Глава 9 виконання покарання у виді виправних робіт

Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт

1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підпри­ємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контро­лю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання за­судженого — на органи внутрішніх справ.

4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиден­ного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку за­суджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здій­снення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кри­мінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідо­ме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголо­шення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за влас­ним бажанням протягом строку відбування ними покарання.

6. Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених поряд­ку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; по­відомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця

136

137

проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до криміналь­но-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудже­ного до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші об­ставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

1. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних по­карань мають важливе попереджувальне і виховне значення від­носно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засудже­них у суспільно корисній праці, в поєднанні з заходами громад­ського впливу з боку колективу, у якому вони працюють.

2. Виправні роботи, маючи властивість кари, у той же час воло­діють більшими можливостями для ефективного досягнення мети виправлення без ізоляції засуджених від суспільства, здійснення карально-виховного впливу на засуджених, оскільки вони, зали­шаючись на свободі, у більшості випадків продовжують працюва­ти у тому ж колективі, в якому працювали до засудження. Це по­легшує контроль за поведінкою та роботою засуджених та допома­гає знайти найбільш ефективні засоби їх виправлення та ресоціалізації.

3. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кри­мінального покарання у разі: а) коли така міра покарання перед­бачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено законом (ст. 69 КК України); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбав­лення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постано­ва від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кри­мінального покарання»), відповідно до ст. 57 КК України виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчини­ли менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспіль­ства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбу­ваються за місцем роботи засуджених. Суди не повинні признача­ти виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли за­лишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблен­ня виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Цей вид покарання призначається тільки працездатним особам з урахуванням, по можливості, їх спеціальності. Тому вони не мо­жуть бути застосовані до вагітних жінок, і жінок, які перебувають

у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, осіб, які до-сягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівни­ків правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адво­катів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щодо неповнолітніх слід враховувати забезпе­чення належного нагляду за їх поведінкою і здобуттям ними ви­робничої кваліфікації, саме через це виправні роботи не призна­чаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.

4. Виправні роботи призначаються строком від шести місяців до двох років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20% в доход держави протягом строку відбування покарання. Ви­ бір конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від об­ ставин конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його ха­ рактеру, особи винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання. Міні­ мальний відсоток відрахувань на практиці застосовується також і до неповнолітніх. Призначаючи покарання у виді виправних ро­ біт, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постано­ва від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кри­мінального покарання»), при призначенні у виді виправних робіт за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) допускаються погли­нення, часткове або повне складання як строків виправних робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави, а за кількома вирока­ми (ст. 71 КК України) — лише складання строків цих покарань.

5. Слід звернути увагу на певні особливості призначення та ви­ конання виправних робіт при заміні невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК Укра­ їни).

Згідно з рішенням Апеляційної комісії з питань розподілу, на­правлення та переведення для відбування покарання осіб, засу­джених до позбавлення волі Державного департаменту України з питань виконання покарань № 1 від грудня 2003 р., установи ви­конання покарань зобов'язані з метою якісного розгляду судами питання відповідно до ст. 82 КК України (в тому числі і щодо за­міни невідбутої частини покарання у виді обмеження волі виправ­ними роботами), матеріали з цього питання подавати до суду тіль­ки у разі наявності довідки з організації, підприємства або устано­ви, де особу передбачається працевлаштувати, та про надання засудженому житлової площі на період виконання цього виду по­карання (іншими словами — розраховувати на подібну зміну не­відбутої частини покарання виправними роботами можуть тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє працевла­штування та забезпечення житлом).

138

139

Крім того, за роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання і заміну невідбутої частини пока­рання більш м'яким»), при цьому більш м'яке покарання призна­чається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком. До неповно­літніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі виправними роботами, їх строк не може бути меншим за 6 місяців та не може бути більшим за 2 роки. Тобто, до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент відбуття час­тини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК України, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована. Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).

У разі прийняття судом на підставі подання адміністрації уста­нови виконання покарань рішення про застосування ст. 82 КК України щодо вищевказаних засуджених, кримінально-виконав­ча інспекція повинна звертатись до прокуратури для внесення ка­саційного подання на нього.

6. Виконання покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію та включає в себе: облік за­суджених осіб; роз'яснення порядку та умов відбування покаран­ня; контроль за додержанням порядку та умов відбування пока­рання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; проведення виховної роботи із засуджени­ми особами; контроль за поведінкою засуджених осіб; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засу­джених, які не з'явились за викликом до інспекції без поважних причин; проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та передача матеріалів до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засудже­них; надання дозволу на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування покарання; прове­дення інших заходів, передбачених законом.

