або його заступ­ ник у межах своєї компетенції мають право: 1) опитувати осіб, зна­ йомитись з документами, на підставі яких ці особи відбувають по­ карання; 2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і поста­ нов співробітників цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законо­ давству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допуще­ них порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку

кримінальну справу, дисциплінарне провадження або проваджен­ня про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних ор­ганів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

6. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановле­них законодавством порядку і умов виконання покарань є обов'яз­ковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену за­коном відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою.

7. Одними з основних нормативно-правових актів, що регулю­ють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних спра­вах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоля­торах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Мето­дичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додер­жанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'я­заних з позбавленням волі.

8. Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:

— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного депар­таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому чис­лі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних до­мів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного депар-

73

72

таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим та областях — на прокурорів з нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а в разі відсутності таких прокурорів — на відповідних начальників відділів прокуратур областей (старших помічників прокурорів областей).

Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням за­конів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, мо­жуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та між­районних прокурорів за місцем їхнього розташування:

• у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокуро­рів гарнізонів;

• у військових частинах щодо службового обмеження для вій­ськовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за міс­цем дислокації військових частин;

• у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській об­ласті, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.

Стаття 23. Відомчий контроль

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійсню­ється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

1. Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань та його регіональних управ­лінь.

Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримі­нальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порів­няння суб'єктом керування контрольованих параметрів з норма­тивно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуван­ні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення постав­лених соціально-економічних і виховних цілей і задач.

2. Державний департамент України з питань виконання пока­рань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: по­передній або превентивний, поточний або активний та заключний.

Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управ­лінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він поклика­ний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою ка­дрів, оперативність доведення рішення до виконавців.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході прове­дення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предме­том є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозді­лів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, вияв­лення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні коректи­ви в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи.

Заключний або наступний контроль здійснюється після закін­чення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих ре­зультатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставле­них завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виник­ли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбут­ньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.

3. До основних методів організації і здійснення контролю у спе­ ціальній літературі відносять:

• метод ведення, який припускає жорсткий контроль за вико­навцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалі­зація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;

• метод стеження, тобто періодичний контроль. Він викорис­товується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконав­ців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.

4. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій: 1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних ста­ тистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів ін­ спектування, звернення громадян та інших органів чи установ тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками, які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням (одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення пору­ шень порядку виконання-відбування покарання засудженими і виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення пору-

75

шень і відповідне на них реагування є основною метою всієї контрольної діяльності. Відразу після отримання і перевірки ін­формації про порушення порядку виконання-відбування покаран­ня контролюючий орган повинен вжити заходів до їх запобігання. Реагування має бути оперативним, тому що протиправна діяль­ність засуджених чи співробітників може спричинити значні збит­ки); 4) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності (це заключний етап контрольної діяльності. Після припинення пору­шення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган ініціює розгляд питання про притягнення до відповідаль­ності винних у цьому порушенні. Ця стадія дозволяє не лише від­новити правопорядок і соціальну справедливість, але і досягти мети спеціальної превенції, як однієї з цілей покарання).

5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівни­цтва, планових заходів, комплексних програм та інших докумен­тів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисциплі­ни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання від­повідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ вико­нання покарань у межах їх компетенції.

6. Основними формами контролю, що використовуються у кри­мінально-виконавчій системі, називаються: поточний або опера­тивний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відом­чих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організацій­на робота керівників органів і установ виконання покарань.

Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядко­ваних установ на основі територіального принципу обслуговуван­ня з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування.

Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово шляхом всебічного аналізу діяльності органів та установ виконан­ня покарань регіону або окремої установи, структурного підрозді­лу, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль

має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.

Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:

• визначення спроможності керівництва виконувати покладе­ні на нього функціональні обов'язки;

• вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;

• підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недолі­ків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження пози­тивного досвіду.

Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автомати­зований контроль з використанням комп'ютерної техніки та спе­ціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отриму­вати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпе­чує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.

Він також визначає, що система контролю — це певна для дано­го рівня управління сукупність суб'єктів та об'єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв'язання завдань системи.

7. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визна­чається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених по­садовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту.

Комплексне інспектування установ виконання покарань прово­диться один раз на п'ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління.

У кожній установі виконання покарань ведеться книга заува­жень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань