2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у ви­правних колоніях:

мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами триман­ня — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загаль­ними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в по­рядку, передбаченому цим Кодексом;

мінімального рівня безпеки із загальними умовами триман­ня — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини не­великої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, вста­новленому статтею 147 цього Кодексу;

середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбав­ленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особ­ливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;

максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до пока­рання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким пока­рання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного по­збавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у по­рядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умис­ного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з коло­ній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Ко­дексом.

3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній міні­мального рівня безпеки із загальними умовами тримання і ви­правних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

1. Виправні колонії представляють собою установи виконання покарань закритого типу, що покликані практично виконувати два види кримінального покарання: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі та, як наслідок, вони повинні прагнути досягнення тих цілей, які ставляться перед криміналь-

63

ними покараннями. Цілями покарання, як відомо, є кара, ви­правлення засудженого, індивідуальне та загальне попереджен­ня. У досягненні цих цілей і полягає задача установ виконання

покарань.

2. У ч. 2 ст. 18 КВК України визначено загальні категорії засу­джених, які відбувають покарання в виправних колоніях того чи іншого рівня безпеки. Більш конкретно ці категорії визначені в Ін­струкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Від­повідно до цього нормативно-правового акту:

1) до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегше­ними умовами тримання із СІЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості. Не підлягають розподі­лу та направленню із СІЗО до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'яз­нення; 2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пен­сійного віку; 3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс ліку­вання венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; 5) особи, які засу­джені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі;

2) до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загаль­ними умовами тримання із СІЗО направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини; особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної

сили досягли повноліття;

3) до виправних колоній середнього рівня безпеки із СІЗО на­правляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного по­збавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше за­суджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину невеликої та середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбав­лення волі;

4) до виправних колоній максимального рівня безпеки із СІЗО направляються чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари

64

замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено по­збавленням волі на певний строк у порядку помилування або ам­ністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чо­ловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлен­ня волі;

5) до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбу­ванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направля­ються: чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довіч­ного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умис­ні особливо тяжкі злочини, які мають не зняту та не погашену су­димість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі; чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засудже­ні та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заруч­ників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обстави­нах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготов­лення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезен­ня в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, держав­них цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення зло­чинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойо­вих припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службо­вим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне ви­робництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя пра­цівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посяган­ня на життя представника іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до по­карання у виді позбавлення волі.

65

6) до виправних колоній або секторів максимального рівня без­пеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу на­правляються: чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, засуджені до по­карання у виді позбавлення волі на певний строк за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію; шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб; заручника; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винят­ком вбивства, передбаченого ст. 116, 118 КК України; захоплення заручників, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або ор­ганізованою групою, або були поєднані з погрозою знищення лю­дей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення злочин­ної організації; бандитизм; терористичний акт, вчинений повтор­но або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терорис­тичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше спри­яння створенню або діяльності терористичної групи чи терорис­тичної організації; посягання на життя працівника правоохорон­ного органу, члена громадського формування з охорони громад­ського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; по­сягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з ді­яльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представ­ника влади або працівника правоохоронного органу як заручника; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлен­ня волі; чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплен­ня заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі на­слідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою гру­пою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподі­янням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної орга­нізації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя пра­цівника правоохоронного органу, члена громадського формування

66

з охорони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засудже­ні до покарання у виді позбавлення волі.

3. При визначенні рівня безпеки враховуються рішення (Ін­ струкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі): а) су­ дів України; б) судів республік колишнього СРСР; в) судів інозем­ них держав, якщо відповідно до міждержавних угод засудженого було прийнято на територію України для подальшого відбування покарання; г) судів іноземних держав, якщо відповідно до статті & Кримінального кодексу України правові наслідки вироку суду іно­ земної держави враховано судом України при кваліфікації нового злочину та призначенні покарання; г) судів іноземних держав, якщо вони визнані відповідно до пункту 19 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, який ратифікова­ но Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1998 року.

4. Відповідно до вищевказаної Інструкції, особа визнається та­кою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконав­чої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.

5. Господарське обслуговування слідчих ізоляторів — це штати співробітників з числа засуджених, які виконують роботи з госпо­дарського обслуговування чи благоустрою. Відділення з господар­ської обслуги формуються з числа засуджених, вирок відносно яких набув чинності, у зв'язку з чим вони відбувають призначене покарання, однак не у виправній колонії, а на території слідчого ізолятору. Тобто, хоча слідчі ізолятора є місцями попереднього ув'язнення і законом не віднесені до оргалів чи установ виконання покарань, вони виконують покарання у виді позбавлення волі щодо осіб, зарахованих до господарчої обслуги.

Про порядок відбору, зарахування осіб до господарської обслу­ги дивись коментар до ст. 89 КВК України.

Стаття 19. Виховні колонії

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

1. Виховні колонії як вид установи виконання покарань при­значені для відбування покарання неповнолітніми, засудженими

67

до позбавлення волі. У них забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу.

2. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поді­ляються за рівнями безпеки, тобто у всіх цих установах встанов­люються однакові умови відбування та виконання покарань.