7. Адміністративне стягнення у виді виправних робіт, хоча це і не передбачено КВК України, також покладається на криміналь­но-виконавчу інспекцію. Так, відповідно до Інструкції про поря­док виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, стягнення у виді виправних робіт виконується на підставі постано­ви суду з урахуванням особливостей, передбачених законодав-

ством України про адміністративні правопорушення, за місцем роботи засуджених осіб відповідно до ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

8. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприєм­ стві незалежно від форми власності за місцем роботи засудженої особи (ч. 1 ст. 41 КВК України). Особи, засуджені до виправних робіт, не тільки залишаються працювати на тому підприємстві, на якому вони працювали до засудження, а й на тій же самій посаді чи роботі. Переведення вказаних осіб на іншу посаду чи роботу здійснюється на підставах, передбачених законодавством про пра­ цю, за винятком обмежень, установлених вироком суду та кримі­ нально-виконавчим законодавством.

Виправні роботи у відповідності до ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення також відбуваються за місцем постійної роботи правопорушника (ч. 2 ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

9. Ефективність виправних робіт (як і інших видів покарань) залежить не тільки від правильного призначення даного покаран­ ня судом, а й від суворого дотримання законності при його вико­ нанні, від своєчасного виконання вироку. Несвоєчасне, із запіз­ ненням, виконання вироку значно знижує його ефективність. Тому судові органи й кримінально-виконавчі інспекції, на яких покладено функцію виконання покарання у виді виправних робіт, зобов'язані вживати всі необхідні заходи до своєчасного виконан­ ня покарання та вироку, що, перш за все, і обумовило визначення в законі строку, протягом якого вирок повинен бути приведений до виконання.

Про підстави законодавчого закріплення двох моментів, від яких відраховується строк звернення вироку до виконання, ди­вись коментар до ст. 36 КВК України.

10. Якщо з'ясується, що на час звернення вироку до виконання засуджений не працює, він надає працівникам кримінально-вико­ навчої інспекції письмове пояснення, у якому вказує причину звільнення з роботи. Після цього йому видається направлення до відповідного центру зайнятості населення і встановлюється строк для працевлаштування — 15 днів та роз'яснюється, що він не має права відмовитися від запропонованої роботи чи перекваліфікації.

Однак слід зауважити, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення», особі повинна надаватися в центрах зайня­тості лише підходяща робота. Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівни­ка і надається в тій же місцевості, де він проживає. Поряд з цим заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за по­передньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. При пропонуванні

140

141

підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Тобто, вирішити проблему працевлаштування засудженого до виправних робіт, який не має роботи, достатньо складно.

Якщо засуджений без поважної причини не працевлаштувався в установлений термін і не став на облік у центрі зайнятості насе­лення, він викликається до інспекції і надає письмове пояснення про причини ухилення від відбування покарання. Офіційно йому виноситься застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. У разі подальшого ухилення від відбування покарання від засудженого береться пись­мове пояснення, виноситься письмове застереження у виді попе­редження та надається ще 10 днів для працевлаштування.

Якщо ж засуджений знову без поважної причини не працевлаш­тувався у встановлений термін і не став на облік у центрі зайнятос­ті населення, працівник інспекції, узявши довідку про це з відпо­відного центру зайнятості, надсилає подання, копію вироку та ма­теріали, які свідчать про ухилення від відбування покарання, прокуророві для вирішення питання про притягнення засуджено­го до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.

11. Під час виконання покарання у виді виправних робіт, пра­цівники інспекції здійснюють такі функції: 1) ведуть облік засу­джених осіб; 2) роз'яснюють порядок та умови відбування пока­рання; 3) здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підпри­ємства за місцем роботи засуджених осіб; 4) беруть участь у вихов­ній роботі із засудженими особами, проводять індивідуальні бесіди з ними, вживають заходів щодо організації індивідуального шеф­ства над неповнолітніми (якщо з даного питання є рішення суду), проводять роз'яснювальну роботу з батьками засуджених неповно­літніх; 5) вносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин; 6) організовують початкові розшукові заходи засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилають матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб (про поря­док здійснення розшуку дивись коментар до ст. 35 КВК України); 7) застосовують до засуджених осіб установлені законодавством заходи заохочення і стягнення; 8) перевіряють обґрунтованість за­яви засудженої особи про звільнення з роботи за власним бажан­ням та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять постанови про дозвіл або відмову у звільненні; 8) дають дозвіл на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування ними покаран-

