Глава 2 правовий статус засуджених

Стаття 7. Основи правового статусу засуджених

1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інте­реси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадя­нина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадян­ства визначається законами України, а також міжнародними до­говорами України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами Украї­ни, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

1. Стаття присвячена визначенню правового положення засу­джених до всіх видів кримінальних покарань, виконання яких

32

33

врегульовано КВК України. В цілому КВК України приділяє знач­ну увагу регламентації правового статусу засуджених на відміну від Виправно-трудового кодексу України, де цьому питанню була присвячена лише одна стаття, яка містила загальні норми щодо правового положення осіб, які відбували покарання у виді позбав­лення волі та виправних робіт.

2. Принципово важливим є положення, що міститься у ч. 2 ст. 7, про те, що держава бачить у засудженому перш за все людину, на­ділену правами та обов'язками. Це означає, що засуджений (на­віть до позбавлення волі), безумовно, у більшому чи меншому сту­пені, залежно від виду покарання, відрізняється за своїм правовим положенням від інших громадян, але не виключається з числа чле­нів суспільства, не позбавляється всіх основних прав і обов'язків. Він продовжує залишатися правоздатним та дієздатним громадя­нином, суб'єктом обов'язків і прав, гарантованих Конституцією України та іншими законами, що визначають правове положення громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

3. Відмітною рисою правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадянина України, оскільки засудження особи до кримінального покарання не тягне позбавлення громадянства України та відповідно загального пра­вового статусу громадян нашої країни. У ст. 25 Конституції Украї­ни прямо вказується, що громадянин не може бути позбавлений громадянства та права змінити його. Більш того, факт притягнен­ня особи як обвинуваченого у кримінальній справі або винесення щодо неї обвинувального вироку суду, що набрав чинності і підля­гає виконанню, за ст.18 Закону України «Про громадянство Укра­їни» (2001 р.) є підставою для заборони виходу з громадянства України.

4. В найбільш загальному вигляді правове положення (право­вий статус) засуджених у науці кримінально-виконавчого права зазвичай визначають як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків. При цьо­му вказується, що зміст правового статусу, як окремі елементи, складають: 1) суб'єктивні права, 2) законні інтереси та 3) обов'яз­ки засуджених.

5. Ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений ко­ристується всіма правами людини і громадянина, за винятком об­межень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених розповсюджується, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом IIКонституції України. З цієї конституційної норми ви­пливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відомчими, нормативно-пра­вовими актами.

6. При цьому слід виходити з того, що покарання по суті є за­ ходом примусу і для досягнення його цілей права й свободи засу­ джених повинні обмежуватися. У літературі вказується, що обме­ ження правового положення можуть бути встановлені прямо чи непрямо.

Пряме правообмеження має місце тоді, коли засуджений об­межується у правах, а також у обов'язках тим же законодавством, яке встановлює відповідні права й обов'язки (наприклад, спроще­ний порядок розірвання шлюбу з засудженим до позбавлення волі на строк три та більше років; обмеження, що випливають з суди­мості). Ці обмеження є обмеженнями прав засудженого як грома­дянина, оскільки справа вирішується без урахування його думки.

Прямі обмеження у правах та обов'язках можуть випливати та­кож із вироку. Так, при засудженні до виправних робіт криміналь­ний закон (ст. 57 КК України) встановлює межі утримань із заро­бітку засудженого: від 10 до 20 %. Конкретні ж їх розміри (10, 15, 20 %) встановлює суд.

Нарешті, пряме обмеження засудженого у правах та обов'язках може випливати з режиму. Наприклад, за діючим законодавством засуджений до позбавлення волі повинен перебувати в умовах ізо­ляції (ст. 63 КК України: покарання у виді позбавлення волі по­лягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи), в силу чого він не користуєть­ся передбаченим ст. 33 Конституції України правом вільно обира­ти місце проживання та вільно пересуватись чи покидати терито­рію України.