3. Як і виправні колонії, виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі та здійснюють виховний вплив на засудже­ного з урахуванням характеру вчиненого злочину, попередньої злочинної діяльності, соціально-педагогічної занедбаності та віку. Перед ними стоять такі ж задачі, як і перед іншими установами виконання покарань (досягнення цілей покарання), а виконання покарання відбувається на єдиних підставах та принципах.

4. Відповідно до нормативних актів Державного департаменту України з питань виконання покарань, зокрема Інструкції про по­рядок розподілу, направлення та переведення для відбування по­карання осіб, засуджених до позбавлення волі та Переліку установ кримінально-виконавчої системи, які виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довіч­ного позбавлення волі, затвердженого наказом Державного депар­таменту України з питань виконання покарань від 12.12.2003 р. № 251, неповнолітні особи чоловічої статі, які раніше відбували по­карання у виді позбавлення волі, незалежно від погашення чи знят­тя судимості, відбувають покарання в Маріупольській виховній колонії Донецької області, а засуджені неповнолітні особи жіночої статі — у Мелітопольській виховній колонії Запорізької області.

Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання

1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, команду­вання дисциплінарного батальйону, військової частини чи на­чальник гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити од­ного із членів сім'ї або близькихродичів завибором засудженого.

2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляєть­ся суд, який постановив вирок.

1. Ч. 1 статті, що коментується, покладає обов'язок на адміні­страцію органів та установ виконання покарань, не пізніше трьох діб з дня прибуття засудженого до місця відбування покарання на­правити поштою повідомлення про це одному з родичів за вибором засудженого. Таке повідомлення направляється поштою.

2. За Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у повідомленні повинна бути зазначена адреса установи і роз'яснюються права засудженого на листування, отримання поси­лок, передач, бандеролей, користування побаченнями та ведення

телефонних розмов. Також обов'язково наводиться перелік про­дуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можна відсилати засудженим у посилках (передачах) та зазначається адреса регіонального управління, куди родичі мо­жуть звертатися з усіх питань щодо тримання засудженого.

3. У разі прибуття до установи засуджених іноземних громадян адміністрація письмово роз'яснює їм їхні права та обов'язки і не пізніше трьох діб направляє відповідне повідомлення до Держав­ного департаменту України з питань виконання покарань.

4. Направлення повідомлення до суду, передбачене у ч. 2 цієї статті, обумовлене тим, що суд здійснює судовий контроль за ви­конанням вироку. Суду необхідно знати, що адміністрація органу або установи виконання покарань приступила до виконання пока­рання, оскільки це входить до змісту судового контролю за вико­нанням вироку. Крім того, суду потрібно мати інформацію про міс­це відбування покарання засудженим, оскільки часто виникає не­обхідність направити до установи виконання покарань відповідні судові рішення, виконавчий лист тощо.

Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру

1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить не­безпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лі­кування, органами і установами виконання покарань здійснюєть­ся лікування.

2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що за­суджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті за­хворюваннями та відмовляється від лікування, орган або устано­ва виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.

1. Дана стаття передбачає застосування до засуджених лише од­ного виду заходів медичного характеру — примусового. Примусові заходи медичного характеру застосовуються відносно засуджених, що страждають на хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Ці заходи можуть застосовуватись лише на підставі су­дового рішення, що і обумовлює примусовість їх виконання адмі­ністрацією органів та установ виконання покарань.

2. Примусове лікування застосовується у двох випадках: пер­ший — коли воно призначено засудженому вироком суду відповід­но до ст. 96 КК України, другий — коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.

3. Хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи

68

69

законодавства України про охорону здоров'я»; закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», «Про бо­ротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про забезпечення сані­тарного та епідеміологічного благополуччя населення»; «Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 р. № 133 та ін.

Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, пси­хічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що харак­теризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у знач­ної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поши­ренням цих хвороб серед населення.

4. Порядок здійснення примусового лікування регламентова­ний спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України та Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізолято­рах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань».

5. Підставою для застосування примусового лікування є медич­ний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має зна­чення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці судом. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхід­ність застосування примусового лікування для суду не обов'язко­ві. Призначення примусового лікування — право, а не обов'язок суду. Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.

Суддя розглядає зазначені питання з участю прокурора, пред­ставника адміністрації установи або медичного закладу, що звер­нулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала ви­сновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання про­курора не зупиняє розгляду суддею цих питань. На постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, за­суджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

6. При виявленні в засудженого, який проходить примусове лі­ кування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у складі начальника медичної частини установи виконання пока­ рань, лікаря психіатра-нарколога та лікаря-терапевта вирішує пи­ тання про припинення лікування. Рішення приймається після ре­ тельного обстеження хворого. Матеріали про припинення ліку-

вання передаються комісією адміністрації установи виконання покарань для направлення в суд.

7. Відмова від лікування, призначеного у примусовому поряд­ку, є серйозним порушенням режиму відбування покарання. Піс­ля того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника установи виконання покарань на підставі подання начальника медичної частини.