ня; 9) контролюють поведінку осіб, засуджених до виправних ро­біт, з цією метою один раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені осо­би до адміністративної відповідальності; 10) один раз на шість мі­сяців направляють вимоги до підрозділів інформаційних техноло­гій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою з'ясування випадків учинення засудженими особами нових злочинів; 11) на­правляють через відповідні центри зайнятості населення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності до законо­давства про працю; 12) здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених осіб і перераху­ванням відрахованих сум у дохід держави; 13) здійснюють, у разі потреби, контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб не менше ніж два рази протягом строку відбування покарання. За результатами перевірки складають акт у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про озна­йомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків; 14) у разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконання інших вимог КВК України надсилають мате­ріали прокуророві для вирішення питання про притягнення вин­них осіб до відповідальності згідно із законом (ч. 2 ст. 44 КВК України). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи за­судженої особи; 15) підтримують постійні контакти з власниками підприємств та трудовими колективами з метою своєчасного отри­мання інформації про застосування до засуджених осіб заходів за­охочення, стягнення, звільнення з роботи; 16) постійно підтриму­ють контакти з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держ­адміністраціях; 17) проводять аналіз роботи щодо виконання пока­рання у виді виправних робіт та в необхідних випадках уносять пропозиції керівництву інспекції з метою її удосконалення; 18) від­повідно до ст. 84 КК України надсилають до суду подання про звіль­нення від покарання осіб, які під час його відбування згідно з медич­ним висновком захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання; 19) над­силають до суду подання щодо осіб, які під час відбування пока­рання стали непрацездатними, про заміну покарання у виді ви­правних робіт штрафом (ч. 5 ст. КВК України); 20) надсилають до ^СУДУ подання про звільнення від відбування покарання стосовно осіб, які після постановлення вироку суду досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними (ч. 6 ст. 42 КВК Украї-

142

143

ни); 21) відповідно до ч. 5 ст. 46 КВК України у разі ухилення за­суджених осіб від відбування покарання у виді виправних робіт надсилають прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відпо­відно до ч. 2 ст. 389 КК України; 22) за зразкову поведінку і сум­лінне ставлення до праці засудженим особам зараховують час що­річної відпустки у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК України); 23) за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці надсилають до суду матеріали на засуджену особу щодо умовно-до­строкового звільнення її від покарання або заміни невідбутої час­тини покарання штрафом; 24) у разі потреби дають дозвіл засудже­ній особі на виїзд за межі України; 25) установлюють періодичність та дні проведення реєстрації засуджених осіб та проводять реєстра­цію таких засуджених осіб (про порядок встановлення та здійснен­ня реєстрації дивись коментар до ст. 37 КВК України).

12. Про поняття індивідуально-профілактичної роботи дивись коментар до ст. ЗО КВК України.

При проведенні індивідуально-профілактичної роботи з особа­ми, засудженими до покарання у виді виправних робіт, органи внутрішніх справ:

а) виконують: 1) постанови суду та подання інспекції про розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме (ч. 5 ст. 41 КВК); 2) подання про привід засуджених осіб, які не з'явилися за викли­ ком до інспекції без поважних причин (ч. 5 ст. 41 КВК); 3) постано­ ви судів про привід засуджених осіб, які ухиляються від явки до них у зв'язку з розглядом кримінальних справ за ухилення від від­ бування покарання у виді виправних робіт;

б)здійснюють: 1) затримання і конвоювання у порядку, перед­ баченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності за ухилення від від­ бування покарання у виді виправних робіт; 2) затримання і конво­ ювання в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, розшук яких оголошено у зв'язку з ухиленням від відбуван­ ня покарання (ч. 7 ст. 46 КВК);

в) підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київ­ ській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастопо­ лі та на транспорті за запитами працівників інспекції безоплатно надають інформацію щодо розшуку, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності засуджених осіб, які пере­ бувають на обліку в інспекції.

г) після порушення кримінальної справи стосовно особи, яка відбуває покарання у виді виправних робіт, слідчий або орган ді­ знання протягом 10 днів після встановлення факту засудження на­ правляють до підрозділу інспекції, у якому засуджена особа пере-

буває на обліку, копію постанови про порушення кримінальної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу стосовно такої особи.

13. Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кри­ мінальної міліції у справах неповнолітніх міських та районних ор­ ганів внутрішніх справ:

1) ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт; 2) проводять із засудженими особами індивідуально-профі­лактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а та­кож учинення ними нових злочинів; 3) щомісяця здійснюють пе­ревірки за місцем проживання засуджених осіб, про результати яких у кінці кожного кварталу письмовою довідкою, окремо щодо кожної засудженої особи, інформують інспекцію і обов'язково до­дають до неї матеріали перевірки (пояснення засудженої особи, ра­порти та ін.), які долучаються до особової справи засудженої осо­би; 5) у разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності засудженої особи письмово повідомляють про це інспекцію та вносять відповідні записи до алфавітних карток об­ліку осіб, стосовно яких здійснюється профілактична робота.

Про вимоги до оформлення результатів перевірок дивись ко­ментар до ст. 30 КВК України.

14. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засудже­ них до таких покарань, встановлює наступний порядок виконання покарання у виді виправних робіт:

Після оформлення у встановленому порядку документів стосов­но осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, праців­ник інспекції не пізніше десятиденного терміну з дня реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши міс­це роботи засудженої особи, направляє на підприємство копію ви­року та повідомлення про щомісячне відрахування визначеної су­дом частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в Дохід держави.

Кожну засуджену особу після взяття на облік негайно виклика­ють до інспекції на співбесіду (неповнолітні — з батьками або осо­бою, яка їх заміняє), під час якої їй роз'яснюються порядок та умо­ви відбування виправних робіт, заходи заохочення та стягнення, які можуть бути до неї застосовані, відповідальність за ухилення від відбування покарання, про що у засудженої особи відбирається під­писка, у якій вона власноручно зазначає про ознайомлення з вимо­гами щодо осіб, засуджених до виправних робіт. Крім цього, засуд­жена особа заповнює анкету, в якій зазначаються установчі дані, відомості про родичів, знайомих, освіту, місце роботи (навчання) тощо.

144

145

15. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді виправ­них робіт, зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'явля­тися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до ін­спекції у встановлені постановою дні; відмічатися в листку реє­страції; не виїжджати без дозволу інспекції за межі України; не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу інспекції; не порушувати порядок і умови відбування покарання; виконува­ти встановлені обов'язки; не вчиняти проступки, за яких їх може бути притягнуто до адміністративної відповідальності; не допуска­ти прогулів, а також порушень трудової дисципліни; не з'являти­ся на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсич­ного сп'яніння.

У разі неявки за викликом до інспекції без поважних причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані при­воду через відповідні органи внутрішніх справ. Поважними при­чинами неявки засудженої особи до інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші об­ставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно при­бути за викликом і які документально підтверджені.

16. Для того, щоб уникнути певних труднощів при виконанні по­карання у виді виправних робіт щодо осіб, яким це покарання було призначено відповідно до ст. 82 КК України, встановлено окремий порядок заміни невідбутої частини покарання більш м'яким пока­ранням. Так, відповідно до п. 4 вказівки Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. № 5/3-2, питання працевлаштування засуджених при заміні невідбутої час­тини покарання більш м'яким покаранням у виді виправних чи громадських робіт у порядку, передбаченому ст. 82 КК України, повинно погоджуватись через відділи кримінально-виконавчої ін­спекції територіальних управлінь Департаменту за місцем, де має наміри проживати засуджений після звільнення. Тобто, перед тим, як направляти матеріали до суду, адміністрація колонії через регіо­нальне управління повинна погодити це питання. Таким чином, співробітники кримінально-виконавчої інспекції отримують реаль­ну можливість перевірити серйозність намірів тієї чи іншої органі­зації та установи, що пообіцяли працевлаштувати засудженого в разі заміни покарання виправними чи громадськими роботами.

У тому разі, коли під час виконання цього покарання виникне питання щодо відмови у працевлаштуванні засудженого відповід­но до поданої ним довідки, працівники кримінально-виконавчої інспекції повинні перевірити підстави такої відмови. Якщо відмо­ва викликана тим, що видана довідка носила характер неправди­вого документа, працівники інспекції повинні звертатися до про­куратури для вирішення питання про притягнення відповідних

посадових осіб даного підприємства, установи та організації за ви­дачу завідомо неправдивих документів за ст. 366 КК України.

16. Контроль за додержанням законодавства України про зайня­тість населення здійснюється місцевими державними адміністра­ціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними дер­жавними органами, інспекціями служби зайнятості та профспіл­ковими об'єднаннями. Тобто, в разі якихось перепон, які виникають при вирішенні питання працевлаштування засудженого, що не має роботи, можливо звертатися за допомогою й до цих органів.

17. Виконання покарання у виді виправних робіт припиняєть­ся, і засуджені знімаються з обліку у зв'язку з: відбуттям призна­ченого вироком суду покарання — за наявності розрахункових відомостей про час, який було включено в строк відбування пока­рання, заробіток та проведені з нього відрахування. При цьому за­тримка перерахування утриманих сум не є перешкодою для знят­тя засудженого з обліку; засудженням за ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт — за наявності копії вироку, що набрав законної сили; амністією — за наявності постанови суду про застосування амністії; помилуванням — за наявності розпорядження Служби з питань помилування Кабінету Прези­дента України про виконання Указу Президента України про по­милування; скасуванням вироку — за наявності відповідної по­станови суду; винесенням судом постанови про умовно-дострокове звільнення — за наявності такої постанови; заміною виправних робіт штрафом — за наявності відповідної постанови суду; звіль­ненням від відбування покарання — за наявності відповідної по­станови суду.

