2. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оператив­ними підрозділами органів і установ виконання покарань.

1. Оперативно-розшукова діяльність теж є засобом забезпечення Режиму в колоніях. За ст. 104 КВК у колоніях оперативними під­розділами здійснюється оперативно-розшукова діяльність, спрямо­вана на пошук і закріплення фактичних даних про протиправну по­ведінку суб'єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності.

349

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» визна­чає оперативно-розшукову діяльність як вид діяльності, що здій­снюється гласно та негласно оперативними підрозділами уповно­важених на те державних органів у межах їх повноважень шляхом проведення оперативно-розшукових заходів з метою захисту жит­тя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, власності, су­спільства й держави від злочинних посягань.

2. Метою оперативно-розшукової діяльності є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчен­ня причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших пра­вопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припи­ненні та попередженні злочинів.

Завдяки цій діяльності запобігається на стадіях готування та замаху основна маса злочинів, а також значна частка інших право­порушень, перекриваються канали надходження до засуджених заборонених предметів, вилучається значна їх частина.

3. Важливою задачею оперативних апаратів є розшук засудже­них, які скоїли втечу з місця відбування покарання, а також засу­джених, які ухиляються від відбування покарання.

Випадки втеч засуджених з установ виконання покарань зустрі­чаються досить часто (особливо з колоній мінімального рівня без­пеки з полегшеними умовами тримання), і вони представляють вельми серйозну небезпеку для правопорядку: багато засуджених з цікавістю чекають — спіймають того, хто втік, чи ні, і чи не слід спробувати втекти самому. Тому на затримання тих, хто втік (особ­ливо небезпечними є групові втечі) направляють всі сили не тільки даної установи, а й територіальних управлінь Державного депар­таменту України з питань виконання покарань. Також до цієї ді­яльності залучаються органи внутрішніх справ, а у ряді випадків — військових підрозділів. Пійманого втікача обов'язково приво­зять до установи, звідки він вчинив втечу, показуючи цим всім ін­шим засудженим безперспективність подібних вчинків. Крім цьо­го, з утікача, як правило, в подальшому стягуються кошти, затра­чені на проведення розшуку.

4. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється за допомо­гою різноманітних заходів: опитування громадян; наведення дові­док; збір зразків для порівняльного дослідження; перевірочна за­купка; дослідження предметів та документів; спостереження; ото­тожнення особи; огляд та обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості та транспортних засобів; контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування телефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів зв'язку; оперативне впровадження; контрольна поставка; опера-

350

тивний експеримент тощо. У ході проведення оперативно-розшуксових заходів використовуються різні інформаційні системи, відео- та аудіозапис, кіно- та фотозйомка, а також технічні та інші засоби, що не спричиняють шкоду життю та здоров'ю людей та на­вколишньому середовищу.

5. У кожній установі виконання покарань є оперативний відділ зі спеціальним штатом співробітників та відповідною технічною осна­щеністю. Працівників оперативних відділів засуджені знають в об­личчя, тому свою професійну діяльність їм доводиться здійснювати у досить складних умовах спостереження зі сторони засуджених.

6. Стосовно засуджених ті чи інші оперативні заходи можуть проводити й інші уповноважені органи, вказані у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність». Склалась така практи­ка, що, якщо таким органам необхідно провести з засудженими ті чи інші оперативно-розшукові заходи, то вони зазвичай входятьу контакт з засудженими через оперативних працівників установ виконання покарань або аналогічних апаратів регіональних управ­лінь Державного департаменту України з питань виконання пока­рань, хоча не виключається і їх самостійна робота.

Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях

1. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групо­вої непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичай­ного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюєть­ся охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

2. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департа­менту України з питань виконання покарань, начальника управ­ління (відділу) Державного департаменту України з питань вико­нання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Ки­єві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управ­ління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Рес­публіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управ­ління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Се­вастополі — органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

1. На забезпечення режиму як порядку виконання та відбуван­ня покарання спрямоване й посилення охорони та нагляду за за­судженими (режим особливих умов) у випадках стихійного лиха,

351

епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масо­вих заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з уведенням надзвичайного чи воєнного стану в районі роз­ташування колонії.

У ч. 1 ст. 105 КВК України наведено вичерпний перелік підстав для введення режиму особливих умов, оскільки це тягне за собою суттєве обмеження прав і свобод не лише засуджених, а й у певній мірі громадян, які перебувають на об'єктах установ виконання по­карань та територіях, які до них прилягають.

2. Можна виділити дві групи підстав введення режиму особли­ вих умов: зовнішні (надзвичайний чи воєнний стан) та внутрішні (вчинення злочинів за участю великої групи засуджених).

Умови, підстави та порядок введення надзвичайного стану роз­криваються в Законі України «Про правовий режим надзвичайно­го стану», військового стану — в Законі України «Про правовий режим воєнного стану». Підставами введення, наприклад, надзви­чайного стану, є спроба насильницької зміни конституційного устрою; масові заворушення; міжнаціональні конфлікти; надзви­чайні ситуації природного та техногенного характеру; стихійні лиха; епідемії; крупні аварії тощо. Введення надзвичайного або воєнного стану тягне за собою обмеження ряду конституційних прав і свобод громадян (введення комендантської години; обме­ження свободи преси; обмеження продажу окремих товарів, пере­вірку документів, особистий огляд та огляд речей тощо).

Стихійні лиха можуть бути як природного (землетруси, навод­нення, урагани тощо), так і техногенного характеру (різного роду аварії та катастрофи). У цих випадках підставою введення режиму особливих умов служить масштабність та тяжкість наслідків сти­хійного лиха.

Масові заворушення виражаються у відмові виконати законні вимоги з боку великих груп засуджених, у погромах, побитті, вбивствах «неугодних» засуджених, представників персоналу та інших осіб, а також у ряді аналогічних дій.

Групова непокора засуджених виражається у відмові виконати висунуті до них вимоги (або їх більшу частину), але вони проявля­ються у менш агресивній формі, не пов'язані з вказаними вище ді­ями (погроми, підпали, вбивства тощо), і у них приймають участь значно менші групи засуджених (хоча і не виключені випадки участі великих мас засуджених, як, наприклад, при оголошенні голодування).

3. У період дії режиму особливих умов в установах виконання покарань може бути призупинено здійснення деяких прав засу­ джених, введено посилений варіант охорони та нагляду, особли­ вий порядок допуску на об'єкти, змінений розпорядок дня, обме­ жена діяльність виробничих, комунально-побутових, культурно- просвітницьких, медико-санітарних та інших служб.

4. Особливого порядку прийняття рішення про посилення охо­рони, нагляду за засудженими, здійснення інших додаткових ре­жимних заходів у КВК не встановлено, тому воно зазвичай повинно прийматися начальником установи виконання покарань за пого­дженням з керівництвом територіального управління Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Законодавцем встановлено особливий порядок лише для при­пинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків.

Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї

1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, про­являють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а та­ кож запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засо­бів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без по­передження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовувати­ся, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю пер­соналу колонії чи інших осіб.

3. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не за­стосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками ва­гітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалід­ності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути не­можливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для ви­конання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопоруш­ників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана не­гайно надати допомогу потерпілим.

5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та га-мівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.

6. Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї до­пускається також в інших випадках, передбачених законами

352

353

України «Про міліцію» (565-12 ) і «Про внутрішні війська Мініс­терства внутрішніх справ України» (2235-12 ).

1.Особливу увагу у забезпеченні правопорядку в місцях позбав­ лення волі законодавець приділив застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів та зброї. Працівники установ виконання по­ карань застосовують фізичну силу, спеціальні засоби та зброю на території установ, сусідніх з ними територіях, на яких розташова­ ні режимні об'єкти, а також на об'єктах, які охороняються в по­ рядку, передбаченому законодавством. Співробітники виправних установ повинні проходити спеціальну підготовку та періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних з застосуван­ ням фізичної сили, спеціальних засобів та зброї, а також на вміння надавати долікарняну допомогу постраждалим.

При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї, працівники установи повинні попередити про наміри їх викорис­тання, надавши достатньо часу для виконання своїх вимог, за ви­нятком тих випадків, коли запізнене застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї створює безпосередню небезпеку для життя або здоров'я персоналу та інших осіб, а також засуджених, може потягнути інші тяжкі наслідки або коли таке попередження у даній обстановці є неможливим. При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно забезпечити найменше спричинення шкоди засудженим, а також надати постраждалим медичну допомогу. Про кожний випадок застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно доповідати безпосе­редньому керівництву.

2. У стані необхідної оборони або крайньої необхідності праців­ники установи при відсутності спеціальних засобів або зброї вправі використовувати будь-які підручні засоби. Неправомірне застосу­вання працівниками установи виконання покарань фізичної сили, спеціальних засобів та зброї тягне за собою встановлену законодав­ством відповідальність.

3. Фізична сила застосовується працівниками установи для за­тримання засуджених, запобігання злочинів та адміністративних правопорушень, що вчиняються засудженими або іншими особа­ми, якщо ненасильницьким способом не забезпечується виконан­ня законних вимог.

Спеціальні засоби та газова зброя застосовується для протидії нападу на персонал, засуджених та інших громадян; для припи­нення масових заворушень групових порушень громадського по­рядку засудженими, а також затримання правопорушників, які вчиняють злісну непокору або опір персоналу.

У якості спеціальних засобів можуть застосовуватись гумові кийки, наручники (а при їх відсутності — підручні засоби зв'язу­вання), світлозвукові засоби відволікаючого впливу, засоби руйну

вання перешкод, водомети та бронемашини, газова зброя й служ­бові собаки. Законодавство детально регламентує, у яких випад­ках застосовуються ті чи інші спеціальні засоби, та порядок їх застосування.

4. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань деталізують порядок застосування до позбавлених волі захо­дів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Так, для припи­нення правопорушень із боку засуджених працівники криміналь­но-виконавчої системи мають право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою. Згідно з Правила­ми внутрішнього розпорядку установ виконання покарань наруч­ники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальни­ка установи, його заступників, чергового помічника начальника установи та їх заступників. Застосування наручників до засудже­них можливе у разі: учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства; відмови слідувати до дисциплінарного ізолятора, приміщень ка­мерного типу, одиночну камеру або карцер; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи на інших осіб; кон­воювання після затримання засудженого, що вчинив втечу.

5. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань надають право особовому складу установи самостійно засто­совувати до засуджених сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу для: захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю; припинення масових заворушень і групової непокори з боку засу­джених; відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і тран­спортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення; за­тримання або доставляння засуджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночної камери або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір; затримання засуджених, що вчинили втечу з місць позбавлення волі; звільнення заручників.

6. Застосування гамівної сорочки є крайнім заходом впливу на засуджених і може мати місце тоді, коли вищевказані заходи вия­вились неефективними. Гамівна сорочка може бути застосована лише за вказівкою начальника колонії або особи, що виконує його обов'язки, під наглядом медичного працівника. Указівка медич­ного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки До засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній со­рочці засуджений може знаходитися до заспокоєння, але не біль­ше двох годин. Не можна застосовувати гамівну сорочку до інвалі­дів першої та другої груп, до вагітних жінок і до неповнолітніх.

7. Вогнепальна зброя може бути застосована до засуджених до позбавлення волі лише як винятковий захід у разі вчинення засу­дженим нападу або інших умисних дій, які створюють реальну за-

354

355

грозу життю працівників установ виконання покарань або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти, коли іншими засобами не­можливо було припинити зазначені дії. Про кожний випадок за­стосування зброї адміністрація колонії повинна негайно повідоми­ти прокурора.