Непрямі правообмеження також випливають з режиму, що встановлює для засуджених специфічні обов'язки, які виступають у ролі перепони для користування рядом загальногромадянських прав і свобод (наприклад, засудженим до позбавлення волі заборо­няється зберігати при собі цінні речі та гроші; вони не мають права продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь ін­ших осіб предмети, речі та вироби, що перебувають в особистому користуванні тощо).

7. Конкретний комплекс правообмежень властивий кожному виду покарання. Від його виду також залежить і ступінь обмежень. Так, особи, засуджені до таких видів кримінальних покарань як арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі більш обмежені в пра­ вах і наділені специфічними обов'язками, ніж засуджені, напри­ клад, до виправних чи громадських робіт. Звичайно правообме­ ження застосовуються у комплексі, що особливо видно при відбу­ ванні покарання у виді позбавлення волі. Оскільки громадянин ізолюється від суспільства та поміщується до установи виконання покарань, нормами кримінально-виконавчого права практично передбачається все його повсякденне життя, побут, спілкування з

34

35

адміністрацією, харчування, одяг, медичне обслуговування, пра­ця, навчання, форми виховної та культурно-лросвітницької робо­ти, організація дозвілля. При відбуванні виправних робіт засудже­ний обмежується у трудових правах.

Однак позбавлення одного права непрямо може викликати об­меження і у сфері іншого права. Наприклад, засуджений до ви­правних робіт у зв'язку з тим, що він не має права самовільно за­лишити місце роботи, обмежений у праві вільного обрання праці, закріпленого у ст. 43 Конституції України. Аналогічно у ст.12 За­кону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що таке конституційне право як свобода пересування обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.

Засуджені, які перебувають в установах виконання покарань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах як право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції України), право на сво­боду об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст.36 Конституції України), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конститу­ції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстра­ції (ст.39 Конституції України), право на підприємницьку діяль­ність (ст.42 Конституції України) та ін. Вони побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передбачені нормами ци­вільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права. Наприклад, не можуть брати участь у вихованні ді­тей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, роз­поряджатися грошовими коштами, обирати місце роботи тощо.

8. У ч. З ст. 7 визначається правове положення іноземних гро­мадян та осіб без громадянства. Іноземні громадяни — це особи, які мають громадянство або підданство інших держав та постійно чи тимчасово перебувають на території України. До числа інозем­них громадян за змістом діючого законодавства про громадянство та статус іноземців відносяться також громадяни інших (крім України) країн СНД. Згідна, зі змінами від 6 лютого 2003 р., що були внесені до Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм грома­дянином.

Із даних норм та ст. 26 Конституції України випливає, що вказа­ні особи користуються правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як громадяни України, за виключеннями, встановлени­ми Конституцією, законами та міжнародними договорами України (наприклад, на іноземців не поширюється конституційний обов'я­зок захисту України, її незалежності, встановлений у ст. 65). Ви­кладене свідчить про те, що іноземні громадяни та особи без грома-

36

дянства під час відбування покарання не безправні під час відбу­вання покарання порівняно з громадянами України. Конституція України та інші законодавчі акти, міжнародні договори гаранту­ють вказаним особам охорону їх життя та здоров'я, честі та гіднос­ті, недоторканність власності та житла, приватного життя, майно­вих, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

9. Соціально-правове значення інституту правового положення осіб, які відбувають кримінальні покарання останнім часом не охоплюється вирішенням тільки задач у сфері правоохоронної ді­яльності. Україна є учасником численних багатосторонніх міжна­родних угод, вона визнає ряд резолюцій та рішень міжнародних організацій, і у першу чергу ООН та Ради Європи, з питань дотри­мання прав засуджених. Розвиток правового статусу засуджених, особливо у світлі міжнародних документів, служить своєрідним показником бажання та можливості України дотримувати узяті на себе обов'язки, впливає на її міжнародний авторитет.

Стаття 8. Основні права засуджених