З обліку також знімаються: померлі — за наявності відповідної довідки з органу реєстрації актів громадянського стану; особи, за­суджені за вчинення нового злочину — за наявності копії вироку, що набрав законної сили; засуджені особи, які вибули з території обслуговування у зв'язку зі зміною місця роботи — за наявності підтвердження про отримання справи інспекцією за новим місцем роботи.

18. Після повного відбуття засудженим покарання у день закін­ чення його строку (тобто в день отримання останніх розрахунко­ вих відомостей з підприємства), а при звільненні за іншими під­ ставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів, інспекція надсилає повідомлення влас­ нику підприємства, на якому працює засуджений, про припинен­ ня відрахувань з його заробітку і знімає засуджену особу з обліку (ч. 6 ст. 153 КВК України). Зняття засудженої особи з обліку за ін­ шими підставами здійснюється в день надходження відповідних Документів до інспекції. Відносно особи, знятої з обліку, яка під­ лягає призову на строкову військову службу, в десятиденний тер­ мін направляється повідомлення у відповідний військкомат. В та-

146

147

кий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направля­ється повідомлення до відділу у справах громадянства, імміграції, та реєстрації фізичних осіб.

19. Особі, яка відбула призначений судом строк виправних ро­біт, за її вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Стаття 42. Умови відбування покаранняу виді виправних робіт

1. Протягом строку відбування покарання засудженим заборо­няється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних ро­біт зараховується в загальний стаж роботи.

4. Засудженим забороняється без дозволу кримінально-вико­навчої інспекції виїжджати за межі України.

5. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постанов­лений вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить по­дання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досяг­ла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, криміналь­но-виконавча інспекція вносить подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання.

1. Виконання виправних робіт має на увазі наявність певного правового режиму або передбачених законом обов'язкових умов відбування цього виду покарання, під яким розуміється сукуп­ність встановлених кримінально-виконавчим законодавством правообмежень з метою виправлення засуджених.

2. Стаття, що коментується, містить вичерпний перелік обме­жень трудових прав засуджених до виправних робіт. їх встанов­лення та детальна регламентація спрямовані на те, щоб підвищити у засуджених почуття відповідальності за свою поведінку, змуси­ти їх усвідомити міру покарання, до якої вони засуджені. КВК України 2003 р. на відміну від Виправно-трудового значно посла­бив каральний вплив на засуджених під час відбування покаран­ня. Якщо раніше чергова відпустка не надавалася засудженому до виправних робіт зовсім, то тепер засудженим до цього покарання щорічна відпустка надається, але час її, як правило, не зарахову-

ється до строку відбування покарання (за виключенням випадків, встановлених у ст. 46 КВК України). Інші види відпусток, перед­бачені законодавством, надаються засудженим до виправних робіт на загальних підставах.

У науковій літературі також звертається увага, що раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засудже­них було лише можливістю при певних обставинах, а за новим КВК України це — законна реальність.

3. Для виправних робіт характерно, що утримання із заробітку засудженого здійснюються протягом всього строку відбування по­карання. Засуджений не вправі внести наперед суму, яка підлягає стягненню з нього. І лише після відбуття строку покарання, умов­но-дострокового звільнення від покарання або звільнення внаслі­док акта помилування чи амністії із засудженого знімаються всі правообмеження, пов'язані з відбуванням виправних робіт.

4. Протягом строку відбування виправних робіт забороняється звільнення засудженого з роботи за власним бажанням, без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Працівники інспекції перевіря­ють обґрунтованість заяви засудженої особи про звільнення з робо­ти за власним бажанням, думку керівництва підприємства за міс­цем відбування виправних робіт та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять поста­нову про дозвіл або відмову у звільненні. Винесене рішення праців­ника інспекції засуджений може оскаржити його у вищого керівни­цтва, про що останній повідомляється при оголошенні рішення.

Без даного дозволу не може бути розірваний і трудовий договір за згодою сторін. Разом із тим на даний випадок також поширю­ється право на оскарження відмови у видачі дозволу на звільнення у вищого керівництва.

5. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько-трудової екс­пертної комісії під час відбування покарання стала непрацездат­ною, працівник інспекції надсилає до суду подання, особову спра­ву та зазначений вище висновок про заміну покарання у виді ви­правних робіт штрафом відповідно до ч. З ст. 57 КК України та ч. 5 ст. 42 КВК України, при цьому з моменту подання відповідних до­кументів до кримінально-виконавчої інспекції до вирішення за­значеного питання судом відбування покарання призупиняється.

6. Стосовно засудженої особи, яка після постановлення вироку ^СУДУ досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, працівник інспекції надсилає до суду подання (особову справу та, відповідно, завірену копію пенсійного посвідчення або завірену копію медичного висновку) про звільнення такої особи від відбу­вання покарання відповідно до ч. 2 ст. 57 КК України та ч. 6 ст. 42КВК України, при цьому до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання призупиняється, а відбута частина пока-

148

149

рання обраховується, виходячи з відпрацьованого на момент по­дачі документів часу.

