5. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізолято­рах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за вста­новленими нормами.

1. У виправних центрах засудженим забезпечуються необхідні комунально-побутові умови, в гуртожитках їх надаються індиві­дуальне спальне місце та постільна білизна. При цьому норма жи­лої площі на одну людину не може бути менше за 4 кв. м.

2. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, харчування і речове майно (носильні речі) придбавають за власні кошти. У разі відсутності у засудженого коштів на купівлю таких речей з неза­лежних від нього причин, адміністрацією виправного центру в ін­дивідуальному порядку може бути надана допомога. При цьому надання матеріальної допомоги є правом адміністрації виправного центру, а не її обов'язком. Таке рішення приймається начальником виправного центру за клопотанням начальника відділення соціаль­но-психологічної служби, виходячи з вивчення даних про особу за­судженого, його родинних зв'язків, матеріального стану, причини відсутності в нього коштів, речового майна, поведінку тощо.

3. Комунально-побутові послуги оплачуються ними на загаль­них умовах за встановленими тарифами. У ст. 121 КВК України встановлено, що засуджені із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Відшкодування засуджени­ми витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування при­буткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими лис­тами та іншими виконавчими документами провадяться у поряд­ку, встановленому законом.

4. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість хар­чування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових ра­хунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому ра­хунку виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.

5. Особам, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних (карантин, погодні умови і т. ін.), і не отримують за цей час заробітну плату, зазначені види забезпе­чення та обслуговування надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису установи.

Виплата компенсацій чи забезпечення засуджених безкоштов­ним харчуванням та речовим майном здійснюються за довідками лікувальних установ або за довідками, підписаними начальником установи.

Дана норма не поширюється на осіб, які направлені на лікуван­ня до лікувальних закладів охорони здоров'я. У цьому випадку за­суджені забезпечуються всіма видами довольства не адміністраці-

222

223

єю виправного центру, а безпосередньо цими лікувальними закла­дами.

6. На час звільнення від праці для складання іспитів засудже­ним надається відповідна грошова компенсація з розрахунку се­редньомісячної заробітної плати цієї особи.

7. Засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, забезпечуються адміністрацією виправного центру харчуванням за встановленими нормами і засуджений не має права відмовитись від цього. Однак вартість такого харчування повністю стягується з засудженого. Якщо у засудженого відсутні кошти для оплати хар­чування, питання стягнення коштів вирішується у загальному по­рядку, тобто виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.

Стаття 65. Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі

1. З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприєм­ства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціально-виховна робота.

2. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочуєть­ся і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

1. Із засудженими до обмеження волі в обов'язковому порядку проводиться соціально-виховна робота. Виховний вплив на засу­джених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засудже­них з урахуванням строку покарання, персональних якостей і по­ведінки засуджених, обставин учиненого злочину, закріплення досягнутих результатів.

2. Основною метою соціально-виховної роботи Державний де­партамент України з питань виконання покарань називає форму­вання й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно ко­рисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встанов­лених правил поведінки.

Водночас, соціально-виховна робота покликана забезпечити: організацію корисної зайнятості засуджених; розвиток особистого потенціалу, корисної ініціативи, творчих здібностей та професій­них навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звіль­нення; формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи до­строкового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням від своєї особистої поведінки.

Для досягнення цієї мети адміністрацією виправних центрів ор­ганізовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійно­го рівнів, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний центр; формуються методично-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв'язків за­суджених з родичами, а також підтримка ініціативи громадських організацій і релігійних об'єднань, спрямованих на підготовку за­суджених до життя в суспільстві після звільнення та ін.

3. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочуєть­ся і враховується при визначенні ступеня їх виправлення. Так, за активну участь у проведенні тих чи інших виховних закладів за­суджені можуть заохочуватись у встановленому порядку. Крім цього, участь засуджених у цих заходах розглядається як свідоме прагнення до виправлення, в результаті чого вона й враховується при оцінці ступеня виправлення.

4. Обов'язок проведення соціально-виховної роботи із засуд­женими до обмеження волі покладений не тільки на адміністра­цію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засуд­жені. У соціально-виховній роботі із засудженими повинні при­ймати участь і громадські організації, за виключенням політич­них партій і профспілок, діяльність яких у виправних центрах забороняється.

5. Програми диференційованого виховного впливу на засудже­них повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічно­го навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються До осіб, засуджених до обмеження волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Стаття 66. Участь засуджених до обмеження волі в самодіяльних організаціях

1. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, Можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати Участь в їх роботі.

2. У виправних центрах забороняється діяльність політичних вартій та профспілок.

1. Самодіяльні організації засуджених до обмеження волі ство­рюються у виправних центрах з метою розвитку в засуджених ко­рисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових

224

225

взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, на­вчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків.

2. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочу­ється адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступе­ня його виправлення.

3. У виправних центрах можуть створюватися самодіяльні ор­ганізації засуджених. Види самодіяльних організацій і порядок їх роботи визначаються КВК України та нормативно-правовими ак­тами Департаменту. Так, відповідно до ст. 127 КВК України у ви­правних центрах із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ і відділень соці­ально-психологічної служби.

В установах можуть створюватися й інші самодіяльні організа­ції засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умо­вам відбування покарання.

4. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основ­ної роботи.

5. Поряд з цим у виправних центрах для засуджених можуть організовуватись гуртки соціально корисної спрямованості. Поря­док та організація роботи гуртків визначається адміністрацією установи. Виступи гуртків художньої самодіяльності можуть про­водитись у межах колонії.

6. Засудженим до обмеження волі дозволяється проводити без­коштовні (благодійні) та платні, за рахунок коштів засуджених і за їх згодою, виступи професійних творчих колективів (театрів, філармоній та інше) при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту.

7. У той же час у виправних центрах забороняється діяльність політичних партій (будь-яких) та профспілок (окрім створюваних співробітниками виправних центрів у встановленому порядку).

Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі