2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілі­ тації:

324

325

1. особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попе­реднього ув'язнення та в колоніях;

2. інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсій­ного віку;

3. вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;

4. особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розла­ду, алкоголізму та наркоманії;

5. особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

6. особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в пері­од відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покаран­ня, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в при­міщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

1. Відповідно до статті, що коментується, засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з ПКТ у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після фак­тичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Із даного правила є певний виняток. Так, у осіб, які відбувають покарання в приміщеннях камерного типу колоній максимального рівня безпеки за рішенням суду, винесеним за КК України 1960 р. (наприклад, 15 років позбавлення волі з відбуван­ням перших трьох років на тюремному ув'язненні), початок стро­ку тюремного ув'язнення рахується від дати початку строку пока­рання, тому при призначенні одного чи двох років перебування в установі даного виду вказана категорія осіб фактично позбавлена пільги, передбаченої даною статтею, бо термін тюремного ув'яз­нення є меншим, ніж частина строку, котру слід відбути.

Правила, визначені у ч. 1 ст. 101 КВК України поширюються тільки на засуджених, які надійшли до колоній максимального рівня безпеки безпосередньо зі слідчих ізоляторів для відбування покарання. Не підпадають під дію ст. 101 КВК України особи, які були переведені до колоній максимального рівня безпеки на строк до трьох років включно за злісні порушення установленого поряд­ку відбування покарання. Для цієї категорії засуджених строк тримання в колонії даного виду виступає у ролі разового стягнення (тобто, перебування в приміщенні камерного типу колонії макси­мального рівня безпеки, наприклад, протягом двох років), у зв'яз­ку з чим повинен бути відбутий у повному обсязі.

У колоніях мінімального і середнього рівня безпеки засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені до діль-

ниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття частини строку покарання і з урахуванням тяжкості злочину, що визначе­но ч. 1 ст. 101 КВК. Не підлягають переведенню до дільниці соці­альної реабілітації особи, визначені ч. 2 ст. 101 КВК України.

Слід звернути увагу, що деякі категорії засуджених «випали» з даної статті. По-перше, це стосується осіб, засуджених вперше за злочин невеликої тяжкості; по-друге, засуджених за тяжкий зло­чин, вчинений з необережності, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Цю прогалину необхідно заповнити, вихо­дячи з загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь за­судженого. Тому у першому випадку слід застосовувати положення підпункту 1 (тобто, необхідність відбуття не менше 1/4 строку по­карання), а у другому — підпункту 2 (тобто відбуття не менше 1/3).

2. Закон встановлює дві обставини, за яких можлива зміна умов тримання засудженого: 1) відбуття визначеної частини строку по­карання; 2) доведення засудженим певного ступеня виправлення, яка у даній статті визначена як «стає на шлях виправлення». При відсутності хоча б однієї з вказаних вимог, зміна умов тримання, передбачена у ст. 100, 101 КВК України, є неможливою.

3. Як і будь-який інший, такий критерій як ступінь виправлен­ня засудженого складається з певних компонентів і характерних ознак. Основною складовою, яка визначає ступінь виправлення, є поведінка засудженого та його ставлення до праці чи навчання (про поняття сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до пра­ці також дивись коментар до статті 67 КВК України).

Разом із тим, критерій «стає на шлях виправлення» означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормаль­ний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогаше­них у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах вихов­ного впливу) у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень.

Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій «стає на шлях виправлення» відповідно до Методичних рекомен­дацій Державного департаменту України з питань виконання по­карань щодо організації роботи, пов'язаної із забезпеченням про­гресивної системи відбування покарання в кримінально-виконав­чих установах складають: наявність обґрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комі­сії, інших державних органів і громадських організацій, що свід­чать про: а) визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині ¹ каяття в цьому; недопущення на протязі року порушень встанов­леного порядку відбування покарання або дострокове зняття рані­ше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести Місяців; відмова від негативних зв'язків к кримінальним оточен-

326

327

ням та впливу злочинної моралі; б) сумлінну і чесну працю, вико­нання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищення про­фесійного та освітнього рівня; в) прийняття письмового зобов'я­зання щодо законослухняної поведінки.

4. Оскільки закон у якості одного з критеріїв оцінки виправлен­ня вказує сумлінне ставлення до праці, то у характеристиках на засуджених в обов'язковому порядку повинні відображатися при­чини, з яких засуджений не працює в установі (особисте небажан­ня або об'єктивна відсутність можливості працевлаштування).

5. Державний департамент України з питань виконання пока­рань рекомендує вивчення кандидатів для переведення до дільни­ці соціальної реабілітації, оцінку ступеня виправлення, підготов­ку матеріалів щодо можливості переведення до дільниці цього виду та розгляду їх на засіданні відповідної комісії колонії здій­снювати у порядку, визначеному для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу, що ця рекомендація не стосується терміну такого розгляду. Слід пам'ятати, що закон не зобов'язує адміністрацію установи виконання покарань у той чи інший термін в обов'язко­вому порядку розглянути на комісії установи матеріали на засу­джених, які відбули встановлену у даній статті частину строку по­карання (на відміну від процедури розгляду питань, передбачених у ст. 81, 82 КК України). Тому видається, що підставою винесення цих матеріалів на розгляд є не тільки і не стільки формальне від­буття частини строку, а наявність подання начальника відділення соціально-психологічної служби, яке має подаватися тільки на тих засуджених, які стають на шлях виправлення. До цього мо­менту розгляд питання про можливість зміни умов тримання на засіданнях комісії установи виконання покарань є недоцільним та суто формальним.

6. Після настання у засудженого формального права на переве­дення до дільниці соціальної реабілітації (відбуття частини строку покарання та доведення певного рівня виправлення), готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика, підписана на­чальником відділення соціально-психологічної служби та пого­джена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма соціально-вихов­ної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; г) психологіч­на характеристика; д) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника ко­лонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського забезпечен­ня, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оператив­ного відділу, начальника медичної частини та начальника відділу

по контролю за виконанням судових рішень; є) медична довідка про стан здоров'я, наявність незакінченого курсу лікування вене­ричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу або результати цього лікування, наявність чи відсутність алкогольної, наркотичної та токсикологічної залежності. У довід­ці обов'язково робиться висновок про здатність засудженого пере­бувати у дільниці соціальної реабілітації; ж) заява засудженого з проханням про переведення його для відбування покарання до дільниці соціальної реабілітації та письмове зобов'язання щодо за­конослухняної поведінки; з) інші документи, які мають значення для об'єктивного вирішення питання.

7. При прийнятті рішення про переведення засудженого до діль­ниці соціальної реабілітації рекомендується приділяти особливу увагу наступним чинникам: 1) ступінь небезпечності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, можливість само­стійно дотримуватись вимог режиму в умовах відсутності ізоляції та обмеженого нагляду; 2) наявності даних, що свідчать про мож­ливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував зі Збройних Сил тощо); 3) ступінь алкоголь­ної, наркотичної або токсикологічної залежності; 4) ставлення до праці, наявність робочої спеціальності, кваліфікація; 5) стан здо­ров'я та працездатність засудженого; 6) соціальне оточення засу­дженого, сімейний стан та родинні зв'язки; 7) віддаленість дільни­ці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та ві­рогідність впливу цього чинника на його поведінку.

8. У разі відмови засудженому у переведенні до дільниці соці­альної реабілітації повторно це питання може бути розглянуто на засіданні комісії установи, як правило, не раніше, ніж через шість місяців з дня прийняття рішення про відмову у застосуванні цієї заохочувальної норми закону. Сенс встановлення такого терміну обумовлений науковими розробками, які довели, що саме цей тер­мін є мінімальним для того, щоб у поведінці засудженого відбули­ся ті чи інші зміни. Саме тому при прийнятті подібного рішення, необхідно чітко вказувати на причини відмови (наприклад, наявні випадки невиконання норм виробітку не дозволяють зробити ви­сновок про сумлінне ставлення до праці; засуджений зовсім не працює над підвищенням свого загальноосвітнього рівня; засудже­ний не повністю відмовився від негативних зв'язків з криміналь­ним оточенням; засуджений під час перебування в установі за власним бажанням не працював тощо).

Якщо вказані недоліки усунені засудженим раніше, ніж закін­чились шість місяців, то повторно питання про його переведення Може бути розглянуто достроково. У той же час, адміністрація не зобов'язана розглядати повторно (чітко через шість місяців) вказа­не питання, якщо засуджений не довів, що стає на шлях виправ­лення.