Кримінально-виконавча інспекція в обов'язковому порядку по­винна повідомити адміністрацію установи, підприємства чи орга­нізації, де відбуває покарання засуджений, про подачу вищевказа­них документів та призупинення з цієї дати відбування покарання впритул до вирішення зазначеного питання судом.

Про результати такого розгляду адміністрація установи, під­приємства чи організації, де відбуває покарання засуджений, по­відомляється кримінально-виконавчій інспекції додатково.

7. Розгляд вищевказаних питань здійснюється судом за місцем знаходження кримінально-виконавчої інспекції в порядку, перед­баченому ст. 409, 411 КПК України. При цьому, засуджений має право і особисто звернутися до суду з метою вирішення питання про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом або звіль­ненням від відбування покарання.

8. Слід звернути увагу, що дотепер в Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену спільним на­казом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту насе­лення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 р. № 58, не внесено відповідні зміни щодо записів про відбування покарання у виді виправних робіт.

За п. 2.21. вищевказаної Інструкції до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до за­гального та безперервного стажу (розділ «Відомості про роботу» трудової книжки, графа 3). У тому разі, коли судом в установлено­му законом порядку час відбування виправних робіт без позбав­лення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу. Зазначені записи вносяться до трудової книжки по закінченні фактичного строку відбування по­карання, що установлюється за довідками органів МВС України.

При звільненні засудженого з роботи у порядку, передбаченому чинним законодавством, і влаштуванні його на нове місце роботи відповідні записи вносяться до трудової книжки тим підприєм­ством, на яке був прийнятий або направлений засуджений. Підста­вою для внесення до трудових книжок, передбачених цим пунк­том, записів є наказ (розпорядження) керівника підприємства, ви­даний згідно з вироком (ухвалою) суду.

У розділі трудової книжки «Відомості про роботу» робляться такі записи: у графі 1 зазначається порядковий номер запису; у гра­фі 2 — дата внесення запису; у графі 3 пишеться: «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) по таку-то дату (число, місяць, рік) йе зараховується у загальний стаж та безперервний трудовий

стаж». При включенні судом часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу в графі 3 пишеться «Час роботи з та­кої-то дати (число, місяць, рік) не зараховується в безперервний трудовий стаж»; у графі 4 зазначається підстава для внесення за­пису до трудової книжки — наказ (розпорядження) керівника під­приємства, дата його видачі і номер.

Оскільки у ст. 42 КВК України чітко встановлено, що строк ви­правних робіт зараховується у загальний стаж, то в цій частині по­ложення вищевказаної Інструкції не мають сили.

Положення про те, що запис до трудової книжки про відбуття строку покарання не вноситься, міститься і в Інструкції про поря­док виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт

1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється рока­ми, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьо­ваних засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку пока­рання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невід-працьованих днів у строк покарання, відбування покарання три­ває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засу­дженого.

2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відпо­відно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли за­судженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, ор­ганізації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробіт­ного.

3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янін­ням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення увиді адміністра­тивного арешту або виправних робіт, а також тримання під вар­тою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину Доведена у встановленому законом порядку.

150

151

1. Строк виправних робіт обчислюється календарно. У нього включається час (роки, місяці, дні), протягом якого засуджений працював та з його заробітку здійснювались утримання, а також неробочий час, який зараховується до строку відбування покаран­ня в передбачених цією статтею випадках.

Число днів, відпрацьованих засудженою особою, має бути не менше за число робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Відбування покарання у виді виправних робіт продовжується до повного відпрацювання за­судженим призначеної кількості робочих днів або зарахування у встановлених ст. 43 КВК України випадках часу, коли засудже­ний не працював.

Якщо засуджена особа не відпрацювала необхідної кількості днів і відсутні підстави, встановлені КВК України для заліку не-відпрацьованих днів у строк покарання, відбування виправних ро­біт триває до повного відпрацювання засудженою особою призна­ченої кількості робочих днів.

Якщо кількість днів, які підлягають включенню до строку від­бування покарання у даному місяці, перевищує число робочих днів, передбачених графіком, до строку відбуття покарання зара­ховується лише один календарний місяць, без врахування днів, відпрацьованих понад графіка, однак утримання із заробітку, на­рахованого за дні, відпрацьовані понад графіка, не здійснюються (наприклад, у випадку, коли за графіком у даному місяці встанов­лено 20 робочих днів, а засуджений відпрацював 25 днів, йому за­раховується відбуття одного повного місяця виправних робіт (дні, відпрацьовані понад графіка до наступного місяця не зарахову­ються), а відрахування здійснюються лише із заробітку за 20 робо­чих днів згідно з графіком).

Тобто, у будь-якому випадку до часу відбування виправних ро­біт включається виключно час, який засуджений повинен був від­працювати за графіком, понаднормова робота до часу відбуття по­карання у жодному разі не зараховується (так, наприклад, засу­джений з неповажних причин не відпрацювавши у попередньому місяці потрібну кількість робочих днів, не може «наздогнати» упу­щене за рахунок понаднормової роботи у наступному місяці. У цьо­му випадку тривалість виправних робіт продовжується у часі).

Кількість робочих днів за графіком встановлюється адміністра­цією підприємства, установи та організації відповідно до положень глави IVКодексу законів про працю України.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КВК України та Інструкції про по­рядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, початком строку відбування покарання у виді виправних робіт є день, з якого засуджені особи, але не раніше ніж вирок набрав чин­ності. Тобто, якщо до моменту надходження на підприємство,

152

установу чи організацію копії вироку (іншого рішення) суду засу­джений перебував у відпустці, початком строку відбування ви­правних робіт вважається перший день після його повернення з відпустки, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку, який може з тих чи інших причин і не співпадати з днем фактично­го виходу з відпустки.

Аналогічно повинно вирішуватись питання і у випадках, коли на момент надходження вищевказаних документів засуджений був звільнений або перебував на лікарняному, у відпустці по вагіт­ності та родах тощо.

3. Обчислення строку відбування покарання проводиться на підставі відомостей про роботу засудженої особи на підприємстві, які кожного місяця надсилаються власником підприємства до ін­спекції. Відповідно до Інструкції про порядок виконання пока­рань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, у відомостях зазнача­ються кількість робочих днів за графіком на підприємстві, кіль­кість фактично відпрацьованих засудженою особою робочих днів, кількість і причини невідпрацьованих нею днів згідно з графіком, кількість днів тимчасової непрацездатності за листом непраце­здатності та з інших причин, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду. Такі відомості підписуються керівником під­приємства та бухгалтером і скріпляються печаткою.

4. У разі, коли засуджена особа працює у приватного підприєм­ця, у якого відсутні бухгалтер та печатка, такі відомості можуть бути надані тільки за підписом приватного підприємця. У такому випадку після взяття на облік засуджена особа подає до інспекції копію трудового договору (трудовий договір обов'язково уклада­ється в письмовій формі і в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи реєструється в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця згідно зі ст. 24, 241 Кодексу законів про працю України та у відділі реєстрації фізич­них осіб державної податкової інспекції).

5. Окрім часу, протягом якого засуджений працював та з його заробітку проводились утримання, до строку відбування покаран­ня зараховується:

а) час, протягом якого засуджена особа не працювала з поваж­них причин і за нею відповідно до закону зберігалася заробітна плата (наприклад, час оплаченого вимушеного прогулу, спричине­ного незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо). Сенс подібного положення полягає в тому, що, якщо особа Не працює, а за нею зберігається саме заробітна плата, а не який-небудь інший вид грошової компенсації або допомоги, з неї також здійснюються утримання в доход держави, котрі не провадяться з інших видів грошових виплат (наприклад, матеріальні виплати за час перебування на лікарняному);

153

б)час, коли засудженій особі не надавалася робота на підпри­ ємстві через її відсутність, що підтверджується наказом по підпри­ ємству (або витягом з нього) за підписами керівника та бухгалтера, скріпленими печаткою (так званий простій, тобто, зупинення ро­ боти, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або інши­ ми обставинами);

в) час, протягом якого засуджена особа перебувала на обліку в державній службі зайнятості і їй було надано статус безробітної, що підтверджується відповідною довідкою щокварталу. У цьому випад­ ку кожен місяць перебування у статусі безробітного зараховується до строку покарання як календарний місяць виправних робіт;

г) час, протягом якого засуджена особа перебувала під вартою у зв'язку з учиненням злочину, за який відбуває виправні робо­ ти. У строк відбування виправних робіт зараховується один день ув'язнення за три дні виправних робіт відповідно до ч. 4 ст. 338 КПК України (тобто, кожні десять днів тримання під вартою за­ раховуються як один місяць виправних робіт). При цьому строк попереднього ув'язнення, що підлягає зарахуванню, повинен бути чітко вказаний у вироку. Зарахуванню підлягає кожен день тримання під вартою, незалежно від того, скільки часу протягом останнього дня засуджений перебував під вартою.