329

328

Викладене повною мірою стосується і засуджених, які за злісні порушення режиму відбування покарання були повернуті з уста­нов мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до колоній того виду, в яких вони раніше відбували покарання. Формально такі особи вважаються злісними порушниками режи­му відбування покарання протягом шести місяців з дня оголошен­ня останнього стягнення. Однак закінчення цього строку не покла­дає на адміністрацію обов'язку повторно розглянути питання про його переведення. Безумовно, такому засудженому необхідно біль­ше часу, щоб довести, що він знову ж та остаточно стає на шлях виправлення.

9. Закон чітко встановлює категорії, які не можуть бути пере­ ведені до дільниці соціальної реабілітації, що виключає їх поши­ рене тлумачення (наприклад, не може бути перепоною для пере­ ведення до дільниці соціальної реабілітації формальна тяжкість злочину, інвалідність третьої групи або нетривалий час до досяг­ нення особою пенсійного віку тощо).

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях поперед­нього ув'язнення та в колоніях (причому особами, які злісно по­рушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення, ви­знаються лише особи, що допустили порушення, вказані у ст. 133 КВК України, які на момент розгляду питання переводу не були зняті чи не погашені у встановленому законом порядку); 2) інва­ліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; 3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венерично­го захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розла­ду, алкоголізму та наркоманії; 5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­логів або прекурсорів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умис­ного злочину в період відбування покарання у виді арешту або об­меження волі.

Поряд з цим Державний департамент України з питань вико­нання покарань не рекомендує переведення до дільниці соціальної реабілітації засуджених, яким залишається до кінця строку від­буття понад трьох років.

10. Засуджені, які злісно порушують режим відбування пока­ рання (детальніше про це дивись коментар до статті 133 КВК Укра­ їни), за рішенням начальника колонії можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю; з дільниці ресоціалізації до діль­ ниці посиленого контролю.

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покаран­ня, за рішенням Апеляційної комісії можуть бути переведені: з ко­лонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами триман-

ня до колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жи­лого приміщення колонії максимального рівня безпеки в ПКТ ко­лонії або сектор максимального рівня безпеки на строк до 3 років. Засуджений, який протягом року двічі вжив спиртні напої, може бути переведений з дільниці соціальної реабілітації до діль­ниці посиленого контролю, а з колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання повернутий до тієї колонії, де він раніше відбував покарання, за умови, якщо в нього раніше на­кладені стягнення не зняті або не погашені в установленому зако­ном порядку. Запити про переведення засуджених до колоній (сек­торів) максимального рівня безпеки містять матеріали, визначені додатком 35 до Правил внутрішнього розпорядку установ вико­нання покарань.

11. Процедура переведення засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання, з установи одного виду до іншого та­ кож складається з трьох етапів: 1) розгляд матеріалів на комісії установи; 2) розгляд матеріалів на засіданні Регіональної комісії з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, територіального управління Державного де­ партаменту України з питань виконання покарань.

У разі прийняття Регіональною комісію попереднього позитив­ного рішення щодо переведення засуджених, які злісно порушу­ють режим відбування покарання із колоній середнього рівня без­пеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки на строк до 3 років, виписка з протоколу засідання Регіо­нальної комісії та ксерокопії матеріалів, що надійшли на розгляд Регіональної комісії з установи: а) умотивоване подання начальни­ка колонії, погоджене з начальником територіального органу управління Департаменту та спостережною комісією; б) характе­ристика на засудженого; в) довідка про заохочення та стягнення засудженого; г) довідка за особовою справою, де в обов'язковому порядку вказується рух засудженого, коротка фабула злочину, ро­динні зв'язки та співучасники злочину; д) довідка про стан здо­ров'я засудженого. При необхідності можуть додаватися й інші матеріали (оперативної та соціально-психологічної служб колонії тощо), направляються до управління охорони, нагляду і безпеки Департаменту.

Остаточне рішення щодо переведення зазначеної категорії за­суджених та визначення строку відбування ними покарання в при­міщеннях камерного типу колонії максимального рівня безпеки, приймається виключно на засіданні Апеляційної комісії Департа­менту.

12. З метою контролю за якістю підготовки матеріалів, які по­ даються на розгляд Регіональної комісії, оцінки ступеня виправ-

330

331

лення засуджених стан цієї роботи щомісячно перевіряється пра­цівниками соціально-психологічної служби територіальних орга­нів управління Департаменту. Крім цього, всі матеріали подаються на попередню перевірку до відповідних служб регіонального управ­ління Департаменту.