6. Стаття, що коментується, встановлює, що у строк відбування покарання не зараховується:

а) час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або ток­ сичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим пору­ шенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілес­ них ушкоджень;

б)час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт;

в) час тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кри­ мінальної справи у період відбування виправних робіт у випадках, коли вина в учиненні злочину доведена у встановленому законом порядку. Виходячи з загальних принципів діючого законодавства, цей час підлягає зарахуванню у випадках, коли дане рішення від­ мінене у встановленому законом порядку або за кримінальною справою винесено виправдувальний вирок;

г) час, протягом якого покарання не виконувалось у зв'язку зі звільненням від його відбування з випробуванням відповідно до рі­ шення суду;

д) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збері­ галося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забез­ печення за загальнообов'язковим державним соціальним страху­ ванням (наприклад, час хвороби та перебування на лікарняному);

є) час, коли працівник фактично не працював, хоча за ним і збері­галося місце роботи (посада), йому не виплачувалася заробітна плата

у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про від­пустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

ж) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звіль­нених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.

7.Для визначення часу закінчення строку покарання, слід до­ дати календарний строк призначеного судом покарання. Напри­ клад, засуджений до одного року виправних робіт відбуває пока­ рання з 10 квітня 2005 р. (з цього дня розпочато відрахування з його заробітку); прогулів та інших порушень встановленого режи­ му відбування покарання не мав; у додаткових відпустках та на лі­ карняному не перебував; час перебування у щорічній відпустці ін­ спекцією йому було зараховано в порядку заохочення до строку ви­ правних робіт, отже, він має бути знятий з обліку 10 квітня 2006 р. (ця дата є останнім днем відбування даного покарання).

Зазначена дата включається в строк відбутого покарання, і цього дня працівник інспекції зобов'язаний зробити відповідні відмітки у всіх видах персонального обліку . Відповідно до ч. 6 ст. 153 КВК України в день закінчення строку покарання кримінально-вико­навча інспекція зобов'язана довести до відома звільненого і адміні­страції підприємства, установи чи організації за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання, при звіль­ненні від відбування покарання з інших підстав — не пізніше на­ступного робочого дня після одержання відповідних документів.

8. Якщо строк покарання закінчується у вихідний чи святковий день (про їх перелік дивись коментар до статті 37 КВК України), за­суджений повинен бути знятий з обліку у передвихідний чи святко­вий день. При обчисленні строку покарання місяцями, він закінчу­ється відповідного числа останнього місяця. Покарання вважається відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засудженим днів відповідатиме кількості робочих днів, що припадають (згідно з графіком) на кожен місяць, окремі його періоди та встановленому судом строку покарання в цілому. Наприклад, якщо громадянина засуджено до виправних робіт на один рік, кількість днів, що при­падає на цей строк згідно з графіком, дорівнює 261. У такому разі покарання слід вважати відбутим лише тоді, коли кількість відпра­цьованих засуджених протягом року днів буде не менше 261.

9. При перевірці правильності підрахунку календарного строку відбутого покарання слід пам'ятати, що у разі, коли засуджений працював менше днів, ніж передбачено графіком, недостатня їх кількість зараховується з наступного місяця. Наприклад, у квітні засуджений працював лише 2 дні з 22 за графіком. 20 невідпрацьо-

154

155

ваних робочих днів позичаються з травня і з урахуванням цього вважається, що він відбув ще один календарний місяць. У травні засуджений працював 21 з 22 робочих днів. Один день за травень та 20 днів, позичених на квітень, зараховується з червня. Зараху­вання проводиться лише в межах передбачених графіком днів.

10. При обчисленні строку виправних робіт слід виходити з того, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати мен­шу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється (ст. 50 Ко­дексу законів про працю України): а) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працю­ють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку; б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умо­вами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робо­чого часу, затверджується в порядку, встановленому законодав­ством. Крім цього, законодавством встановлюється скорочена три­валість робочого часу для окремих категорій працівників (наприклад, вчителів, лікарів тощо). Скорочена тривалість робо­чого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Відповідно до ст. 52 Кодексу законів про працю України, для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з дво­ма вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні трива­лість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутріш­нього трудового розпорядку або графіками змінності, які затвер­джує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспіл­ковим представником) підприємства, установи, організації з до­держанням установленої тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характе­ром виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний ро­бочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочо­му тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 го­дин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

156

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюєть­ся власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим пред­ставником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового ко­лективу і за погодженням з місцевою радою народних депутатів.

11. При направленні засудженого до виправних робіт для при­мусового лікування від алкоголізму в лікувально-трудовий профі­лакторій Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — ЛТП), в строк виправних робіт зараховується та­кож час, протягом якого засуджений піддавався активному проти­алкогольному лікуванню і звільнявся на цей період від роботи. Відрахування за вироком суду із заробітку засудженого до виправ­них робіт, який утримується в ЛТП, проводиться з нарахованого йому заробітку. Таким чином, вони продовжують відбувати пока­рання в умовах ЛТП. Строк відбування покарання вираховується їм у загальному порядку.

Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт